іменем україни
15 травня 2013 р. м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Олійник А.С.
суддів: Євтушенко О.І., Іваненко Ю.Г.,
Ситнік О.М.,Юровської Г.В.,
за участю представника ПАТ КБ «ПриватБанк» - Басій К.С.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, відкритого акціонерного товариства «Запоріжкокс», треті особи: Запорізька міська рада, орендне підприємство Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації, про скасування наказу про приватизацію квартири, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування реєстрації права власності на квартиру, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 22 жовтня 2012 року,
У травні 2010 року позивач звернулася до суду із позовом до відповідачів та просила суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним свідоцтво № 3019 про право власності на квартиру АДРЕСА_1, видане на ім'я ОСОБА_8, ОСОБА_9 на підставі наказу відкритого акціонерного товариства «Запоріжкокс» (далі - ВАТ «Запоріжкокс») від 15 квітня 2001 року № 87, визнати недійсним та скасувати наказ ВАТ «Запоріжкокс» від 15 квітня 2001 року № 87 «Про приватизацію житла» в частині надання у власність ОСОБА_8, ОСОБА_9 квартири АДРЕСА_1, зобов'язати ОП ЗМБТІ скасувати реєстрацію права власності відповідачів у спірній квартирі, посилаючись на те, що вона з 29 листопада 1979 року по 05 грудня 1995 року проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, зі своєю матір'ю ОСОБА_8, а в 1980 році народилась її сестра ОСОБА_9
Після реєстрації шлюбу, вона прописалася в квартиру до чоловіка, але через погані відносини із ним вона та її неповнолітня донька ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживали разом із відповідачами в одній квартирі як члени їх сім'ї, вела спільне господарство, несла витрати з утримання квартири. 15 квітня 2010 року, після звернення до ЄРЦ КП ВРЕЖО № 13 для реєстрації у квартирі, їй стало відомо, що у 2001 році відповідачі приватизували квартиру без її участі та участі її доньки.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 22 жовтня 2012 року, позов ОСОБА_7 задоволено, визнано недійсним свідоцтво № 3019 про право власності на квартиру АДРЕСА_1, видане на ім'я ОСОБА_8, ОСОБА_9 на підставі наказу ВАТ «Запоріжкокс» від 15 квітня 2001 року № 87, визнано недійсним та скасовано наказ ВАТ «Запоріжкокс» від 15 квітня 2001 року № 87 «Про приватизацію житла» в частині надання у власність ОСОБА_8, ОСОБА_9 квартири АДРЕСА_1, зобов'язано ОП ЗМБТІ скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_8, ОСОБА_9 на квартиру АДРЕСА_1. Вирішено питання розподілу судових витрат.
У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просило скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 22 жовтня 2012 року, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права.
Перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що згідно з довідкою КП ВРЕЖО-13 від 05 травня 2010 року та паспортних даних позивача вбачається, що в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_7 проживала і була зареєстрована до 27 листопада 1979 року, знята з реєстрації після реєстрації шлюбу, після чого була зареєстрована за різними адресами, в спірній квартирі зареєстрована 21 квітня 2010 року.
Із наданої суду заяви відповідача ОСОБА_8, матері позивача, вбачається, що позивач з початку 2000 року разом із неповнолітньою дитиною постійно мешкає в спірній квартирі, але у зв'язку з відсутністю її реєстрації за зазначеною адресою, відповідач не вказала позивача та дитину в заяві на приватизацію житла, яка здійснена наказом ВАТ «Запоріжкокс» від 15 квітня 2001 року № 87, на підставі якого видано свідоцтво про право власності № 3019 на житло в рівних частках, по 1\2 за відповідачами, після чого за ними здійснена реєстрація права власності.
Суди дійшли висновку, що на момент передачі спірної квартири у власність відповідачів у порядку приватизації, житлові права позивача і її неповнолітньої дитини порушені, вона не давала згоду на приватизацію житла відповідачам, не має іншого місця для проживання, про порушення своїх житлових прав позивач дізналася при реєстрації в квартирі 21 квітня 2010 року. Таким чином, приватизацію спірної квартири та наступну реєстрацію права власності на житло на відповідачів проведено з порушенням вимог чинного законодавства - Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Також, колегія суддів апеляційного суду, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що укладення відповідачами у березні 2008 року договору іпотеки щодо спірної квартири на забезпечення виконання зобов'язань позичальника ОСОБА_11 за кредитним договором від 25 березня 2008 року і неналежне виконання позичальником, який є від'ємним від іпотекодавців, своїх боргових зобов'язань за кредитом, не є підставою для відмови у захисті порушених житлових прав позивача ОСОБА_7 і її неповнолітньої доньки. У судовому засідання апеляційного суду позивач надала відповідні довідки про те, що ні вона, ні її неповнолітня дитина участі у приватизації іншого житла з 1995 по 2010 роки не брали, право на приватизацію житла не реалізували.
Із такими висновками суду першої та апеляційної інстанції погодитися не можна, з огляду на наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
За змістом ст. ст. 5, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року, право на приватизацію квартир (будинків) державного фонду одержують громадяни України, які проживають у цих квартирах.
До членів родини наймача належать тільки громадяни, що постійно проживають у квартирі разом з наймачем або за якими зберігається право на житло. Передача займаних квартир здійснюється в спільну сумісну чи спільну часткову власність за письмовою згодою усіх повнолітніх членів родини, що постійно проживають у цій квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, обов'язковим зазначенням уповноваженого власника квартири.
Згідно із ч. 2 ст. 64 ЖК Української РСР до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Таким чином, законодавець не встановив вичерпного переліку осіб, які належать до кола членів сім'ї наймача, але визначив критерії, за якими осіб, не пов'язаних шлюбними або родинними відносинами, віднесено до них.
Задовольняючи позовні вимоги, суди, на порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України, зазначених вимог закону до уваги не взяли; з характером спірних правовідносин не визначилися; не з'ясували, з якого часу ОСОБА_7 проживала у спірній квартирі та якими доказами це підтверджується, чи мала позивач право на житлову площу у спірній квартирі на час її приватизації, чи була спірна квартира її постійним місцем проживання, чи не обумовлювався угодою між нею та ОСОБА_8 певний порядок користування жилим приміщенням і, обмежившись лише поясненнями сторін та довідкою районної адміністрації Запорізької міської ради, дійшли передчасного висновку про те, що права позивача порушено та що вона свого права на приватизацію житла не використала.
Також, для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у ч. 1 ст. 179 ЦПК України, судом першої інстанції не допитано ОСОБА_7 як свідка.
Крім того, суди не врахували того, що на момент приватизації спірної квартири в ній мешкали та були прописані (зареєстровані) лише відповідачі. ОСОБА_7 була виписана 27 листопада 1979 року, в зв'язку із одруженням, та прописана за іншою адресою: АДРЕСА_3.
Таким чином, судами допущено неправильне застосуванням норм матеріального права, що відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення і передачі справи на новий розгляд. Оскільки зазначені порушення було допущено судом першої інстанції та не усунено судом апеляційної інстанції, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 22 жовтня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.С. Олійник
Судді:О.І. Євтушенко Ю.Г. Іваненко О.М. Ситнік Г.В. Юровська