справа №22-ц/796/7515/2013 головуючий у 1-й інстанції: Войтенко Т.В.
30 травня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Головачова Я.В.
суддів: Шахової О.В., Поліщук Н.В.
при секретарі: Охневській Т.В.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво "Центр учбової літератури" про припинення дій, що порушують авторське право, та стягнення грошової компенсації за порушення авторського права, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 8 квітня 2013 року,
У лютому 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що він є автором Науково-практичного коментаря до Господарського процесуального кодексу України (ОСОБА_1 Господарський процесуальний кодекс України (із змінами і допов. Станом на 1 серпня 2007 р.): Наук.-практ. комент. - Видання друге. - К.: Видавництво "Юстіан", 2008. - 872 с.) (далі - Науково-практичний коментар ОСОБА_1.). У 2011 році вийшов друком Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України (ОСОБА_2 Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України. Станом на 1 грудня 2010 р./ За ред. ОСОБА_9. - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 608 с.) (далі - Науково-практичний коментар ОСОБА_2.), який у переважній більшості є копією його Науково-практичного коментаря. У березні 2011 року він звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 та ТОВ "Центр учбової літератури" про припинення дій, що порушують авторське право, виплату грошової компенсації та відшкодування моральної шкоди. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 травня 2012 року був встановлений факт порушення ТОВ "Центр учбової літератури" його особистих немайнових та майнових авторських прав. У липні 2012 року йому стало відомо про те, примірники Науково-практичного коментаря ОСОБА_2 продовжують розповсюджуватися в мережі Інтернет через веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_1 Вказане спонукало його організувати придбання такого примірника. Через указаний веб-сайт було придбано примірник Науково-практичного коментаря ОСОБА_2, продавцем якого виступило ТОВ "Видавництво "Центр учбової літератури".
Посилаючись на викладене, позивач просив заборонити ТОВ "Видавництво "Центр "Учбової літератури" здійснювати розповсюдження книги "Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України" (ОСОБА_2 Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України. Станом на 1 грудня 2010 р./ За ред. ОСОБА_9. - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 608 с.); вилучити з метою знищення у ТОВ "Видавництво "Центр учбової літератури" всі примірники книги "Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України" (ОСОБА_2 Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України. Станом на 1 грудня 2010 р./ За ред. ОСОБА_9. - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 608 с.) та стягнути з ТОВ "Видавництво "Центр учбової літератури" на його користь компенсацію за порушення авторського права у розмірі 28675 грн.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 8 квітня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Скаржник зазначає, що суд порушив норми процесуального права, зокрема, принципи рівності та змагальності сторін, оскільки неправомірно відмовив у задоволенні клопотання про допит його та його представника в якості свідків, у зв'язку з чим він та його представник були позбавлені можливості повідомити суду фактичні обставини купівлі Науково-практичного коментаря ОСОБА_2; суд неповно дослідив наявні у справі докази, порушив правила оцінки доказів та дав неправильну оцінку наявним у справі доказам; надані суду рахунок-фактура та видаткова накладна доводять, що у липні 2012 року відповідачем був проданий саме Науково-практичний коментар ОСОБА_2; висновок суду про те, що товар під назвою "НПК господарського процесуального кодексу України" не можна презуміювати як Науково-практичний коментар ОСОБА_2, є помилковим, оскільки назви книги є цілком достатньо, для того, щоб ідентифікувати цю книгу; незважаючи на те, що у рахунку-фактурі та видатковій накладній не міститься запис про автора, назвою книги підтверджується, що відповідачем був проданий саме контрафактний Науково-практичний коментар ОСОБА_2; ТОВ "Видавництво "Центр учбової літератури" на підтвердження своїх доводів не подано доказів того, що йому був проданий та доставлений Науково-практичний коментар ОСОБА_1; поясненнями його представника підтверджується, що йому був доставлений саме контрафактний Науково-практичний коментар ОСОБА_2, а не Науково-практичний коментар ОСОБА_1; суд першої інстанції в порушення вимог статті 212 ЦПК України не оцінив докази у їх сукупності і не усунув протиріччя між наявними у справі доказами, а саме, між його поясненнями, поясненнями його представника та показаннями свідка; роздруковані Інтернет-сторінки сайту ІНФОРМАЦІЯ_1 підтверджують порушення авторського права саме ТОВ "Видавництво "Центр учбової літератури", а не іншою юридичною особою - ТОВ "Центр учбової літератури"; судом неправильно застосовано норми матеріального права, оскільки до спірних правовідносин не застосовано положення ст. 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права".
ОСОБА_1 та його представники ОСОБА_4, ОСОБА_5 в суді апеляційної інстанції підтримали апеляційну скаргу з наведених в ній підстав.
Представник ТОВ "Видавництво "Центр учбової літератури" - Григоренко А.В. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом установлено, що ОСОБА_1 є автором Науково-практичного коментаря до Господарського процесуального кодексу України (ОСОБА_1 Господарський процесуальний кодекс України (із змінами і допов. Станом на 1 серпня 2007 р.): Наук.-практ. комент. - Видання друге. - К.: Видавництво "Юстіан", 2008. - 872 с.). Цей коментар є результатом його творчої праці, літературним твором наукового характеру в галузі юриспруденції, а, відтак, є об'єктом авторського права.
У 2011 році вийшов друком Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України (ОСОБА_2 Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України. Станом на 1 грудня 2010 р./ За ред. ОСОБА_9. - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 608 с.) (далі - Науково-практичний коментар ОСОБА_2.).
У березні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 та ТОВ "Центр учбової літератури" про припинення дій, що порушують авторське право, виплату грошової компенсації та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що Науково-практичний коментар ОСОБА_2 є частковим дослівним відтворенням тексту його Науково-практичного коментаря, видавши та опублікувавши оригінал-макет Науково-практичний коментар ОСОБА_2, ТОВ "Центр учбової літератури" порушило його авторські права.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 травня 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію у розмірі 273000 грн. та моральну шкоду у розмірі 1000 грн. Стягнуто з ТОВ "Центр учбової літератури" на користь ОСОБА_1 компенсацію у розмірі 929000 грн. та моральну шкоду у розмірі 2000 грн.
Отже, вказаним рішенням суду був встановлений факт порушення ОСОБА_2 та ТОВ "Центр учбової літератури" його особистих немайнових та майнових авторських прав.
Відповідно до частини першої статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Згідно зі статтею 418 ЦК України особа має особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності.
Право на судовий захист прав інтелектуальної власності є конституційним правом кожної особи (стаття 55 Конституції України).
Вибір способу захисту порушеного права належить позивачу - суб'єкту авторського права і (або) суміжних прав.
Згідно з положеннями статті 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" у разі порушення авторського права і (або) суміжних прав можливим є одночасне застосування кількох передбачених азначеною статтею способів цивільно-правового захисту таких прав.
Припинення дії, яка порушує право чи створює загрозу його порушення, та заборона дій, що порушують право чи створюють загрозу його порушення, є превентивно-припинними способами захисту авторського права та суміжних прав, проте не є тотожними.
На відміну від припинення дій, які порушують право чи створюють загрозу його порушення, заборона дій, по-перше, може стосуватися не лише дій, які вже вчиняються, а й дій, які ще не вчинені, і якщо власнику прав стає відомо, що певна особа має намір вчинити якісь дії, які порушуватимуть його авторське право та/або суміжні права чи створюватимуть загрозу такого порушення, власник може вимагати заборонити цій особі вчиняти такі дії. По-друге, вимога про заборону вчинення дій може розглядатися лише в судовому порядку, а суд може заборонити розповсюдження творів або вчинення інших дій, якщо в ході судового розгляду справи буде доведено факт порушення авторського права та/або суміжних прав або факт наявності дій, що створюють загрозу порушення цих прав - пункт "д" частини другої статті 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права".
Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 12, 42 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 2010 року № 5 "Про застосування судами норм законодавства про захист авторського права і суміжних прав", відповідно до частини третьої статті 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому порушником авторських і (або) суміжних прав можуть бути будь-які учасники цивільних відносин, що визначені в статті 2 ЦК України, які своїми діями (бездіяльністю) порушують особисті немайнові і (або) майнові права суб'єктів авторських прав і (або) суміжних прав. Позивач повинен довести факт наявності в нього авторського права і (або) суміжних прав, факт порушення його прав відповідачем або загрозу такому порушенню, розмір шкоди (за винятком вимоги виплати компенсації), якщо вона завдана, та причинно-наслідковий зв'язок між завданою шкодою і діями відповідача.
Відповідно до пункту "г" частини першої статті 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" суб'єкт авторського права і (або) суміжних прав має право вимагати виплату компенсації замість відшкодування збитків або стягнення доходу. При вирішенні відповідних спорів судам слід мати на увазі, що компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав, а не розміру збитків. Таким чином, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визначаються порушенням авторського права і (або) суміжних прав.
У контексті положень одного із основоположних принципів цивільного судочинстава - принципу змагальності сторін вирішальним фактором є те, що суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це - обов'язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Таким чином, позивач для задоволення вимог його позову про заборону дій, що порушують його авторське право, вилучення всіх контрафактних примірників твору та виплату компенсації мав довести факт порушення його авторських прав відповідачем або загрозу такому порушенню.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено належними та допустими доказами факт порушення його авторських прав відповідачем або загрозу такому порушенню.
Доводи апеляційної скарги про те, що надані суду рахунок-фактура та видаткова накладна доводять, що у липні 2012 року відповідачем був проданий саме Науково-практичний коментар ОСОБА_2; висновок суду про те, що товар під назвою "НПК господарського процесуального кодексу України" не можна презуміювати як Науково-практичний коментар ОСОБА_2, є помилковим, оскільки назви книги є цілком достатньо, для того, щоб ідентифікувати цю книгу; незважаючи на те, що у рахунку-фактурі та видатковій накладній не міститься запис про автора, назвою книги підтверджується, що відповідачем був проданий саме контрафактний Науково-практичний коментар ОСОБА_2, є необгрунтованими та підлягають відхиленню з наступних підстав.
Рахунок-фактура від 3 липня 2012 року № ТОВ-Ц01503 та видаткова накладна від 4 липня 2012 року № ТОВ-Ц01296 жодним чином не свідчать про те, що ТОВ "Видавнцтво "Центр учбової літератури" розповсюджується саме Науково-практичний коментар ОСОБА_2
Назва товару "НПК господарського процесуального кодексу України", що зазначена у рахунку-фактурі від 3 липня 2012 року та видатковій накладній від 4 липня 2012 року, не є тотожною назві книги Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України (ОСОБА_2 Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України. Станом на 1 грудня 2010 р./ За ред. ОСОБА_9. - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 608 с.), при цьому абревіатура "НПК" є найбільш використовуваною абревіатурою будь-якого науково-практичного коментаря.
Допитаний свідок ОСОБА_7, який здійснював пакування книги для доставки, підтвердив, що упакована ним книга була Науково-практичним коментарем ОСОБА_1, а не Науково-практичним коментарем ОСОБА_2
Твердження скаржника про те, що суд першої інстанції в порушення вимог статті 212 ЦПК України не оцінив докази у їх сукупності і не усунув протиріччя між наявними у справі доказами, а саме між його поясненнями, поясненнями його представника та показаннями свідка ОСОБА_7, є необгрунтованими.
Відповідно до статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Оскільки засобом доказування є лише пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, які дані ними в якості свідків, а стаття 212 ЦПК України покладає на суд обов'язок оцінювати та відображати в рішенні результати оцінки лише доказів у справі, то суд першої інстанції не повинен був оцінювати пояснення позивача та його представника, які не є засобом доказування.
Крім того, колегією суддів було задоволено клопотання ОСОБА_1 про його допит в якості свідка в суді апеляційної інстанції, проте він будь-яких суттєвих фактів, які мають значення для справи, не повідомив. При цьому пояснив, що замовленням книги він особисто не займався, доставлену книгу також особисто не отримував.
Посилання скаржника на те, що роздруковані Інтернет-сторінки сайту ІНФОРМАЦІЯ_1 підтверджують порушення авторського права саме ТОВ "Видавництво "Центр учбової літератури", а не іншою юридичною особою - ТОВ "Центр учбової літератури", є безпідставними.
Роздруківки Інтернет-сторінок (web-сторінок) самі по собі не можуть бути доказом у справі (за винятком, якщо відповідні документи видані або засвідчені закладом або спеціально уповноваженою особою в межах їх компетенції за встановленою формою і скріплені офіційною печаткою на території однієї з держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, які на підставі міжнародних угод мають на території України доказову силу офіційних документів, так звані "транснаціональні докази").
Як засіб доказування міг бути використаний відео-, аудіозапис процесу дослідження будь-якою заінтересованою особою сайта, стосовно якого є відомості використання його з порушенням авторських чи суміжних прав; такий запис, здійснений на електронному чи іншому носії (жорсткому диску комп'ютера, дискеті, диску для лазерних систем зчитування, іншому носії інформації), подається до суду із зазначенням того, коли, ким і за яких умов цей запис здійснено і може бути речовим доказом у справі. Письмовими доказами могли бути також довідки, отримані від провайдерів і мережевих пошукових служб.
Разом з тим таких доказів позивачем також не було подано.
Доказів того, що веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_1 та розміщена на ньому інформація перебуває в розпоряджені особи, якій пред'явлено позовні вимоги, позивачем не подано.
Будь-яких клопотань про витребування у адміністратора системи реєстрації та обліку доменних імен і адрес українського сегменту мережі Інтернет, даних щодо власника веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_1, ані позивач, ані його представники не заявляли.
Посилання скаржника на те, що ТОВ "Видавництво "Центр учбової літератури" не подано доказів того, що йому був проданий та доставлений Науково-практичний коментар ОСОБА_1, є безпідставними.
Відповідно до рахунку-фактури від 3 липня 2012 року та видаткової накладної від 4 липня 2012 року замовником та одержувачем "НПК господарського процесуального кодексу України" є ОСОБА_8, а тому ТОВ "Видавництво "Центр учбової літератури" не повинно доводити обставини, на які посилається скаржник у наведених вище доводах.
Доказування факту порушення ТОВ "Видавництво "Центр учбової літератури" авторських прав покладається на позивача.
Наведені в апеляційній скарзі інші доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість ухвалення рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, позивачем не доведено факт порушення його авторських прав відповідачем й обгрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 8 квітня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий Я.В. Головачов
Судді: О.В. Шахова
Н.В.Поліщук