іменем україни
05 червня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Макарчука М.А.,
суддів: Матвєєвої О.А., Нагорняка В.А.,
Писаної Т.О., Юровської Г.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, діючого в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_8, третя особа - Сектор громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Євпаторійського МВ ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 24 липня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 вересня 2012 року,
У травні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 04 березня 2008 року між ним та відповідачем ОСОБА_4 на Першій Євпаторійській товарній біржі укладено договір купівлі-продажу 1/10 частини житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1, що складається в цілому з житлового будинку літ. «А», житлового будинку літ. «В», сараю літ. «Г», сараю літ. «Д», сараю літ. «И», вбиральні літ. «Уб», огородження 1-3, загальною площею 153,7 кв. м, житловою площею 77, 6 кв. м. Оскільки придбане майно було непридатне для проживання, позивач на місці старого будинку побудував новий з надбудовою до другого поверху, в результаті чого загальна площа житлових будинків літ. «А», «В», склала 185, 8 кв. м, а житлова - 98, 4 кв. м. При укладенні договору купівлі-продажу ОСОБА_4 повідомив, що він один зареєстрований у цьому будинку з господарськими будівлями і спорудами, проте у середині 2008 року йому стало відомо, що крім ОСОБА_4 у зазначеному будинку зареєстровані також члени його сім'ї: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4 Однак, фактично відповідачі у зазначеному будинку не проживають з березня 2008 року, тому позивач просив визнати їх такими, що втратили право на користування 1/10 частиною житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1.
Рішенням Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 24 липня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 вересня 2012 року, позов задоволено.
У касаційній скарзі відповідач ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач є власником зазначеного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, відповідачі в цьому будинку не проживають з моменту укладення на товарній біржі договору купівлі-продажу, тому їх право користування цим нерухомим майном припинилося у зв'язку з продажем новому власнику, так як право користування є похідним від права власності.
Проте, із вказаними висновками судів погодитися не можна у зв'язку з наступним.
З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
За правилами ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Судом встановлено, що 04 березня 2008 року на Першій Євпаторійській товарній біржі між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу 1/10 частини житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1, що складається в цілому з житлового будинку літ. «А», житлового будинку літ. «В», сараю літ. «Г», сараю літ. «Д», сараю літ. «И», вбиральні літ. «Уб», огородження 1-3, загальною площею 153,7 кв. м, житловою площею 77, 6 кв. м.
Згідно з витягом про державну реєстрацію прав № 33793238 від 11 квітня 2012 року ОСОБА_3 є власником 1/10 частини зазначеного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами.
Відповідно до довідки комунального підприємства «Єдиний розрахунковий центр» від 17 травня 2012 року № 9713 за зазначеною адресою зареєстровані: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1; ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2; ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3; ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4; ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5.
Згідно з актами комунального підприємства «Житловик-2» від 28 листопада 2011 року та від 18 травня 2012 року відповідачі в будинку АДРЕСА_1 фактично не проживають з березня 2008 року, їх особисті речі, спільні місця та інші ознаки, що вказують на фактичне проживання у спірному домоволодінні, відсутні.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 334 ЦК України якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
За змістом статті 210, частини третьої статті 640 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у випадках, встановлених законом, правочин підлягає державній реєстрації. Договір, який підлягає і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, є укладеним з моменту державної реєстрації.
Отже, момент вчинення таких правочинів пов'язується з державною реєстрацією, інакше - вони не є укладеними й не створюють прав та обов'язків для сторін.
Частиною 3 статті 61 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Так, у матеріалах справи, на а. с. 45 міститься копія рішення Апеляційного суду Автономної республіки Крим від 29 листопада 2011 року у справі № 22-ц/0190/7817/2011 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Перша Євпаторійська товарна біржа, КРП БРТІ м. Євпаторії, про визнання угоди дійсною та визнання права власності на нерухоме майно.
Так, відмовляючи у задоволенні зазначеного позову, апеляційний суд виходив з того, що на правовідносини, які виникли між сторонами у справі, не поширюється дія ст. 220 ЦК України, оскільки в силу вимог ст. ст. 334, 657 ЦК України, ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» право власності на житловий будинок виникає після державної реєстрації угоди купівлі-продажу, а в матеріалах справи відсутні докази про державну реєстрацію придбаного позивачем нерухомого майна.
Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.
Таким чином, у судовому рішенні апеляційний суд зобов'язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги, оскільки інакше буде порушено вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів та переоцінку доказів.
Проте, на порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України апеляційний суд не перевірив в достатньому обсязі законності рішення суду першої інстанції, на порушення судом норм матеріального та процесуального права уваги не звернув, залишив без належної оцінки доводи апеляційної скарги ОСОБА_4, зокрема, посилання ним на рішення Апеляційного суду Автономної республіки Крим від 29 листопада 2011 року у справі № 22-ц/0190/7817/2011 (а. с. 39-42).
Ураховуючи, що суди першої й апеляційної інстанцій належним чином не визначилися з характером спірних правовідносин, не дотрималися норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: щодо державної реєстрації позивачем угоди купівлі-продажу, укладеної на товарній біржі; щодо виникнення у позивача права звертатися до суду з цим позовом в силу вимог ст. 3 ЦПК України - касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 24 липня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 вересня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.А. Макарчук
Судді: О.А. Матвєєва
В.А. Нагорняк
Т.О. Писана
Г.В. Юровська