27 травня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ткачука О.С.
суддів: Колодійчука В.М., Мартинюка В.І.,
Наумчука М.І., Умнової О.В.,
розглянувши заяву ОСОБА_3, який діє від імені ОСОБА_4, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання недійсним свідоцтва про придбання жилого будинку, визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на жилий будинок,
У грудні 2010 року ОСОБА_5 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що у зв'язку з проведення виконавчих дій з примусового виконання наказу господарського суду Дніпропетровської області №25/59-08 від 19 лютого 2008 року постановою та актом державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу ДВС Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_4 було передано нереалізоване майно, належне позивачу домоволодіння АДРЕСА_1. 13 листопада 2008 року приватним нотаріусом було видано свідоцтво про придбання майна, згідно якого ОСОБА_4 належить право власності на вказане домоволодіння, яке передано в рахунок погашення боргу в сумі 639216 грн. 2 квітня 2009 року ОСОБА_4 укладено договір дарування, згідно якого вказане домоволодіння подаровано ОСОБА_6 Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15 березня 2010 року визнано недійсною постанову Амур-Нижньодніпровського відділу ДВС Дніпропетровського міського управління юстиції від 13 листопада 2008 року про передачу спірного домоволодіння ОСОБА_4 Посилаючись на наведене, просив визнати недійсним свідоцтво від 13 листопада 2008 року про придбання ОСОБА_4 домоволодіння АДРЕСА_1, визнати недійсним договір дарування від 2 квітня 2009 року та визнати за ним право власності на це домоволодіння.
Рішенням Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 4 квітня 2012 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено, вирішено питання щодо розподілу судових витрат та скасування заходів забезпечення позову.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2012 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_5 про визнання недійсним свідоцтва про придбання майна від 13 листопада 2008 року скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким визнано недійсним свідоцтво про придбання майна від 13 листопада 2008 року - домоволодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_4, посвідчене приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстроване в реєстрі за № 4123.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2013 року, касаційну скаргу ОСОБА_3, який діє від імені ОСОБА_4, відхилено, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2012 року залишено без змін.
У квітні 2013 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла заява ОСОБА_3, який діє від імені ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2013 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ст. 267 ЦК України.
Як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 червня 2011 року, 5 жовтня 2011 року, 11 квітня 2012 року, постанови Вищого господарського суду України від 23 та 29 жовтня 2012 року.
Відповідно до статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Зі змісту ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2013 року вбачається, що суд апеляційної інстанції вирішуючи спір в частині визнання недійсним свідоцтва про придбання майна від 13 листопада 2008 року, із висновком якого погодився і суд касаційної інстанції, виходив із того, що строк позовної давності пропущено з поважних причин.
Із змісту ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 червня 2011 року, 5 жовтня 2011 року, 11 квітня 2012 року і постанов Вищого господарського суду України від 23 та 29 жовтня 2012 року, на які заявник посилається як на підставу неоднакового застосування норм матеріального права, вбачається, що суди касаційної інстанції виходили із того, що позивачами пропущено строки позовної давності, із заявами про поновлення строку вони не зверталися, підстави для їх поновлення відсутні.
Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Отже, при різних висновках судів щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, відсутні підстави вважати, що у справі, в якій Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановлена ухвала від 18 січня 2013 року, тотожними є встановлені судом фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору, який розглядався, а відповідно, що правовідносини, які виникли між сторонами, які брали участь у розгляді справи подібні і мало місце неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в порівнянні із справами у яких прийняті судові рішення, на які заявник посилається як на підставу неоднакового застосування.
Посилання заявника на неправильність встановлення фактичних обставин і помилковість висновків викладених в ухвалі, яку просить переглянути ОСОБА_3, який діє від імені ОСОБА_4, не може бути підставою для допуску справи до провадження.
Саме по собі посилання заявника на неправильне застосування норм матеріального права при відсутності рішень суду (судів) касаційної інстанції в яких має місце неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах не може бути підставою для допуску справи до провадження.
Керуючись ст. ст. 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання недійсним свідоцтва про придбання жилого будинку, визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на жилий будинок відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
Судді: В.М. Колодійчук В.І. Мартинюк М.І. Наумчук О.В. Умнова