28 травня 2013 р.Справа № 1570/7133/2012
Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А. В.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Потапчука В.О.,
- Семенюка Г.В.,
при секретарі - Журкіній І.І.,
перекладач - ОСОБА_1,
за участі: позивач - ОСОБА_2,
представник позивача - ОСОБА_3,
представник відповідача - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 до Державної міграційної служби України визнання рішення № 552-12 від 05.11.2012 року нечинним та зобов'язання прийняти рішення про визнання позивача біженцем, -
З позовом до суду звернувся ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання рішення № 552-12 від 05.11.2012 року протиправним, його скасування та зобов'язання прийняти рішення про визнання біженцем в Україні.
У судовому засіданні 27.02.2013 року ОСОБА_2 надав уточнення до позовних вимог, в якому зазначив, що в матеріалах особової справи до анкети позивача внесені його неповнолітні діти ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, а тому він є законним їх представником.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2013 року адміністративний позов ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить вищезазначену постанову скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.
В судове засідання сторони прибули та надали свої пояснення.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, у зв'язку з наступним.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Афганістану та має двох неповнолітніх дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3
15.02.2011 року позивачем подано заяву про надання статусу біженця за № 41 (а.с.25), в якій зазначив, що з 2005 року його дядько ОСОБА_7 взяв його до себе на роботу в якості охоронця в другий районний відділ поліції в пр. Парван. Позивач працював разом з іншим охоронцем. В жовтні 2010 року в дядька позивача під час повернення додому стріляли, дядька і другого охоронця було поранено. На наступний день ця особа померла, охоронець виїхав за межі країни, оскільки вважав, що його можуть вбити, а тому ОСОБА_2 вирішив також виїхати з країни.
Судом першої інстанції також встановлено, що рішенням Державної міграційної служби України № 552-12 від 05.11.2012 року відносно ОСОБА_2 (а.с.21) було відмовлено у визнанні його біженцям або особою, яка потребує додаткового захисту.
Правовими підставами для винесення вказаного рішення № 552-12 від 05.11.2012 року відповідач зазначив, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» - відсутні, а фактичними підставами для ухвалення спірних рішень, як з'ясовано відповідно до матеріалів справи, є зазначені у висновку працівника Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області від 29.03.2012 року (а.с.61-65) обставини, які підтверджують, що заявник звернувся з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв'язку з економічними проблемами, бажанням отримати роботу з постійними доходами та покращити життя.
Крім того, судом першої інстанції досліджено матеріали особової справи позивача та встановлено, що він має двох неповнолітніх дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, а тому він є законним представником та питання щодо визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту повинно розглядатися разом із позовними вимогами ОСОБА_2.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване позивачем рішення Державної міграційної служби України № 552-12 від 05.11.2012 року про відмову ОСОБА_2 у визнанні біженцям або особою, яка потребує додаткового захисту прийнято з урахуванням та дослідженням всіх обставин справи та є правомірним.
Колегія суддів враховує, що відповідно до статті 1 Закону України «Про біженців» (який діяв на момент винесення оскаржуваного рішення та виникнення спірних правовідносин), біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутись до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з Міжнародною Конвенцією про статус біженців від 28.07.1951 року та статті 1 Закону України «Про біженців», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, це: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
Законом України від 21.10.1999 року ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженців, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік). Зазначене Керівництво встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.
При цьому, «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну та стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ, тощо.
Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця, має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі, і така ситуація склалась внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Крім того, Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 року № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.
Також, пунктами 99-100 глави другої Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН встановлено, що під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах по відмові видати національний паспорт, продовжити термін його дії, відмовити в дозволу повернутися на свою територію. Вказані факти можна розцінювати як відмова в захисті країни громадянської належності. Але, якщо захист з боку своєї країни приймається і немає підстав для відмови з причин цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем. Але, як вірно зазначено судом першої інстанції, цих фактів позивач не надав.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, та не приймає до уваги посилання апелянта, як на підставу задоволення позову, на обставини, які він виклав у поданій апеляційній скарзі, оскільки позивач до рядів політичних партій не входить, погрози, пов'язані з расою, національністю та релігійною належністю на його адресу не висловлювались, чого сам позивач під час розгляду його документів відповідачем не оспорював.
Також, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно наголосив на тому, що надана інформація позивачем при викладені причини виїзду з країни громадянської належності є непослідовною, документів у підтвердження обґрунтованості звернення позивач не надав. Твердження позивача ОСОБА_2 в заяві щодо небезпеки, яка йому загрожує в Афганістані особисто та його дітям є безпідставним і не мають реального підґрунтя. Позивач не надав переконливих доказів щодо його особистого переслідування в разі повернення на батьківщину.
Окрім зазначеного, на думку колегії суддів повідомлені позивачем факти щодо вбивства в жовтні 2010 року його дядька ОСОБА_7 не свідчать про наявність ознак переслідувань або загрози переслідувань відносно позивача та його сім'ї. При цьому, колегія суддів, також, наголошує, що позивачем не надано будь-яких доказів, які б свідчили, що він був охоронцем свого дядька та був свідком подій його вбивства. Доказів щодо відношення ОСОБА_2 до правоохоронних органів або інших державних та недержавних угруповань, останнім також не надано.
Колегія суддів, також, не приймає до уваги посилання апелянта на ситуацію в країні походження та вважає за необхідне наголосити, що Керівництвом з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН надано загальний аналіз поняття «цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань». Так, цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона психічний стан, який пов'язаний із характеристикою особистості заявника, а тому, зазначається, що висновок про стан у країні-походження не є визначальним. Під впливом суб'єктивної оцінки ситуації, що склалась навколо, особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Колегія суддів враховує аналіз матеріалів по країні походження позивача, однак, зазначена інформація в сукупності з іншими обставинами справи та поведінкою позивача, які підлягають дослідженню та оцінюванню, не дає підстав вважати, що позивач прибув в Україну саме із метою уникнення стати жертвою переслідувань у країні своєї громадянської належності. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що аналіз матеріалів по країні походження позивача показав покращання протягом останнього часу загальної ситуації в Афганістані. В країні створені та виконують свої функції Міністерство юстиції, Генеральна прокуратура, Верховний суд, пройшли парламентські вибори, в країні присутній контингент санкціонованих ООН Міжнародних сил сприяння безпеці: зокрема, в провінції Урозган на півдні Афганістану розташована американська база «Анаконда». Підтвердженням стабілізації ситуації є приєднання Афганістану у 2006 році до Женевської Конвенції про статус біженців: на батьківщину з різних країн повернулось більше 4 млн. біженців. За оцінками експертів майже 540 тисяч біженців повернуться додому протягом наступних двох років.
Таким чином, колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Оскільки висновки суду першої інстанції обґрунтовані та відповідають чинному законодавству, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують, колегія суддів на підставі ст. 200 КАС України приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2013 року - залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 до Державної міграційної служби України визнання рішення № 552-12 від 05.11.2012 року нечинним та зобов'язання прийняти рішення про визнання позивача біженцем - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів після набрання чинності безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст ухвали складено та підписано колегією суддів 01 червня 2013 року.
Головуючий суддя: /М.П. Коваль/
Суддя: /В.О. Потапчук/
Суддя: /Г.В. Семенюк/