01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"04" червня 2013 р. Справа № 911/1688/13
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова
група», м. Київ
до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта»,
м. Вишгород Київської області;
про стягнення 2723,10 грн.
Суддя Т.П. Карпечкін
Представники:
від позивача: Пасічна Н.В. (довіреність № 0112-449 від 26.12.2012 р.);
від відповідача: Науменко А.В. (довіреність № 03-02/3 від 02.01.2013р.).
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» (надалі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта» (надалі - відповідач) про стягнення 2723,10 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, на підставі Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-2803-0885 від 04.08.2008р., внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, позивачем виплачено відшкодування власнику пошкодженого застрахованого ним автомобіля марки «Шевроле Авео», державний номер АА4678НО, тому, відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993, п. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України, позивач отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки «BАЗ 2115», державний номер АА6027ВК, водій якого визнаний винним у скоєнні ДТП, застрахована відповідачем, позивач направив останньому заяву про виплату страхового відшкодування в порядку регресу. Відповідач вимогу позивача не задовольнив, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою від 07.05.2013 р. суд порушив провадження у справі № 910/1688/13 та призначив її розгляд на 21.05.2013 р.
Представник позивача в засідання суду 21.05.2013 р. не з'явився, про причини неявки господарський суд не повідомив, витребувані судом докази не подав.
Присутній в засіданні суду представник відповідача проти позову заперечив та подав заяву про застосування строку позовної давності.
Ухвалою від 21.05.2013 р. суд відклав розгляд справи на 04.06.2013 р.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, зібрані докази та заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -
04.08.2008 р. між позивачем (за договором - страховик) та товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Центр Фармація» (за договором - страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-2803-0885, за умовами якого позивач здійснив страхування майнових інтересів страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом. Строк дії договору з 05.08.2008 р. по 04.09.2009 р.
Як вбачається з матеріалів справи, 27.06.2009 р. в м. Києві на пр. Г.Сталінграда, 46 сталося дорожньо-транспортна пригода (далі по тексту - ДТП) за участю застрахованого автомобіля марки «Шевроле Авео», державний номер АА4678НО, який належить страхувальнику ТОВ «Бізнес Центр Фармація», та автомобілем марки «BАЗ 2115», державний номер АА6027ВК під керуванням водія Азімова Афіза Тофіг Огли.
Згідно постанови Оболонського районного суду міста Києва від 08.07.2009 р., водія Азімова Афіза Тофіг Огли визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
В результаті ДТП автомобілю марки «Шевроле Авео», державний номер АА4678НО були спричинені механічні пошкодження, що підтверджується довідкою № 8422727 про дорожньо-транспортну пригоду, видану Відділом ДАІ з обслуговування Оболонського району при УДАІ ГУМВС України в м. Києві.
Отже, на підставі страхового акту № 29843Т та розрахунку суми страхового відшкодування позивачем на виконання умов договору страхування перераховано на рахунок ТОВ «Вендланд-Київ ЛТД» страхове відшкодування у розмірі 2723,10 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 19143 від 03.07.2009 р.
Стаття 979 Цивільного кодексу України та стаття 16 Закону України «Про страхування» визначають, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про страхування», страхова компанія при настанні страхового випадку сплачує страхувальнику страхове відшкодування.
Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Приписами статті 993 Цивільного кодексу України встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Аналогічне положення містить ст. 27 Закону України «Про страхування».
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою.
Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність особи, винної у вчиненні ДТП, була застрахована у товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта», згідно Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/0430827, зі строком дії з 29.07.2008 р. по 28.07.2009 р.
Як вбачається з Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/0430827, ліміт відповідальності був встановлений у розмірі 25500 грн., франшиза - 510 грн.
Статтею 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Згідно ст. 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Згідно ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Таким чином, у зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право регресу до винної у ДТП особи, відповідно до положень ст. 27 Закону України «Про страхування».
Проте, під час розгляду справи відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності, в якій зазначив, що позивач здійснив виплату страхового відшкодування 03.07.2009 р., а з даним позовом звернувся до суду тільки 30.04.2013 р., тобто після закінчення трирічного строку позовної давності.
Приписами статті 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 вказаного Кодексу).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України).
Частиною шостою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
Отже, відповідно до вищенаведених вимог закону, позивач після виплати страхового відшкодування в сумі 2723,10 грн. отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, тобто перебіг строку для звернення з позовом до суду розпочався з 04.07.2009 р.
Однак, як вбачається зі штампу на конверті, позивач надіслав позов на адресу господарського суду Київської області 26.04.2013 р., тобто після спливу строку позовної давності.
Зазначена правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду України від 28.03.2012 р. у справі № 3-20гс12, від 07.08.2012 р. у справі № 3-31гс12 та від 28.08.2012 р. у справі № 3-37гс12. В силу ст. 111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України є обов'язковими для всіх судів України.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.
Таким чином, беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Повне рішення складено: 10.06.2013 р.
Суддя Карпечкін Т.П.