16 листопада 2006 р.
№ 29/90-06
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дерепи В.І. -головуючого (доповідача),
Грека Б.М.,
Стратієнко Л.В.,
за участю повноважних представників:
позивача
Зубар О.В., Бойка Р.В., Риліка М.М.,
відповідача
Подлєснової Л.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
ДК “Укргазвидобування» НАК “Нафтогаз України»
на постанову
від 20 червня 2006 року Харківського апеляційного господарського суду
у справі
№ 29/90-06
за позовом
ДК “Укргазвидобування» НАК “Нафтогаз України»
до
ТОВ фірми “ХАС»
про
стягнення 1219701, 50 грн.,
У лютому 2006 року позивач звернувся з позовом до господарського суду Харківської області про стягнення з відповідача 1219701, 50 грн. збитків, які виникли внаслідок неналежного виконанням відповідачем умов договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність №60 від 4 лютого 2004 року.
Рішенням господарського суду Харківської області від 23 березня 2006 року (суддя Тихий П.В.) позов задоволений. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1219701, 50 грн. збитків, судові витрати.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20 червня 2006 року рішення господарського суду скасовано. В позові відмовлено. Стягнуто з позивача на користь відповідача судові витрати.
У касаційній скарзі позивач просить вказану постанову суду скасувати, як прийняту з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування апеляційним господарським судом при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального і процесуального права, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 4 лютого 2004 року між сторонами у справі був укладений договір про спільну інвестиційну та виробничу діяльність №60, строком на 10 років, умовами якого передбачалось об'єднання сторонами своїх вкладів та ведення спільної інвестиційної та виробничої діяльності.
Умовами укладеного договору передбачений порядок розподілу прибутку між сторонами, одержаного за результатами здійснення спільної діяльності і на час дії договору питання про прибуток вирішувалось органом управління спільної діяльності - Комітетом управління, після визначення фінансових результатів спільної діяльності.
На підставі додаткової угоди від 12.05.2005 року про розірвання договору №60 від 04.02.2004 року, дію договору було припинено, а повноваження по ліквідації спільної діяльності покладались на ліквідаційний комітет.
Тобто, питання про розподіл прибутку, одержаного від здійснення спільної діяльності, повинно було вирішуватись ліквідаційним комітетом після визначення фінансових результатів спільної діяльності, відповідно до умов додаткової угоди від 12.05.2005 року.
Як правильно встановлено судом, з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що сторонами не створювався ліквідаційний комітет, не проводився розподіл грошових коштів та майна, створеного та придбаного в результаті ведення спільної діяльності відповідно до частки внесків за договором.
Тобто, визначення фінансового результату спільної діяльності здійснено не було і, тому, відсутні підстави вважати, що позивач отримав би 1 219 701, 50 грн. в якості 1/2 прибутку спільної діяльності, оскільки ліквідаційним комітетом (Комітетом управління) не визначалась яка сума заборгованості від спільної діяльності існувала взагалі до травня 2005 року.
Розглядаючи справу, апеляційний господарський суд правильно вважав помилковим висновок місцевого суду про стягнення з відповідача на користь позивача суми неодержаного прибутку від спільної діяльності.
Тому, приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції обгрунтовано скасував рішен ня місцевого суду.
Крім того, апеляційний господарський суд вірно визнав безпідставними посилання позивача на те, що відповідач розпоряджався спільним майном без погодження сторін та здійснював витрати, які не передбачені укладеним договором, програмою спільної діяльності та рішенням Комітету управління, оскільки наявними в матеріалах справи документами підтверджується факт виконання відповідачем належним чином своїх зобов'язань за договором щодо здійснення вкладу в спільну діяльність.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції вірно визнав такими, що не можуть вважатись належними та допустимими доказами документи, надані позивачем в підтвердження наявності збитків, завданих порушенням відповідачем зобов'язань за договором про спільну інвестиційну та виробничу діяльність №60 від 4 лютого 2004 року та обгрунтовано відмовив в позові.
За таких обставин, суд вважає, що при прийнятті оскаржуваної постанови суд повно і всебічно перевірив всі обставини справи, дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам та прийняв законну і обгрунтовану постанову, яку необхідно залишити без змін.
Доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, судова колегія вважає необгрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними у справі доказами і не відповідають вимогам діючого законодавства, що регулює дані правовідносини.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20 червня 2006 року залишити без змін, а касаційну скаргу ДК “Укргазвидобування» НАК “Нафтогаз України» - без задоволення.
Головуючий Дерепа В.І.
С у д д і: Грек Б.М.
Стратієнко Л.В.