Справа: № 2-а-4112/11 Головуючий у 1-й інстанції: Корнієнко С.В.
Суддя-доповідач: Оксененко О.М.
Іменем України
24 травня 2013 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Оксененка О.М.,
суддів - Бистрик Г.М., Усенка В.Г.,
розглянувши адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Василькові Київської області на постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 26 квітня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Василькові Київської області про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії,
Позивач звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України м. Василькові Київської області про зобов'язання провести перерахунок та виплати щомісячне підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі визначеному ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 26 квітня 2011 року позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке відповідно до п. 2 частини першої ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України прийнято у порядку скороченого провадження, згідно з абз. 4 частини 8 ст. 183-2, п. 3 частини першої ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, постанову суду першої інстанції - частково скасувати та в цій частині залишити адміністративний позов без розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є особою, що належить до соціальної категорії громадян «діти війни» відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року №2195-ІV, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією пенсійного посвідчення та має право на підвищення до пенсії у розмірі надбавки 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачено ст. 6 вищезазначеного Закону.
Згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» особам, що належать до соціальної категорії громадян «діти війни», з 01.01.2006 року відповідач повинен був нараховувати та виплачувати щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначений ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058, згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється ЗУ «Про державний бюджет України» на відповідний рік.
На момент звернення позивача до суду, нарахування доплати до її пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень ст. 6 вищезазначеного Закону відповідачем не здійснено.
Всупереч ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалось відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.
З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» має вищу юридичну силу в порівняні з постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530. Отже, відповідач неправомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі ніж це передбачено ст. 6 зазначеного Закону.
Проте, відповідно до частини другої ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, в чинній на момент подачі адміністративного позову редакції, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України, в чинній на час прийняття судом першої інстанції рішення редакції, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду позивачем не заявлялось, тому суд першої інстанції мав залишити адміністративний позов частково без розгляду.
Проте, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих положень адміністративного судочинства» від 17 листопада 2011 року № 4054-VI, ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України викладено в новій редакції, а саме, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Як вбачається з адміністративного позову, позивачем підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними не надано, причин пропуску строку звернення в адміністративному позові не наведено.
Позивач наполягала на перерахунку та виплаті пенсії за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 рік та з 22.05.2008 року по день винесення рішення, адміністративний позов нею подано 07.04.2011 року, тобто, із пропущенням встановленого процесуальним Законом строку.
В зв'язку з вищевикладеним, позовні вимоги за період з 09.07.2007 року по 06.10.2010 року підлягають залишенню без розгляду, а починаючи з 07.10.2010 року -задоволенню.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно із частиною десятою ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, ухвала суду апеляційної інстанції по такій справі є остаточною і оскарженню не підлягає.
В зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів дійшла висновку, що постанову суду першої інстанції частково прийнято з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині, тому, постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 26 квітня 2011 року в частині задоволення адміністративного позову за період з 09.07.2007 року по 06.10.2010 скасовується та в цій частині адміністративний позов залишається без розгляду.
Керуючись ст. ст. 160, 100, 183-2, 197, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у м. Василькові Київської області задовольнити частково, постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 26 квітня 2011 року в частині задоволення адміністративного позову за період з 09.07.2007 року по 06.10.2010 року скасувати та в цій частині адміністративний позов залишити без розгляду.
В іншій частині постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 26 квітня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: О.М. Оксененко
Судді:
Г.М. Бистрик
В.Г. Усенко
Головуючий суддя Оксененко О.М.
Судді: Бистрик Г.М.
Усенко В.Г.