23 травня 2013 року м. Київ К-41207/10
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Степашка О.І.
суддів: Кошіля В.В.
Островича С.Е.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2010
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2010
у справі № 2-а-7386/10/2070
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Імпекс»
доДержавної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова
проскасування податкових повідомлень-рішень
Товариство з обмеженою відповідальністю «Імпекс» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Імпекс») звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000231800/0 від 27.04.2010 та № 0000231800/1 від 03.06.2010 про визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 12438,00 грн., у т.ч. за основним платежем - 8292,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 446,00 грн.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2010, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2010, позов задоволено.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.04.2010 ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова було проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Імпекс» з питань повноти обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість за період з 01.01.2008 по 30.09.2009, про що складено акт № 1800/31149603 від 15.04.2010.
За висновками акту перевірки встановлено порушення ТОВ «Імпекс» ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, по правочинах, здійснених ТОВ «Імпекс» з ПФ «ТТВ»; пп. 7.4.4 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 8292,00 грн., у тому числі по періодах: вересень 2008 року в сумі 8292,00 грн.
27.04.2010 ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000231800/0 про визначення позивачеві податкового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 12438,00 грн., у т.ч. за основним платежем 8292,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 4146,00 грн.
Рішенням ДПІ у Дзержинському м. Харкова від 01.06.2010 № 13453/10/25-007 про результати розгляду первинної скарги ТОВ «Імпекс» було відмовлено у задоволенні первинної скарги та залишено без змін оскаржуване податкове повідомлення-рішення. Після чого було прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.06.2010 № 0000231800/1 на таку ж саме суму податкового зобов'язання, що із дріб'ю 0.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення ТОВ «Імпекс» податкового зобов'язання по податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій в розмірах, що оскаржуються слугував висновок ДПІ про нікчемність правочину № 25К від 01.09.2008, укладеного між позивачем та ПФ «ТТВ».
З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Імпекс» та ПФ «ТТВ» укладено договір № 25К від 01.09.2008 на поставку товару на загальну суму 49749,60 грн. у т.ч. ПДВ 8291,60 грн., за умовами якого продавець ПП «ТТВ» зобов'язаний поставити, а покупець ТОВ «Імпекс» прийняти та оплатити продукцію по номенклатурі, кількості та цінам згідно Додатку № 1 цього договору.
На підставі вказаного договору ТОВ «Імпекс» отримано від ПФ «ТТВ» товар (сопло 1ст М -831330 в кількості 6 шт.; сопло 2ст М -831331 в кількості 6 шт.; сопло 3ст М -831332 в кількості 7 шт.; сопло М -843255 в кількості 2 шт.) загальною вартістю 49749,60 грн., у т.ч. ПДВ 8291,60 грн., що підтверджується видатковою накладною та податковою накладною.
Судами встановлено, що ТОВ «Імпекс» та ПФ «ТТВ» умови договору виконано в повному обсязі.
Матеріалами справи підтверджено і не заперечується відповідачем, що на час укладання та виконання спірного договору ТОВ «Імпекс» та ПФ «ТТВ» були зареєстровані як юридичні особи і платники податків, зокрема ПДВ, декларували свої податкові зобов'язання та податковий кредит та сплачували до бюджету відповідні податки у встановлених законом розмірах.
Згідно п. 1 ст. 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Посилання відповідача в якості обґрунтування правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень щодо нікчемності правочину з підстав, що особа, від імені якої вчинені правочини (ОСОБА_2.), не має необхідного обсягу цивільної дієздатності, а сама ОСОБА_2 будь-які бухгалтерські чи податкові документи ПФ «ТТВ» не підписувала, оскільки проживає в Ізраїлі, під час розгляду справи свого підтвердження не знайшли.
Відповідно до інформації, що мається в базі даних Державної прикордонної служби України «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України» (акт перевірки) за даними цієї бази у 2008 році ОСОБА_2 виїхала з України 19 березня 2008 року.
Проте, в цьому ж листі Державної прикордонної служби України № 0253-3439/0/15-09 від 16.03.2009 зазначено, що відсутність інформації в базі даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України» щодо перетинання державного кордону України не спростовує факт перетинання державного кордону в пунктах пропуску.
Відповідачем також не спростована інформація щодо використовування послуг кур'єрської служби доставки кореспонденції при здійсненні взаємовідносин між позивачем та директором ПФ «ТТВ».
Крім того, відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
З огляду на наведену норму права, підписання податкових накладних іншою особою за наявності у них всіх обов'язкових реквізитів та відбитку печатки підприємства-постачальника не може бути визнано належною підставою для визнання їх недійсними, оскільки, як вбачається зі змісту п. 5 та п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, мова у них йде не про посадову особу підприємства, а про підприємство як юридичну особу та платника податків.
Як зафіксовано в акті перевірки від 19.01.2010, контрагент позивача ПФ «ТТВ» у періоді з 01.01.2008 по 30.09.2009 є платником податку на додану вартість на підставі свідоцтва від 20.02.2008 № 100099670, виданого ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова, має індивідуальний податковий номер платника ПДВ 212191520379. Згідно даних пошукової системи ДПА України свідоцтво платника податку на додану вартість ПФ «ТТВ» анульовано 09.02.2010.
З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій вірно дійшли висновку про відсутність безспірних доказів нікчемності правочину, укладеного між ТОВ «Імпекс» та ПФ «ТТВ».
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Підпунктом 7.4.5 зазначеного пункту встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями(іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.
Судами встановлено, що податкова накладна виписана на адресу позивача ПФ «ТТВ» містить усі обов'язкові реквізити податкової накладної, передбачені пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Отже, колегія суддів, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, погоджує висновки судів попередніх інстанцій щодо задоволення позову.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова відхилити.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2010 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий(підпис)О.І. Степашко
Судді(підпис)В.В. Кошіль
(підпис)С.Е. Острович
З оригіналом згідно
Помічник суддіО.Я. Меньшикова