"04" червня 2013 р. м. Київ К-16354/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Гаманка О.І.
суддів Білуги С.В.
Загороднього А.Ф.
при секретарі Сперкач Т.В.,
за участю представника Державного агентства земельних ресурсів України Сомика Я.Я. та представника Головного управління Державного агентства земельних ресурсів України у Рівненській області Максимчука В.П.,
розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу Державного комітету України із земельних ресурсів, Головного управління Державного комітету України із земельних ресурсів у Рівненській області, управління Державного комітету земельних ресурсів у Рівненському районі Рівненської області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Державного комітету України із земельних ресурсів, Головного управління Державного комітету України із земельних ресурсів у Рівненській області, управління Державного комітету земельних ресурсів у Рівненському районі Рівненської області про визнання незаконними та скасування наказів, стягнення коштів,
У серпні 2008 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державного комітету України із земельних ресурсів, Головного управління Державного комітету України із земельних ресурсів у Рівненській області, управління Державного комітету земельних ресурсів у Рівненському районі Рівненської області про визнання незаконними та скасування наказів, стягнення коштів.
Після уточнення позовних вимог в ході розгляду справи в суді першої інстанції позивач просив суд скасувати рішення конкурсної комісії Головного управління земельних ресурсів у Рівненській області від 22 серпня 2007 року, наказ Держземагенства від 23 серпня 2007 року №706-к «Про звільнення ОСОБА_4.», наказ Держземагенства від 23 серпня 2007 року №708-к «Про призначення ОСОБА_5.», наказ Головного управління Державного комітету України із земельних ресурсів у Рівненській області від 10 вересня 2007 року №40-к «Про покладення обов'язків начальника відділу земельних ресурсів на ОСОБА_5.», наказ Держземагенства від 24 квітня 2007 року №2 «Про застосування заходів дисциплінарного впливу до ОСОБА_4.», пункт 3 наказу Головного управління земельних ресурсів у Рівненській області від 05 грудня 2007 року №81 «Про подання прокуратури Рівненської області» в частині звільнення ОСОБА_4 із займаної посади, наказ Головного управління земельних ресурсів у Рівненській області від 29 лютого 2008 року №12-к «Про звільнення ОСОБА_4.»; зобов'язати управління Державного комітету земельних ресурсів у Рівненському районі Рівненської області здійснити оплату листків непрацездатності від 23 лютого 2008 року №458774 та від 11 березня 2008 року №462120; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 березня 2008 року по день призначення на посаду начальника управління земельних ресурсів у Рівненському районі; визнати незаконним та скасувати наказ управління земельних ресурсів у Рівненському районі Рівненської області від 10 вересня 2008 року №39 «По основній діяльності»; визнати незаконним та скасувати наказ Державного комітету України із земельних ресурсів від 03 вересня 2008 року №596-кт «Про переведення ОСОБА_5.» та зобов'язати відповідача видати новий наказ «Про переведення ОСОБА_4.»; стягнути з Головного управління Державного комітету України із земельних ресурсів у Рівненській області на свою користь моральну шкоду у розмірі 100 000, 00 грн.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 26 травня 2009 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2010 року скасовано постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 26 травня 2009 року, позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Держземагенства від 23 серпня 2007 року №706-к «Про звільнення ОСОБА_4.», пункт 3 наказу Головного управління земельних ресурсів у Рівненській області від 05 грудня 2007 року №81 «Про подання прокуратури Рівненської області» в частині звільнення ОСОБА_4 із займаної посади, наказ Головного управління земельних ресурсів у Рівненській області від 29 лютого 2008 року №12-к «Про звільнення ОСОБА_4.», наказ управління земельних ресурсів у Рівненському районі Рівненської області від 10 вересня 2008 року №39 «По основній діяльності». Поновлено ОСОБА_4 на посаді начальника Рівненського районного відділу земельних ресурсів Рівненської області та стягнуто з управління земельних ресурсів у Рівненському районі на користь позивача середньомісячну заробітну плату за період з 17 березня 2008 року по 22 лютого 2010 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі відповідачі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а постанову суду першої інстанції залишити в силі.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 працював на посаді начальника Рівненського районного відділу земельних ресурсів Рівненської області.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №69 «Про реорганізацію Державного комітету України по земельних ресурсах» Державний комітет України по земельних ресурсах шляхом перетворення реорганізовано в Державне агентство земельних ресурсів України.
Наказом Рівненського обласного головного управління земельних ресурсів від 14 травня 2007 року №52 «Про реорганізацію районних, міських відділів, рівненського міського управління земельних ресурсів» реорганізовано шляхом перетворення Рівненський районний відділ земельних ресурсів у Відділ земельних ресурсів у Рівненському районі.
17 травня 2007 року позивача попереджено про майбутнє вивільнення.
Наказом Держземагенства від 23 серпня 2007 року №706-к «Про звільнення ОСОБА_4.» позивача з 23 серпня 2007 року звільнено з посади начальника Рівненського районного відділу земельних ресурсів Рівненської області у зв'язку із реорганізацією згідно п. 1 ст.40 КЗпП України.
Зважаючи на те, що у день звільнення позивач був тимчасово непрацездатним, Головним управлінням земельних ресурсів у Рівненській області 29 лютого 2008 року видано наказ №12-к «Про звільнення ОСОБА_4.», в якому вказано вважати ОСОБА_4 таким, що звільнений з посади начальника Рівненського районного відділу земельних ресурсів у день наступний після закінчення останнього строку тимчасової непрацездатності.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом, а також з того, що мала місце реорганізація Рівненського районного відділу земельних ресурсів Рівненської області у Відділ земельних ресурсів у Рівненському районі, внаслідок чого позивача було правомірно, з дотриманням вимог Кодексу законів про працю України звільнено з посади начальника Рівненського районного відділу земельних ресурсів Рівненської області.
Вирішуючи спір та задовольнивши позовні вимоги частково, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не було пропущено строк звернення до суду з даним позовом, а звільнення позивача із займаної проведено з порушенням норм Кодексу законів про працю України.
З такими висновками суду попередньої інстанції погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України.
Відповідно до частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, на час звернення позивача до суду) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів; а відповідно до частини першої статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Згідно з частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
В ході розгляду справи в судах попередніх інстанцій відповідачами, всупереч положенням частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не було доведено про належне повідомлення позивача про звільнення на вручення йому копії відповідного наказу чи видачу трудової книжки.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність доводів відповідачів, які були взяті до уваги судом першої інстанції, щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом про оскарження незаконного звільнення.
Підстави припинення трудового договору передбачені статтею 36 Кодексу законів про працю України.
Згідно з частиною третьою цієї статті у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною 2 зазначеної статті звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Статтею 49-2 Кодексу законів про працю України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.
Згідно частини 1 статті 42 Кодексу законів про працю України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Таким чином, розірвання трудового договору на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України відбувається з обов'язковим додержанням зазначених вимог.
Разом з цим, як встановлено судом апеляційної інстанції та не було спростовано відповідачами, при попередженні про звільнення у зв'язку із реорганізацією позивачу, всупереч наведених вище вимог, інша робота не пропонувалась.
До того ж, слід зазначити, що у разі реорганізації (перетворення) особи публічного права звільнення зі служби може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників. Саме собою перетворення без скорочення штату не може бути підставою для звільнення з публічної служби.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про незаконність звільнення ОСОБА_4 із займаної посади та про наявність правових підстав для задоволення його позовних вимог в частині, що стосуються скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі та, зважаючи на положення статті 235 Кодексу законів про працю України, в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Щодо іншої частини позовних вимог, то рішення суду апеляційної інстанції про відмову в їх задоволенні сторонами даної справи не оскаржуються.
За приписами статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги не спростовуються висновки, викладені в судовому рішенні, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Державного комітету України із земельних ресурсів, Головного управління Державного комітету України із земельних ресурсів у Рівненській області, управління Державного комітету земельних ресурсів у Рівненському районі Рівненської області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Державного комітету України із земельних ресурсів, Головного управління Державного комітету України із земельних ресурсів у Рівненській області, управління Державного комітету земельних ресурсів у Рівненському районі Рівненської області про визнання незаконними та скасування наказів, стягнення коштів - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.І. Гаманко
Судді С.В. Білуга
А.Ф.Загородній