"04" червня 2013 р. м. Київ К-22610/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Гаманка О.І.
суддів Білуги С.В.
Загороднього А.Ф.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про визнання незаконним звільнення з військової служби та зарахування періоду незаконного звільнення до загальної вислуги років,
У листопаді 2009 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Міністерства оборони України про визнання незаконним звільнення з військової служби за наказом військової частини №33874 від 10 вересня 1999 року №164 та зарахування періоду незаконного звільнення, тобто з 10 вересня 1999 року по 22 грудня 2000 року, до загальної вислуги років.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2009 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2010 року, в позові відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення, а у справі ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 05 жовтня 1990 року ОСОБА_2 проходила військову службу у військовій частині №03347. В період проходження служби позивач народила дитину - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з чим отримала відпустку по догляду за дитиною. Наказом від 01 липня 1999 року №112 позивач переведена в розпорядження командира військової частини №33874. Наказом командира зазначеної військової частини від 10 вересня 1999 року №164 ОСОБА_2 звільнена з військової служби в запас по скороченні штатів. Наказом Хмельницького обласного військового комісаріату від 22 грудня 2000 року №202 позивач призвана на військову службу за контрактом з 22 грудня 2000 року, де проходила службу на час звернення до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем було пропущено строк звернення до суду з даним позовом, а причина пропуску строку є необґрунтованою та неповажною.
Так, відповідно до частини першої - третьої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
В пункті 13 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» від 06.03.2008 року №2 міститься роз'яснення про те, що при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України. Тому громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби - у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Згідно частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Відповідно до частини першої статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Як встановлено судами, з оскаржуваним наказом від 10 вересня 1999 року №164 позивач була ознайомлена ще у 2000 році. Так, про своє звільнення позивач знала, оскільки наказом Хмельницького обласного військового комісаріату від 22 грудня 2000 року №202 вона була призвана на військову службу за контрактом. Між тим, до суду з позовом про оскарження незаконного, на її думку, звільнення ОСОБА_2 звернулась лише у листопаді 2009 року, тобто з пропуском строку, встановленого як статтею 233 Кодексу законів про працю України, так і статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Представник відповідача наполягав на відмові в задоволенні позову із зазначених підстав.
В обґрунтування поважності причин пропуску строку позивач вказувала, що з вимогами про визнання звільнення незаконним та зарахування періоду незаконного звільнення до загальної вислуги років вона вперше звернулась у вересні 2006 року до командування військової частини А4239, в якій проходила службу. Згодом, з метою вирішення даного питання неодноразово зверталась до інших суб'єктів владних повноважень. Однак, поставленої мети не досягла і була змушена звернутись до суду з даним позовом.
Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що посилання позивача щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом є необґрунтованими, та, відповідно, причини пропущення строку неповажними, оскільки, знаючи про своє звільнення, що мало місце у вересні 1999 року, та не погоджуючись з ним, ОСОБА_2 мала фізичну змогу звернутися до суду за захистом своїх прав у встановлений законом строк як до так і після вересня 2006 року.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у позові з підстав пропуску строку звернення до суду.
Відповідно до приписів статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги не спростовуються висновки, викладені в судових рішеннях, підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про визнання незаконним звільнення з військової служби та зарахування періоду незаконного звільнення до загальної вислуги років - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.І. Гаманко
Судді С.В. Білуга
А.Ф.Загородній