Головуючий суду 1 інстанції - Олійник С.В.
Доповідач - Соловней Р.С.
Справа № 431/422/13-ц
Провадження № 22ц/782/2126/13
29 травня 2013 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі:
головуючого - судді Соловей Р.С.,
суддів Заїки В.В., Пащенко Л.В.
при секретарі Івасенку І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Старобільського районного суду Луганської області від 27 березня 2013 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Комунальної установи «Старобільське районне територіальне медичне об'єднання» про визнання бездіяльності неправомірною та про зобов'язання вчинити певні дії,
В січні 2012 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, яким просила визнати неправомірними дії та бездіяльність відповідача Комунальної установи «Старобільське районне територіальне медичне об'єднання» (далі КУ «Старобільське РТМО») щодо надання їй документа від 20.08.2012 р., підписаного заступником головного лікаря по ЕВН, а не головним лікарем; відмови відповідача видати їй на її заяву від 07.08.2012 р. довідку лікарсько-консультаційної комісії (далі - ЛКК) про стан її здоров'я, рекомендації з профілактики захворювання та наслідки для здоров'я людини; зобов'язати відповідача надати їй належним чином оформлений висновок (довідку) лікарсько-консультативної комісії, у якій повинно бути вказано, що їй (позивачці) протипоказане (чи показане) фізичне навантаження, психоемоційні переживання, емоційне хвилювання, що можуть призвести до летального наслідку; стягнути з відповідача НП її (позивачки) користь моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.
Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено за необгрунтованістю.
Позивачка, не погодившись із вказаним рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати це рішення та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги. Посилаючись на порушення відповідачем вимог ст. ст. 19, 32, 49 Конституції України, ст. ст. 1, 12, 23 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», апелянт зазначає, що відповідач на її заяву про надання інформації щодо стану її здоров'я, методів профілактики захворювання, рекомендацій, відмовив у наданні вказаної інформації, надавши відповідь не першого керівника закладу. Апелянт посилається на те, що за своїм віком у 85 років вона не має можливості за станом здоров'я прибути до поліклініки для проведення обстеження свого здоров'я, отримання консультації спеціалістів, тому звернулась до відповідача із заявою від 07.08.2012 р., проте до неї прибула комісія у складі трьох лікарів, які вказали на те, що вона повинна з'явитися до поліклініки для проходження огляду у гінеколога та психіатра. Однак вона (апелянт) вважає, що не потребує консультації гінеколога. Вважає, що суд першої інстанції, посилаючись на Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затверджене Наказом МОЗ від 09.04.2008 р. № 189, не звернув уваги та те, що, хоча вона (позивачка) є непрацездатною та не працює, однак саме ЛКК зобов'язана надати інформацію на її запит про стан здоров'я та консультації щодо профілактики захворювання.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду має бути законним та обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно з законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Згідно з ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із статтею 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того, згідно із статтею 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.
Судом у справі встановлено, що позивачка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка є пенсіонеркою, а також ветераном війни - учасником бойових дій (а. с. 9, 10), 07.08.2012 р. звернулась до КУ «Старобільське РТМО» із заявою про надання їй належним чином оформленого висновку лікарсько-консультативної комісії, в якому має бути зазначено печатним шрифтом про те, що їй (позивачці) протипоказане фізичне навантаження, психоемоційні переживання, емоційне хвилювання, що може призвести до летального наслідку (а. с. 7). На вказану заяву вона отримала відповідь заступника головного лікаря по ЕТН, що довідки про стан здоров'я хворого лікарсько-консультаційною комісією видаються за запитом суду (а. с. 6).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що не вбачається неправомірності в діях відповідача, що позивачці для отримання необхідної медичної інформації про стан свого здоров'я необхідно звернутися до закладу охорони здоров'я за медичною допомогою. Щодо вимог позивачки, як пенсіонера, ветерана війни - учасника бойових дій, про надання їй висновку ЛКК, суд у оскаржуваному рішенні дійшов висновку, що ці вимоги не відносяться до компетенції лікарсько-консультаційної комісії та експертизи тимчасової непрацездатності (ЕТН), тобто позивачка помилково звернулась про отримання висновку ЛКК. Те, що відповідь відповідача від 20.08.2012 р. за № 69 на заяву позивачки від 07.08.2012 р. підписана заступником головного лікаря по експертизі тимчасової непрацездатності (ЕТН), суд вважає правомірним: ОСОБА_4 звернулась за висновком ЛКК, тому вказаний заступник головного лікаря є в даному випадку уповноваженою особою з порушених у заяві позивачки питань. Суд також виходив з недоведеності звернення позивачки до відповідача за медичною допомогою, щодо перевірки свого стану здоров'я, щодо обстеження чи зі скаргами на погане самопочуття.
Колегія суддів погоджується з висновками суду в оскаржуваному рішенні, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ч. 3. ст. 32 Конституції кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.
Як передбачено ч. 1 ст. 49. Конституції України, кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.
Згідно із ст. 1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії
їх соціального захисту» (далі - Закон) цей закон спрямований на захист ветеранів війни, зокрема, шляхом створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття.
Статтею 12 Закону встановлено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, зокрема, щорічне медичне обстеження і диспансеризація із залученням необхідних спеціалістів; першочергове обслуговування в лікувально-профілактичних закладах, аптеках та першочергова госпіталізація (п. п. 9, 10).
Відповідно приписів ст. 23 Закону, посадові особи і громадяни, винні в порушенні законодавства про соціальний захист ветеранів війни та їх сімей, несуть відповідальність згідно з законодавством України.
У справі не встановлено з боку відповідача порушень вказаних норм законів по відношенню до позивачки.
Право позивачки на отримання інформації від відповідача про стан свого здоров'я та методів профілактики захворювання оскаржуваним рішенням не заперечується. Суд першої інстанції обгрунтовано в цій частині послався крім іншого, також на положення ч. ч. 1 та 3 ст. 39 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», згідно з якими пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров'я. Медичний працівник зобов'язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров'я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров'я.
Водночас судом першої інстанції обгрунтовано зазначено, що для отримання необхідної медичної інформації про стан свого здоров'я позивачці необхідно звернутися до закладу охорони здоров'я за медичною допомогою, а позивачкою не надано доказів її звернення за такою допомогою щодо перевірки стану здоров'я, обстеження або зі скаргами на погане самопочуття.
Натомість, як встановлено у справі, позивачка звернулась до відповідача з вимогою про отримання висновку лікарсько-консультаційної комісії (ЛКК).
У своїй діяльності Лікарсько-консультаційні комісія закладів охорони здоров'я керуються такими основними чинними документами: наказами Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 р. № 189 «Про затвердження Положення про експертизу тимчасової непрацездатності» та від 13.11.2001 р. № 455 «Про затвердження Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян».
Отже, в оскаржуваному рішенні суд правильно виходив зі змісту Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, яким регулюється порядок створення, склад, функції та діяльність лікарсько-консультаційної комісії, що пов'язана саме з проведенням експертизи щодо встановленням у працівників факту тимчасової непрацездатності.
Таким чином, видача висновку чи довідки, яку вимагає позивачка, як ветеран - учасник бойових дій, не передбачено зазначеним Положенням та не належить до компетенції лікарсько-консультаційної комісії.
Правильним є висновок суду першої інстанції і про відсутність підстав вважати неправомірним підписання відповіді від 20.08.2012 р. на заяву відповідачки від 07.08.2012 р. заступником головного лікаря по ЕТН, оскільки це не суперечить вимогам діючого законодавства, зокрема, визначеним в п. п. 5.4.1 - 5.4.17 Положення про експертизу тимчасової непрацездатності повноваженням заступника головного лікаря з ЕТН, який, відповідно до п. 5.4.7 Положення, очолює ЛКК і забезпечує її роботу згідно з наказом керівника закладу, отже, розгляд питань, що стосується ЕТН або діяльності ЛКК, належить до його компетенції.
Колегія суддів погоджується і з висновками суду щодо безпідставності вимог позивачки про відшкодування їй моральної шкоди, оскільки ця вимога є похідною від основних, а для їх задоволення підстави відсутні, про що зазначено вище.
Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що суд правильно встановив обставини справи, дав належну оцінку наданим у справі доказам та дійшов правильного і обґрунтованого висновку про відмову позивачці у задоволенні її позовних вимог. Доводами апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовується.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду відповідає вимогам закону, при його ухваленні не встановлено порушень норм матеріального чи процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 209, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 27 березня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту її проголошення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: