2-а-74/2009р.
10 лютого 2009 року м. Лисичанськ
Лисичанський міський суд Луганської області в складі:
головуючого судді Стахової Н.В.,
секретаря судового засідання Головіній А.В.
за участю представників
позивача: ОСОБА_1 відповідача та 3-ї особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Лисичанську адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про визнання дій протиправними, стягнення заборгованості з одноразової допомоги за шкоду заподіяну здоров'ю, третя особа Головне Управління Державного Казначейства України у Луганській області
Позивач звернувся до суду з вищеназваним позовом, посилаючись на те, що він є інвалідом війни 2 групи та інвалідом ЧАЕС 2 групи, і відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на виплату допомоги за шкоду, заподіяну здоров'ю у 2006 році у розмірі 4 мінімальних заробітних плат - 1500 грн., у 2007 році - 5 мінімальних заробітних плат 2100 грн., у 2008 році - 5 мінімальних заробітних плат - 2625 грн. Фактично у 2006 році він отримав 90 грн., у 2007 році - 120 грн., у 2008 році - 120 грн., тому недоплачена сума становить за 2006 рік - 1410 грн., 2007 рік - 1980 грн., у 2008 році - 2505 грн. Відповідач відмовив йому у перерахунку вказаної виплати. Просив суд визнати дії відповідача протиправними, та стягнути з відповідача заборгованість з одноразової допомоги за шкоду, заподіяну здоров'ю за 2006 рік у сумі 1410 грн., за 2007 рік у сумі - 1980 грн., за 2008 рік - у сумі 2505 грн.
Ухвалою Лисичанського міського суду від 10.02.2009 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про визнання дій протиправними, стягнення заборгованості з одноразової допомоги за шкоду заподіяну здоров'ю за 2006 рік у сумі 1410 грн. у звязку з відмовою позивача від позову.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_4 підтримав решту позовних вимог, просив їх задовольнити. В своїх поясненнях посилався на обставини, викладені у позові, в обґрунтування яких надав суду відповідні докази.
Представник позивача ОСОБА_1 надав аналогічні пояснення викладеним у позові, просив решту позовних вимог задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнала, письмово та усно пояснила, що ч.4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено виплату щорічної допомоги за шкоду заподіяну здоров'ю інвалідам 2 групи у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Однак, постановою КМУ від 12.07.2005р. №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено щорічну за шкоду заподіяну здоров'ю інвалідам 2 групи у сумі 120 грн. Одноразова щорічна допомога за шкоду заподіяну здоров'ю фінансується виключено з Державного бюджету і відповідно до п.8 ст. 7 Бюджетного кодексу України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначенням. Використання бюджетних коштів всупереч їх цільовому призначенню або в обсязі, що перевищує затверджені показники витрат, карається відповідно до ст. 210 КК України. Відповідачем здійснено виплату позивачу у 2007, 2008 році щорічної допомоги за шкоду заподіяну здоров'ю у зазначених розмірах. Просила застосувати до спірних правовідносин строк звернення до суду.
Представник третьої особи ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, усно суду пояснила, що в обов'язки Головного управління Державного казначейства не входить нарахування та виплата щорічної допомоги за шкоду, заподіяну здоров'ю. Державне казначейство контролює цільове спрямування бюджетних коштів, а розпорядником цих коштів є відповідач, який провадить видатки тільки в межах бюджетних асигнувань. Відповідальність за цільове використання коштів несе відповідач.
Суд, заслухавши пояснення позивача його представника, представника відповідача, третьої особи, дослідивши письмові докази, вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Судом встановлено такі факти та відповідні ним правовідносини.
Позивач є учасником ліквідації наслідків ЧАЕС, інвалідом ІІ групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни і інвалідів війни, що підтверджується копією копією посвідчення, відповідачем не оспорюється.
Таким чином, позивач має право відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на отримання щорічної допомоги за шкоду, заподіяну здоров'ю у 2007 році 2100 грн. (420х5) з якої недоотриманою є 1980 грн. (2100-120); у 2008 році - 2625 грн. (525х5), з якої недоотриманою є 2505 грн. (2625- 120).
Задовольняючи позов, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щорічна допомога за шкоду заподіяну здоров'ю, виплачується інвалідам ІІ групи у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» зі змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 15.03.2007р. розмір мінімальної заробітної плати з 01.04.2007 року, тобто на час здійснення виплати допомоги на оздоровлення, становив 420 грн.
Відповідно до ст. 59 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 01.04.2008 року, тобто на час здійснення виплати допомоги на оздоровлення, становить 525 грн.
Посилання представника відповідача щодо неможливості застосування розміру мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення розмірів допомоги, компенсаційних виплат та інших виплат, на увагу не заслуговують, оскільки зі змісту ст. 76 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», ст. 59 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» не вбачається будь яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ст. 22 Конституції України звуження змісту та обсягу гарантованого ч. 4 ст. 48 Закону права позивача шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається.
Суд не бере до уваги посилання представника відповідача на застосування постанови КМУ від 12.07.2005р. №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки спеціальним законом, а саме Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що має вищу юридичну силу порівняно з постановою КМУ, встановлено розмір зазначеної допомоги, а тому, враховуючи засади пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, норми ч.4 ст. 9 КАС України, застосуванню у даному випадку підлягає зазначений Закон.
Крім того, згідно ч.1 ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського Суду, як джерело права. Відповідно до ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. При розгляді справи “Кечко проти України» Європейський суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок , вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих випадках, доки відповідні положення є чинними. При цьому органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань. Оскільки правові положення, які передбачають виплату інваліду війни щорічної допомоги за шкоду заподіяну здоров'ю є чинними, тобто не скасовані, не змінені і позивач має право на їх отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати. Тому суд вважає за необхідне задовольнити позов позивача про стягнення недоплаченої щорічної допомоги за шкоду заподіяну здоров'ю за 2007 рік у сумі 1980 грн., за 2008 рік у сумі 2505 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ч.1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Суд не бере до уваги доводи представника відповідача щодо пропущення позивачем строку зверненння до адміністративного суду про стягнення щорічної допомоги за шкоду, заподіяну здоров'ю за 2007 рік, оскільки позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смерті, а приписами частини 2 статті 99 КАС України передбачено застосування річного строку звернення у випадках якщо законом не встановлено інше.
На підставі ст. 22 Конституції України, ч.4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» керуючись ст. ст. 2, 11, 159-163 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про визнання дій протиправними, стягнення заборгованості з одноразової допомоги за шкоду заподіяну здоров'ю, третя особа Головне Управління Державного Казначейства України у Луганській області задовольнити.
Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради у відмові здійснити виплату ОСОБА_4 заборгованості з одноразової щорічної допомоги за шкоду заподіяну здоров'ю за 2007 рік, 2008 рік з розрахунку п'яти мінімальних заробітних плат протиправними.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради на користь ОСОБА_4 заборгованість з одноразової щорічної допомоги за шкоду, заподіяну здоров'ю за 2007 рік у сумі 1980 (одну тисячу дев'ятсот вісімдесят) грн. за рахунок коштів Державного бюджету України.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради на користь ОСОБА_4 заборгованість з одноразової щорічної допомоги за шкоду, заподіяну здоров'ю за 2008 рік у сумі 2505 (дві тисячі п'ятсот п'ять) грн. за рахунок коштів Державного бюджету України.
Судовий збір у справі віднести на рахунок держави.
Вступна та резолютивна частина постанови постановлені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 10 лютого 2009 року. Постанова у повному обсязі виготовлена 13 лютого 2009 року.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду шляхом подання до Лисичанського міського суду заяви про апеляційне оскарження протягом 10-ти днів з дня складення постанови у повному обсязі або подання апеляційної скарги у той самий строк. Апеляційна скарга подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Лисичанського міського суду Луганської області.
Суддя: