13.03.09
Чернігівської області
м.Чернігів тел. 698-166
просп.Миру,20 тел.77-44-62
Іменем України
10 березня 2009 року Справа №8/50
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "АМК", вул. 8 Березня, 19, м.Мена, Чернігівська область, 15600
до відповідача: Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закритого акціонерного товариства), пров.Шевченка, 12, м.Київ, 01001
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Шлях хлібороба», провул.Пролетарський, 8, с.Ушня, Менський район, Чернігівська область, 15676
про визнання договору недійсним
Суддя Т.Г.Оленич
Від позивача: Костіна - юрисконсульт, довіреність №7 від 07.12.08р.
Від відповідача: Штандур Д.А. -представник, довіреність від 28.11.08р.
Від третьої особи: не з'явився
За згодою сторін в судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення
Позивачем подано позов про визнання недійсним договору поруки №772-2007/1 від 12.12.07р., укладеного між ним та відповідачем як такого, що укладений з істотним порушенням вимог чинного законодавства.
Відповідач у письмовому відзиві проти позову заперечує, посилаючись на те, що законодавством не заборонялося юридичним особам, що за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, виступати поручителями незалежно від того, чи є згадка про це у їхніх установчих документах, чи ні.
Копія ухвали від 24.02.09р. про відкладення розгляду справи, яка направлялася на адресу третьої особи, зазначену в позовній заяві, повернута до суду оператором поштового зв'язку без вручення адресату у зв'язку із закінчення терміну зберігання поштового відправлення. Оскільки явка представника третьої особи в засідання господарського суду обов'язковою не визнавалася, сторони проти розгляду справи у відсутності представника третьої особи не заперечували, а тому суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності представника третьої особи.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення та доводи представників сторін, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши їх доказами, суд ВСТАНОВИВ:
12 грудня 2007 року між позивачем та відповідачем укладено договір поруки №772-2007/1 (далі за текстом -договір поруки). За умовами вказаного договору позивач (поручитель) у випадку невиконання та/або прострочення виконання позичальником - ТОВ «Шлях Хлібороба» (третя особа у справі) зобов'язань за кредитним договором по сплаті відповідачу (кредитору) заборгованості в розмірі 250000грн. зобов'язується виконати зобов'язання по сплаті вказаної вище і несплаченої позичальником суми кредитору.
Згідно із п.2.2. договору поруки у випадках невиконання або прострочення виконання позичальником зобов'язань, що випливають із кредитного договору поручитель відповідає перед кредитором як солідарний боржник в сумі 250000грн.
Таким чином між сторонами виникли відносини поруки як забезпечення виконання третьою особою перед відповідачем кредитних зобов'язань шляхом покладення на позивача солідарної відповідальності за їх неналежне виконання.
Відповідно до ст.553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Договір поруки як дія спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків для того, щоб викликати саме ті наслідки, яких бажають його сторони, має відповідати встановленим законом критеріям.
Відповідно до ч.2 ст.202 Цивільного кодексу України договір є одним із видів правочину.
Загальні вимоги до правочинів, додержання яких є необхідним для чинності право чину, визначені ст.203 Цивільного кодексу України, згідно з якою зміст правочину не може суперечити нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України недодержання в момент вчинення правочину вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України, тягне за собою недійсність такого правочину.
Договір поруки №772-2007/1 від 12.12.07р. укладено сторонами у письмовій формі, відповідно до ст.547 Цивільного кодексу України, згідно з якою правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Тобто, за своєю формою договір відповідає приписам чинного законодавства.
В обґрунтування підстав недійсності договору позивач зазначає, що діючим на момент укладення договору поруки законодавством, зокрема Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачалося надання поруки, як однієї із видів фінансових послуг, тільки фінансовими установами. Оскільки позивач за своїм правовим статусом не належить до фінансових установ, він не мав права укладати договір поруки та отримувати плату за надання поруки. При цьому позивач посилається на договір від 10 грудня 2007 року, укладений між ним та третьою особою, за умовами якого позивач зобов'язувався виступити перед Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) (відповідач у справі) в якості поручителя за виконання третьою особою зобов'язань по кредитному договору №355-2006 від 15.12.06р. як солідарний боржник в сумі 250000грн. та підписати договір поруки, який має бути укладений між банком, поручителем та позичальником в строк до 14.12.07р. а третя особа, згідно з п.2 вищевказаного договору, зобов'язувалася оплатити позивачу за послугу поручительства 275000грн. в строк не пізніше 01.10.08р.
Вказані твердження та посилання позивача судом не приймається з наступних підстав.
Аналіз норм Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», свідчить, що цим законом регулюються відносини, які виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг. Учасниками ринку фінансових послуг з одного боку є фінансові установи (банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи), які відповідно до закону надають одну чи декілька фінансових послуг та внесені до відповідного реєстру, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, та споживачами таких послуг.
Фінансовими послугами за приписами п.5 ч. 1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Відповідно до ст.4 цього ж Закону надання поручительства вважається фінансовою послугою. Згідно зі ст.5 Закону фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності. Разом з тим, ч.4 вказаної статті визначається, що можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.
Відповідно до Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 31.03.2006р. №5555, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.04.06р. за №477/12351, юридичні особи -суб'єкти господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, надають фінансові послуги з поручительства відповідно до вимог цивільного законодавства та з урахуванням вимог законодавства України щодо запобігання та протидії легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Отже, вказаним розпорядженням, яке є нормативно-правовим актом спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, визначено можливість та порядок надання поручительства юридичними особами, які не є фінансовими установами.
Аналіз приписів ст.ст.11,12 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», показує, що порука, надана позивачем на підставі оспорюваного договору, не відноситься до фінансових операцій, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу та внутрішньому фінансовому моніторингу.
Отже, суд приходить до висновку про безпідставність посилання позивача на Закон України від 12.07.2001р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до ст.546 Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004р., порука є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання.
Системний аналіз норм Цивільного кодексу України, які регулюють відносини забезпечення виконання зобов'язань, в тому числі поруки, свідчить, що у ньому відсутні будь-які застереження щодо правого статусу осіб, що можуть бути поручителями. А тому, відсутні правові підстави для ствердження позивача, що він не мав права надавати поручительство через відсутність у нього правового статусу фінансової установи.
При цьому є безпідставними посилання позивача на оплатність наданих ним послуг по укладенню договору поруки, оскільки можливість оплати послуг поручителя прямо передбачена ст.558 Цивільного кодексу України.
Відповідно до загальних положень про зобов'язання та цивільно-правовий договір поручителем може бути будь-яка дієздатна фізична або юридична особа.
За приписами ст.ст.91, 92 Цивільного кодексу України цивільна дієздатність юридичної особи, тобто здатність набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону, виникає з моменту її створення, тобто з дня державної реєстрації такої юридичної особи і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Як свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 06.03.09р. позивач як юридична особа зареєстрований з 17.07.1997р., а 26.01.05р. здійснена заміна свідоцтва про державну реєстрацію. Таким чином, суд приходить до висновку, що на момент укладення спірного договору поруки позивач володів цивільною дієздатністю. Наявність цивільної дієздатності на момент укладення оспорюваного договору у відповідача також підтверджується довідкою №10248 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, із якої вбачається, що відповідач зареєстрований в реєстрі з 26.08.1992р. та станом на 27.12.07р. його реєстрація не припинена.
Таким чином, матеріалами справи, не підтверджується не відповідність змісту договору поруки від 12.12.07р. вимогам чинного законодавства, а також підтверджується факт наявності у сторін необхідного обсягу дієздатності.
Сторонами не заперечується, що волевиявлення сторін договору було вільним і відповідало їх внутрішній волі, а також спрямування договору на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, наявність підстав, з якими закон пов'язує недійсність договору, в ході розгляду справи не встановлена, зміст оспорюваного договору не суперечить Цивільному кодексу України, іншим законам та підзаконним актам України, прийнятим відповідно до Конституції України, вчинений сторонами в межах належної їм дієздатності, у відповідності волевиявлення сторін їх внутрішній волі, та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені порукою.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги є безпідставними, необгрунтованими, в зв'язку з чим в задоволенні позову має бути відмовлено.
В силу ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.91,92,203,215,546,553,558 Цивільного кодексу України, ст.ст.49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Суддя Т.Г.Оленич
Повне рішення підписано 13 березня 2009 року.
Суддя Т.Г.Оленич