Україна
Харківський апеляційний господарський суд
"25" лютого 2009 р. Справа № 21/266-08
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І., Барбашова С.В.
при секретарі Пироженко І.В.
за участю представників сторін:
позивача - Стеценко О.Л.
відповідача - Рубіжанський В.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача вх. № 254Х/3-7 на рішення господарського суду Харківської області від 19.01.09 по справі № 21/266-08
за позовом ТОВ "Науково-виробнича фірма "Сінтал-Д", м. Харків
до ФГ "Світанок", с.Болібоки
про стягнення 19411,76 грн. -
встановила:
В листопаді 2008 р. позивач -ТОВ НВФ «Сінтал, Д», м. Харків звернувся до господарського суду з позовною заявою в якій просив суд стягнути з відповідача -ФГ «Світанок», с. Болібоки, Дергачівського району, Харківської області 19411,76 штрафу за неналежне виконання останнім своїх зобов'язань щодо поставки продукції в кількості, обумовленій сторонами в рамках укладеного між ними договору № 16/2007-КС3 від 25.06.07 р.
Рішенням господарського суду від 19.01.09 р. (суддя Пелипенко Н.М.) по справі № 21/266-08 в задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивоване з тих підстав, що позивач вчасно не виконав взяті на себе зобов'язання щодо перерахування на користь відповідача передоплати, чим створив несприятливі для збирання останнім врожаю, знаючи про рівень врожайності та реальну можливість відповідача виконати взяті на себе зобов'язання, і зазначені обставини, з урахуванням вимог ст.ст. 14, 612 ЦК України зумовлюють відмову в позові про стягнення штрафу та ін.
Позивач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що господарський суд при винесенні рішення безпідставно не взяв до уваги той факт що обидві сторони за спірним договором порушили свої зобов'язання, та фактично проігнорував положення п. 2 угоди від 11.10.07 р. Крім того, суд, на думку позивача, безпідставно посилався на існування низки обставин, які відповідачем жодним чином не доведені, зокрема на стан врожайності у відповідача, особи, яка здійснювала вивезення продукції та ін. Разом з тим, позивач вказує на порушення господарським судом при розгляді справи положень ст. ст. 526, 530, 538 ЦК України та ігнорування того факту, що відповідач під час розгляду в господарському суді аналогічної справи № 47/174-06 про стягнення штрафу за порушення господарського зобов'язання фактично визнав факт порушення, в добровільному порядку погодився сплатити штраф, про що сторонами було затверджено мирову угоду, при цьому поставку продукції в 2007 р. відповідач здійснював не на виконання умов договору № 16/2007-КС3 від 25.06.07 р., а на виконання ухвали господарського суду про затвердження зазначеної мирової угоди та ін.
Відповідач просить суд рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що позивач не сплативши обумовлену спірним договором передоплату тим самим створив умови, які призвели до невиконання відповідачем своїх зобов'язань; що відповідач до цього часу не виконав своїх зобов'язань щодо оплати отриманої продукції; що вивіз продукції здійснювався саме транспортом позивача, а укладання між сторонами додаткової угоди від 11.10.07 р. мало місце виключно через побоювання відповідача, що позивач не виконає свого обов'язку з вивезення продукції з полів відповідача; що при укладанні вказаної додаткової угоди сторонами не змінювалися умови спірного договору, в т.ч. щодо обов'язку саме позивача здійснити вивіз своїми силами та засобами транспортування та ін.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:
Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, 25.06.2007 р. між сторонами укладено договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції № 16/2007-КС3, відповідно до умов якого продавець (відповідач) зобов'язався передати покупцеві (позивачу) у власність 500 тонн цукрового буряка врожаю 2007 р. в строк до 30.11.2007 р. за ціною 170 грн. за тонну з урахуванням ПДВ, а позивач зобов'язався прийняти буряк та сплатити його вартість на умовах, обумовлених даним договором.
Додатковою угодою до договору від 11.10.2007 р. сторони встановили вартість однієї тони у заліковій вазі в сумі 200,00 грн. з урахуванням ПДВ.
Відповідно до вимог статей 13, 14, 15 договору сторонами визначено, що виплата вартості отриманого цукрового буряка здійснюється покупцем на користь продавця двома платежами. Перший платіж (попередня оплата) в розмірі 23,53% від загальної ціни цього договору, що становить 20000,00 грн. з урахуванням ПДВ покупець зобов'язався сплатити в строк до 20.07.2007 р., другий платіж - до 15.12.2007 р.
Ст. 16 договору, встановлено обов'язок покупця (позивача) забезпечувати доставку товару з полів продавця (відповідача) (на який продавець здійснює навантаження товару в вантажний транспорт) найнятим та/або власним вантажним транспортом до місцезнаходження бурякоприймального пункту покупця.
При цьому, додатковою угодою від 11.10.07 р. до договору купівлі-продажу сільськогосподарської продукції № 16/2007-КСЗ від 25.06.07 р. сторони обумовили також і обов'язок продавця забезпечувати своєчасну доставку товару до місцезнаходження бурякоприймального пункту покупця, а саму доставку товару здійснювати транспортним засобом продавця, та за рахунок останнього.
Разом з тим, будь-яких змін до договору № 16/2007-КСЗ від 25.06.07 р. сторонами не вносилося, в т.ч. в частині щодо обов'язку позивача здійснити вивіз своїми силами та засобами транспортування (ст. 16) та ін. Вказане зокрема підтвердили представники сторін під час розгляду даної справи (протокол с/з від 25.02.09 р.).
В процесі розгляду справи судом також встановлено, що відповідачем на виконання умов договору здійснювалося вирощування цукрового Буряка.
Проте, покупець не виконав свої зобов'язання по здійсненню на користь відповідача попередньої оплати в сумі 20000 грн. в термін до 20.07.2007 р., що, крім іншого, також підтверджено представником відповідача, лист вх. № 238 від 14.01.2009 р. та представником позивача, лист вх. № 1062 від 19.01.2009 р.
Відповідно до накладної № 24 від 30.11.2007р. відповідач передав позивачеві цукровий буряк в кількості 257,353 тони на суму 51470,60 грн. з урахуванням ПДВ, відповідач прийняв товар, але не оплатив в термін, передбачений ст. 15 договору до 15.12.2007 р. (Більше того, в судовому засіданні 25.02.09 р. представник відповідача також повідомив, що позивач до цього часу не розрахувався з відповідачам за переданий в подальшому останнім в рамках спірного договору цукровий буряк. Зазначена обставина представником позивача не заперечувалася (протокол с/з від 25.02.09 р.).
Як свідчать видані позивачем товарно-транспортні накладні (штамп позивача в верхньому куті вказаних накладних в графі «Відправнику/одержувачу-автопідприємству штамп вантажовідправника (платника) (а.с. 36-41, 44-53), вивіз цукрового буряка з полів відповідача здійснювався силами та засобами позивача. Зазначена обставина також підтверджена в судовому засіданні директором підприємства відповідача Рубіжанським В.Г., який при цьому також зазначив, що жодних товарно-транспортних накладних на транспортування цукрового буряка він не видавав, та лише засвідчував (заповнював) у вказаних накладних факт погрузки буряка на надані позивачем автомобілі.
Зазначена обставина дає підставу вважати, що позивачу, крім іншого, було відомо про рівень врожайності та реальну можливість продавця виконати свої зобов'язання щодо передачі товару, та спростовує відповідні доводи позивача про те, що йому було невідомо про зазначені обставини, а так само про те, що вивіз товару здійснював відповідач.
З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що позивач вчасно не виконав взяті на себе зобов'язання щодо перерахування на користь відповідача передоплати, чим створив несприятливі для збирання останнім врожаю, та, до того ж, знав про рівень врожайності та реальну можливість відповідача виконати взяті на себе зобов'язання, і зазначені обставини, з урахуванням вимог ст.ст. 14, 612 ЦК України зумовлюють відмову в позові про стягнення штрафу та ін.
Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст.ст. 32, 34, 36 ГПК України, Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до вимог ст. 3 ЦК України, основними засадами цивільного законодавства, а в водночас і цивільного судочинства є добросовісність, розумність та справедливість.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Як свідчать матеріали справи, позивач не сплативши на користь позивача передоплати в межах досягнутої домовленості, фактично не приступив до виконання умов договору. Проте, не зважаючи на це відповідач здійснив частково передачу цукрового буряка в межах досягнутої домовленості.
Як вже зазначалося вище, відповідно до умов спірного договору (ст. 16) обов'язок забезпечувати доставку товару з полів продавця покладається на позивача. Вказані вимоги не були сторонами змінені чи скасовані, в т.ч. в зв'язку з підписанням додаткової угоди від 11.10.07 р., в зв'язку з чим, вони підлягали виконанню також і позивачем.
Разом з тим враховуючи, що позивач не надав суду жодного належного та допустимого доказу неможливості виконання умов договору щодо вивезення продукції в обумовленому договором об'ємі, доказів того, що невивезення буряку в належній кількості сталося саме з вини відповідача, а так само доказів вжиття всіх можливих заходів щодо виконання своїх обов'язків за спірним договором, у судової колегії відсутні підстави вважати, що невиконання відповідачем умов договору щодо передачі продукції в обумовленій кількості сталося саме з вини відповідача, в зв'язку з чим, встановлені умовами договору штрафні санкції стягненню з відповідача не підлягають.
При цьому, не можуть бути прийняті судом до уваги доводи позивача про те, що відповідно до вимог додаткової угоди від 11.10.07 р. обов'язок доставки продукції з полів покладається на відповідача, оскільки зазначені умови додаткової угоди жодним чином не спростовують встановлений умовами спірного договору обов'язок позивача здійснити вивезення товару власними силами та засобами. До того ж, як вже зазначалося вище, фактичне вивезення продукції здійснювалось саме силами та засобами позивача.
Разом з тим, ст. 14 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинною, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до вимог ст. 538 ЦК України, при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.
У разі невиконання однією із сторін у зобов'язання свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від виконання частково або в повному обсязі.
Згідно з вимогами ч. 4 ст. 612 ЦК України, прострочення зобов'язання не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Як вже зазначалося вище, позивач не сплативши на користь позивача передоплати в межах досягнутої домовленості, фактично не приступив до виконання умов договору щодо здійснення платежів. Доказів повідомлення відповідача про неможливість своєчасно здійснити попередню оплату позивач суду також не надав.
На підставі викладеного, відповідач не може вважатися таким, що винен в невиконанні зобов'язань за спірним договором, в зв'язку з чим, відповідні висновки господарського суду про відмову в задоволенні позову щодо стягнення з відповідача штрафу є законними та обґрунтованими.
Тобто, в даному випадку саме позивач створив передумови, які в подальшому могли призвести до невиконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором.
При цьому не можуть бути прийняті до уваги доводи позивача про те, що передача цукрового буряка в даному випадку відбувалася на виконання мирової угоди, затвердженої між сторонами відповідно до ухвали господарського суду Харківської області від 05.07.06 р. по справі № 47/174-06, оскільки по-перше вказані доводи позивачем всупереч вимогам ст. 33 ГПК України жодним чином не доведені, по-друге заявляючи про вказані обставини позивач протирічить сам сабі, т.я. при зверненні до суду з позовом вказував на те, що передача товару відбувалася саме на виконання умов спірного договору, та вимагав сплати штрафних санкцій саме на підставі цього договору, а в подальшому заявив про передачу буряка на виконання мирової угоди, і по-третє докази в обґрунтування зазначених обставин не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки позивач всупереч вимогам ст. 101 ГПК України не обґрунтував неможливості їх надання до суду першої інстанції, а самі доводи як свідчать матеріали справи, не були предметом розгляду суду першої інстанції.
Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду в цілому відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова колегія -
постановила:
Рішення господарського суду Харківської області від 19.01.09 р. по справі № 21/266-08 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Повний текст постанови підписано 27.02.09 р.
Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.
Судді Пушай В.І.
Барбашова С.В.