26 лютого 2009 р.
№ 9/266-08
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого:
Першикова Є.В.,
суддів:
Данилової Т.Б.,
Муравйова О.В.,
розглянула
касаційне подання
прокуратури Київської області (далі -Прокуратура)
на постанову
Київського міжобласного апеляційного господарського суду
від
30.09.08
у справі
№ 9/266-08
господарського суду
Київської області
за позовом
прокуратури міста Славутич Київської області
в інтересах держави в особі
Славутицької міської ради Київської області (далі -Міськрада)
до
товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Вена" (далі -Товариство),
виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області (далі -Виконком)
про
повернення самовільно зайнятих земельних ділянок
В засіданні взяли участь представники:
- Прокуратури:
Громадський С.О. (прокурор відділу Генеральної прокуратури України; посвідчення № 76 від 10.02.05);
- Міськради:
Нечай В.В. (за дов. № 1-7/323 від 25.02.09);
- Товариства:
не з'явились;
- Виконкому:
Нечай В.В. (за дов. № 1-7-324 від 25.02.09).
Ухвалою від 07.02.09 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючого -Першикова Є.В., суддів -Данилової Т.Б., Ходаківської І.П. касаційне подання Прокуратури № 05/1-2661вих від 22.12.08 було прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 26.02.09.
Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в установленому порядку, документів які б свідчили про її неотримання сторонами у справі до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
На момент розгляду справи у судовому засіданні 26.02.09 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило. У судове засідання 26.02.09 представник Товариства не з'явився.
Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а на момент розгляду справи у судовому засіданні 26.02.09 клопотань про відкладення розгляду справи до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядається за наявними матеріалами справи, за участі представників Прокуратури, Міськради та Виконкому.
У зв'язку з перебуванням судді Ходаківської І.П. на лікарняному, розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 16.02.09 для перегляду справ, призначених до розгляду на 26.02.09 колегією суддів у складі головуючого -Першикова Є.В., суддів -Данилової Т.Б., Ходаківської І.П., створено колегію суддів у складі: головуючий - Першиков Є.В, судді -Данилова Т.Б., Муравйов О.В.
Про вказані обставини представників сторін повідомлено на початку судового засідання. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку, не заявлено.
За згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 26.02.09 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.
Рішенням від 24.06.08 господарського суду Київської області (суддя Євграфова Є.П.) в позові відмовлено у повному обсязі.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого -Корсакової Г.В., суддів -Гаврилюка О.М., Рудченка С.Г.) апеляційне подання прокуратури м.Славутича залишено без задоволення, а рішення від 24.06.08 господарського суду Київської області -без змін.
Вказані судові рішення мотивовані тим, що Прокуратурою помилково заявлено позов з посиланням на загальні норми земельного законодавства, оскільки до спірних правовідносин підлягають до застосування спеціальні норми законодавства про рекламу, якими встановлено вичерпний перелік документів, необхідних для одержання дозволу на розміщення зовнішньої реклами, до якого акт чи договір на право користування земельної ділянкою не входить.
Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Прокуратура звернулась до Вищого господарського суду України з касаційним поданням в якому просить рішення від 24.06.08 господарського суду Київської області та постанову від 30.09.09 Київського міжобласного апеляційного господарського суду скасувати, та прийняти по справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Свої вимоги Прокуратура обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 6, 19 Конституції України, ст.ст. 16, 125 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 4 Господарського процесуального кодексу України.
У своїх відзивах на касаційне подання Міськрада та Виконком щодо доводів Прокуратури заперечують, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просять касаційне подання залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення -без змін.
Розглянувши матеріали справи, касаційне подання, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційне подання задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як свідчить правовий аналіз матеріалів справи, прокуратура м.Славутич в інтересах держави в особі Міськради звернулась до суду з позовом до Товариства та Виконкому про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок, що розташовані: на перехресті вулиці Комсомольської та вулиці Героїв Дніпра біля будинку № 14 Московського кварталу м.Славутича, та по проспекту Дружби Народів біля ТП № 13, які використовуються Товариством під розміщення рекламних засобів, з приведенням у придатний для використання стан та звільнення від встановлених на них конструкцій.
Свої позовні вимоги Прокуратура обґрунтовує тим, що розміщення рекламного засобу на земельній ділянці передбачає використання земельної ділянки під розміщення зовнішньої реклами, незалежно від того, отримав розповсюджувач зовнішньої реклами дозвіл на її розміщення чи ні. При цьому, Прокуратура зауважує, що будь-яких рішень Міськради про надання згоди на розробку проекту відведення земельної ділянки, та про надання Товариству земельної ділянки у власність, оренду чи постійне користування не приймалось. З урахуванням наведеного Прокуратура вважає, що в даному випадку Товариством порушено ст.ст. 116, 125 Земельного кодексу України, у зв'язку з чим Товариство самовільно займає земельні ділянки, встановивши на них рекламні засоби.
Вирішуючи спір, попередні судові інстанції встановили, що порядок розміщення зовнішньої реклами на території міста Славутич врегульовано Правилами розміщення зовнішньої реклами у м.Славутич (далі -Правила), які розроблені відповідно до вимог Закону України "Про рекламу" і Постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.03 № 2067 "Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами". Зазначені Правила затверджені рішенням сесії Міськради № 40-5-У від 23.06.06.
Місцевим та апеляційним судами враховано, що відповідно до п. 3 Правил, місце розташування рекламного засобу -це, зокрема, площа відведеної території на відкритій місцевості у межах населеного пункту, що надається розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування власником або уповноваженим ним органом (особою).
Також, судовими інстанціями встановлено, що рішенням Виконкому від 01.08.07 № 387 "Про затвердження типового договору на тимчасове користування місцем розташування рекламного засобу" затверджено типовий договір на тимчасове користування місцем розташування рекламного засобу у м.Славутичі, який розроблений на підставі Правил, Закону України "Про рекламу", Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження типових правил розміщення зовнішньої реклами" від 29.12.03 № 2067.
На підставі наданих сторонами доказів у справі судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Виконкому № 636 від 15.11.07 Товариству надано дозвіл на розміщення зовнішньої реклами (рекламний щит по проспекту Дружби Народів біля ТП № 13), терміном на 5 років.
Крім того, судами встановлено, що рішенням № 637 від 15.11.07 Виконком надав Товариству дозвіл на розміщення зовнішньої реклами (рекламний щит на перехресті вулиці Комсомольській та вул.Героїв Дніпра біля будинку № 14 Московського кварталу), терміном на 5 років.
Матеріалами справи підтверджено, що між Товариством та Виконкомом укладені: договір на тимчасове користування місцем розташування рекламного засобу № 21 від 24.09.07, відповідно до умов якого Виконком передав Товариству у тимчасове користування місце для розташування рекламного засобу у вигляді двостороннього щита розміром 3,0*6,0 по проспекту Дружби Народів біля ТП № 13; договір на тимчасове користування місцем розташування рекламного засобу № 22 від 24.09.07, відповідно до умов якого Виконком передав Товариству у тимчасове користування місце для розташування рекламного засобу у вигляді двостороннього щита розміром 3,0*6.0 на перехресті вулиці Комсомольській та вулиці Героїв Дніпра біля будинку № 14 Московського кварталу.
Судами встановлено, що на виконання умов вказаних договорів Товариством було отримано дозволи на розміщення зовнішньої реклами у Відділі містобудування та архітектури Міськради, а саме дозвіл на розміщення зовнішньої реклами № 81 від 16.11.07, який видано на підставі рішення Виконкому "Про надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами" № 636 від 15.11.07, та дозвіл № 80 від 16.11.07, який виданий на підставі рішення Виконкому "Про надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами" № 637 від 15.11.07.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відносини, пов'язані з виробництвом, розповсюдженням та споживанням реклами на території України, регулює Закон України від 03.07.1996 № 270/96-ВР "Про рекламу" (далі - Закон № 270).
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 270 законодавство України про рекламу складається з цього Закону та інших нормативних актів, які регулюють відносини у сфері реклами.
Згідно приписів ч. 1 ст. 16 Закону У № 270 розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
На виконання наведеного законодавчого припису постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.03 № 2067 затверджено Типові правила розміщення зовнішньої реклами (далі - Типові правила).
Згідно з пунктом 1 Типових правил саме вони регулюють відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами.
Пунктом 3 Типових правил встановлено, що зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та в порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.
Пунктом 2 Типових правил встановлено, що дозвіл -це документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці.
Водночас, Типові правила визначають вичерпний перелік документів, необхідних для одержання дозволу (пункти 9, 14).
Окрім того, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що відповідно до п. 32 Типових правил плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою). При цьому площа місця розташування рекламного засобу визначається як сума площі горизонтальної проекції рекламного засобу на це місце та прилеглої ділянки завширшки 0,5 метра за периметром горизонтальної проекції цього засобу. Для неназемного та недахового рекламного засобу площа місця дорівнює площі вертикальної проекції цього засобу на уявну паралельну їй площину.
Пунктом 40 Правил розміщення зовнішньої реклами у м.Славутич встановлено, що розмір плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності визначається згідно додатку № 2 до рішення Міськради від 23.06.06 № 40-5-V "Про розміщення зовнішньої реклами у місті Славутичі". Розмір плати за тимчасове користування місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим органом (особою).
При цьому, як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, плата за тимчасове користування місцем розташування рекламного засобу у договорах, укладених з Товариством, розрахована в залежності від типу рекламного засобу без урахування податку з реклами та податку на додану вартість на підставі базових тарифів, згідно додатку № 2 до рішення Міськради від 23.02.06 № 40-5-V.
Відповідно до пункту 24 Типових правил виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов'язаних з розташуванням рекламного засобу.
Також, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що п. 31 Типових правил встановлюється виключний перелік підстав для скасування дозволів на розміщення зовнішньої реклами серед яких відсутня така підстава, як неоформлення права власності чи тимчасового користуванні земельною ділянкою.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені Прокуратурою в касаційному поданні, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що Прокуратура в касаційному поданні стверджує факт порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.
З врахуванням того, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення їх без змін.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Касаційне подання прокуратури Київської області № 05/1-2661вих від 22.12.08 залишити без задоволення.
Постанову від 30.09.08 Київського міжобласного апеляційного господарського суду у справі № 9/266-08 господарського суду Київської області залишити без змін.
Головуючий
Є.Першиков
судді:
Т.Данилова
О.Муравйов