91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
26.02.09 Справа № 14/29
За позовом
Лисичанського комунального спеціалізованого підприємства по видобутку, обробці, реалізації води та очищенню стоків «Лисичанськводоканал», м. Лисичанськ Луганської області
До Державного підприємства «Лисичанська теплоелектроцентраль», м. Лисичанськ Луганської області
про стягнення 1496856 грн. 32 коп.
Суддя Лісовицький Є.А.
Представники:
від позивача: Зубкова Я.О., довіреність № 01/0038 від 12.01.09;
від відповідача -Попова Ю.О., довіреність № 06-5/74 від 03.01.09.
До початку слухання справи по суті не заявлено вимогу про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв'язку з чим відповідно до ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України таке фіксування судом не здійснювалося.
У справі оголошена перерва до 26.02.09.
Суть спору: позивачем неодноразово зменшувались позовні вимоги. Кінцево заявлено до стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги у сумі 1322013 грн. 71 коп., пеня 21445 грн. 13 коп., інфляційні нарахування у сумі 44468 грн. 85 коп., 3% річних у сумі 2674 грн. 39 коп., за договором від 01.06.07 № 381. Також позивачем заявлено до стягнення 97492 грн. 20 коп. заборгованості відповідача згідно мирової угоди та 8762 грн. 04 коп. пені, за несвоєчасну оплату даної суми.
Відповідач заперечує проти позову з мотивів, викладених у відзивах, заявив клопотання про розстрочення виконання рішення на два роки. Дане клопотання судом відхиляється, оскільки відповідачем не надано доказів існування виняткових обставин для розстрочення виконання рішення.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін суд, -
Сторонами у справі укладено договір від 01.06.07 № 381, згідно якого позивач надавав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення, а відповідач зобов'язався оплачувати дані послуги у триденний строк після отримання рахунку.
Але відповідачем дане зобов'язання виконувалось неналежним чином. За період з жовтня 2008 року по 01.01.09 борг складає 1322013 грн. 71 коп.
Крім того, ухвалою господарського суду від 18.03.04 у справі № 12/26б затверджено мирову угоду, згідно якої відповідач мав сплатити на користь позивача за період з 18.03.06 до 18.03.08 - 97492 грн. 20 коп.
Позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості за надані послуги у сумі 1322013 грн. 71 коп., пеня 21445 грн. 13 коп., інфляційні нарахування у сумі 44468 грн. 85 коп., 3% річних у сумі 2674 грн. 39 коп., за договором від 01.06.07 № 381. Також позивачем заявлено до стягнення 97492 грн. 20 коп. заборгованості відповідача згідно мирової угоди та 8762 грн. 04 коп. пені, за несвоєчасну оплату даної суми.
Оцінивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та цього кодексу.
Відповідач своєчасно не виконав свої зобов'язання щодо оплати наданих послуг за договором від 01.06.07 № 381, строк на їх оплату минув, борг склав 1322013 грн. 71 коп.
Тому позовна вимога про стягнення даної суми основного боргу обґрунтована і підлягає задоволенню.
Згідно п.8.2 договору за несвоєчасну оплату наданих послуг відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
За період з 02.11.08 до 01.01.09 сума пені за несвоєчасну оплату спожитих послуг склала 21445 грн. 13 коп. Дана сума нарахована вірно та підлягає стягненню на користь позивача.
У відповідності зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за увесь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.
Відповідач прострочив виконання зобов'язання, зв'язку з цим, позовні вимоги про стягнення інфляційних нарахувань у сумі 23806 грн. 50 коп. підлягають задоволенню, у решті позовних вимог про стягнення інфляційних нарахувань слід відмовити, оскільки позивачам невірно розрахований період, за який вони нараховуються, вимоги про стягнення 3% річних -2674 грн. 39 коп. за період з 01.10.08 до 01.01.09 підлягають задоволенню.
Щодо заборгованості Відповідача в сумі 97 492 грн. 20 коп. згідно Мирової угоди від 18.03.2004 р. №12/266 то позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Згідно пунктів 1.2.10 ; 3-2; 3-3 Мирової угоди ДП «Лисичанська ТЕЦ»було зобов'язано почати перерахування боргу Позивачу у сумі 383 730 грн. 50 коп. через два роки з моменту затвердження цієї мирової угоди господарським судом Луганської області протягом наступних п'яти років шляхом виплати щорічно 20% від суми заборгованості.
Таким чином, предметом цієї частини позову є стягнення обов'язкових платежів за мировою угодою від 18.03.2004 р. у справі про банкрутство.
Мирова угода у справі про банкрутство стосується відстрочення, розстрочення чи прощення боргів та укладається між комітетом кредиторів та боржником, справа про банкрутство при цьому припиняється.
Питання укладення, розірвання, визнання недійсною мирової угоди у справі про банкрутство регулюються Розділом IV Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»( надалі - Закон про банкрутство).
У разі невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів, відповідно до п. 5 ст. 39 Закону про банкрутство, за рішенням господарського суду мирова угода може бути розірвана.
При розірванні мирової угоди обов'язково повинні бути присутні сторони мирової угоди, а саме комітет кредиторів та боржник, оскільки прийняття судових рішень, пов'язаних із вирішенням питань щодо прав та законних інтересів учасників справи, має відбуватися за участю осіб, права та інтереси яких зачіпаються.
Згідно п. 7, 8 ст. 39 Закону про банкрутство у разі визнання мирової угоди недійсною або її розірвання вимоги кредиторів, щодо яких були надані відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) боргів, відновлюються в повному розмірі у незадоволеній частині.
Пункти 7 та 8 ст.39 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ніяким чином не можуть бути застосовані окремо, оскільки п. 8 випливає із п.7, таким чином у позивача право на стягнення своїх вимог з Відповідача можливе лише після розірвання Мирової угоди з боржником і ніяк інакше. В іншому випадку порушується вся система і зміст відновлення платоспроможності боржника.
У разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою. У разі порушення провадження у справі про банкрутство цього ж боржника обсяг вимог кредиторів, щодо яких було укладено мирову угоду, визначається в межах, передбачених зазначеною мировою угодою.
Зі змісту ст. 39 Закону про банкрутство випливає, що визнання мирової угоди недійсною або її розірвання має відбуватися виключно в межах справи про банкрутство, оскільки підстави для такого визнання угоди недійсною або її розірвання містяться безпосередньо в Законі про банкрутство, часткове або повне задоволення таких вимог спричиняє певні наслідки, наприклад поновлення провадження у справі про банкрутство, відновлення вимог кредиторів, щодо яких були надані відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) боргів тощо.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Позивач у справі не надав доказів розірвання або визнання недійсною мирової угоди у справі про банкрутство, яка є діючою, тому у нього не має ніяких підстав звертатися в межах позовного провадження із своїми вимогами до боржника в межах, передбачених мировою угодою.
Але п.5.2 мирової угоди передбачено, що у випадку прострочення уплати коштів кожний кредитор має право стягнути з відповідача неустойку у розмірі 0,05% від простроченої суми щорічних виплат за кожен день прострочення. Сума пені склала 8762 грн. 04 коп. Дана сума також підлягає стягненню на користь позивача.
Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно сумі задоволених позовних вимог. Зайве сплачене держмито зі зменшених позовних вимог позивачу не відшкодовується.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.49, ст.ст.82, 84, 85 ГПК України суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Лисичанська теплоелектроцентраль», м. Лисичанськ, вул. Енергетиків, 98, ідентифікаційний код 00131067 на користь Лисичанського комунального спеціалізованого підприємства по видобутку, обробці, реалізації води та очищенню стоків «Лисичанськводоканал», м. Лисичанськ, вул.Свердлова, 168, ідентифікаційний код 03339851 борг 1322013 грн. 71 коп., пеню 30207 грн. 17 коп., інфляційні нарахування 23806 грн. 50 коп., 3% річних -2674 грн. 39 коп., витрати на сплачене держмито 13787 грн. 02 коп. і на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 108 грн. 56 коп. Наказ видати.
3. В решті позову відмовити.
У судовому засіданні 26.02.09 було оголошено лише вступну і резолютивну частину рішення. Дане рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання.
Дата підписання рішення 03.03.09.
Суддя Є.А.Лісовицький