Справа № 22-ц-1541/2006р. Головуючий у 1-й інстанції Соп'яненко О.В.
Категорія №30 суддя-доповідач Попруга С.В.
2006 року листопада 21 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:
Головуючого - Маслова В.О.
суддів - Попруги С.В., Сибільової Л.О.
з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.
та осіб, які приймали участь у справі представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, представників позивача - Шевченка І.В., Рижова С.Є. розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду м. Сум Сумської області від 14 вересня 2006 року у цивільній справі за позовом Підприємства облспоживспілки житлово-експлуатаційна дільниця до ОСОБА_1 про виселення, стягнення заборгованості по квартирній платі,
У травні 2006 року Підприємство облспоживспілки житлово-експлуатаційна дільниця (далі - Підприємство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про виселення, стягнення заборгованості по квартплаті.
Позовні вимоги Підприємство обґрунтовувало тим, що між ним та ОСОБА_1 12 січня 2004 року було укладено договір НОМЕР_1 на відшкодування вартості утримання житла.
Відповідно до п.1.1 договору, ОСОБА_1 було надано в користування кімнату НОМЕР_2 в будинку АДРЕСА_1 строком на один рік до 12 січня 2005 року. Пунктом 5.3 договору передбачалось, що він може бути продовжений за згодою сторін на визначений або не визначений термін. Після закінчення строку договору сторони не продовжили його дію.
Постановою господарського суду Сумської області від 19 квітня 2005 року Підприємство визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатора.
Відповідно до ст. 781, 810, 815, 826 ЦК України договір найму припиняється в разі ліквідації юридичної особи, яка була наймодавцем, в зв'язку з чим, у разі розірвання договору найму житла, наймач та інші особи, які проживали в помешканні підлягають виселенню з житла на підставі рішення суду без надання іншого житла.
Крім того, ОСОБА_1 станом на 21 лютого 2006 року заборгувала Підприємству 406 грн. 39 коп. квартплати та комунальних послуг. Названа сума боргу підлягає стягненню з ОСОБА_1 з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення - 40, 50 грн., та 3% річних- 12, 95 грн.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Сум від 14 вересня 2006 року позов Підприємства задоволено: виселено ОСОБА_1 з кімнати НОМЕР_2 будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Підприємства заборгованість по квартирній платі в сумі 406, 39 грн., 59, 50 грн. судового збору та 30 грн. витрат по оплаті інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Узагальнені доводи апеляційної скарги: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильна оцінка судом доказів, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального права.
В судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги, а представники позивача Шевченко І.В. та Рижов С.Є. заперечували проти них, вважаючи рішення суду законним і обґрунтованим.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши докази відповідно до ч.2 ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги Підприємства, суд першої інстанції виходив з того, що 12 січня 2004 року між сторонами було укладено договір найму житла строком на один рік, предметом якого була кімната в гуртожитку під НОМЕР_2, розташованому АДРЕСА_1. Пунктом 2.6. договору було передбачено, що наймач зобов'язаний звільнити займане приміщення після закінчення обумовленого в договорі терміну.
Не пізніше ніж за три місяці до спливу строку договору найму житла, Підприємство попередило ОСОБА_1 про відмову від укладення з нею договору на новий строк.
Незважаючи на попередження, відповідачка спірну кімнату не звільнила, продовжує в ній проживати без законних на те підстав, отже ОСОБА_1 підлягає виселенню без надання іншого житлового приміщення.
Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Главою 59 ЦК України "Найм (оренда) житла".
Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, оскільки під час ухвалення рішення суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неналежно оцінив докази, невірно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Так, згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 214 ЦПК України встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Статтею 215 ЦПК України, зокрема передбачено, що рішення суду складається з мотивувальної частини із зазначенням: встановлених судом обставин і визначених відповідно до них правовідносин;
мотивів, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти;
чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким;
назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався.
Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_1, заперечуючи проти позову, посилалась на той факт, що вона в жовтні 1999 року, згідно ордеру на жилу площу в гуртожитку, вселилась на надану їй жилу площу в гуртожитку АДРЕСА_1, де отримала постійну прописку.
На той час, цей гуртожиток належав Сумській обласній спілці споживчих товариств, а відповідачка з 01 серпня 1999 року по 15 серпня 2000 року працювала на посаді бухгалтера правління Сумської райспоживспілки, яка входила в систему вищезгаданої обласної спілки, і звільнилась з роботи за угодою сторін.
Вищезгаданий ордер в судовому порядку не визнавався недійсним.
Будь-яких мотивів з приводу вищезазначених фактів та доказів на їх підтвердження чи спростування в рішенні суду першої інстанції не наведено.
В той же час, питанням користування гуртожитками присвячено Главу 4 ЖК України, зокрема, ст. 132 ЖК України встановлено, що сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням.
Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.
Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.
Надаване громадянам у зв'язку з виселенням з гуртожитку інше жиле приміщення має відповідати вимогам, передбаченим частиною другою статті 114 цього Кодексу.
Осіб, які проживають у гуртожитках, виселяють також у разі знесення будинку або переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом. При цьому виселюваним надається інша жила площа в гуртожитку або інше жиле приміщення.
Особи, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, виселяються із спеціальних гуртожитків після поліпшення їх житлових умов у порядку, передбаченому законодавством, або після звільнення їх жилої площі, тимчасово заселеної іншими особами, чи після проходження відповідного курсу лікування. Особам, які пройшли курс лікування і не мають іншої жилої площі, житло надається в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ч. ч. З, 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Статтею 810 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.
Підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом.
До договору найму житла, крім найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Системний аналіз вищезгаданих норм, дає підстави для висновку про те, що ч.З ст. 810 ЦК України передбачає застосування до відносин щодо найму житла, яке не є об'єктом права державної або комунальної власності, положень цього Кодексу за умови, якщо інше не передбачено законом. Це означає, що переважно перед ЦК України підлягають застосуванню положення, що сформульовані, зокрема в ст.ст. 1-12 ЖК України.
В договорі на відшкодування вартості утримання житла НОМЕР_1 відсутнє посилання на норми ЦК України, в той же час в ньому зазначено, що сторони зобов'язуються дотримуватись вимог Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями; договір може бути розірваний з ініціативи будь-якої сторони при виникненні умов і в порядку, передбаченому житловим законодавством.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що спірні правовідносини мають вирішуватись виключно на підставі норм ЦК України, а норми житлового законодавства застосуванню не підлягають, не відповідає законові і обставинам цієї справи.
Крім того, ст. 822 ЦК України передбачено, що у разі спливу строку договору найму житла наймач має переважне право на укладення договору найму житла на новий строк.
Не пізніше ніж за три місяці до спливу строку договору найму житла наймодавець може запропонувати наймачеві укласти договір на таких самих або інших умовах чи попередити наймача про відмову від укладення договору на новий строк. Якщо наймодавець не попередив наймача, а наймач не звільнив помешкання, договір вважається укладеним на таких самих умовах і на такий самий строк.
Якщо наймодавець відмовився від укладення договору на новий строк, але протягом одного року уклав договір найму житла з іншою особою, наймач має право вимагати переведення на нього прав наймача та (або) відшкодування збитків, завданих відмовою укласти з ним договір на новий строк.
У разі продажу житла, яке було предметом договору найму, наймач має переважне перед іншими особами право на його придбання.
Частиною 2 ст. 825 ЦК України встановлено, що договір найму житла може бути розірваний за рішенням суду на вимогу наймодавця у разі:
1) невнесення наймачем плати за житло за шість місяців, якщо договором не встановлений більш тривалий строк, а при короткостроковому наймі - понад два рази;
2) руйнування або псування житла наймачем або іншими особами, за дії яких він відповідає.
За рішенням суду наймачеві може бути наданий строк не більше одного року для відновлення житла.
Якщо протягом строку, визначеного судом, наймач не усуне допущених порушень, суд за повторним позовом наймодавця постановляє рішення про розірвання договору найму житла. На прохання наймача суд може відстрочити виконання рішення не більше ніж на один рік.
З письмових доказів (а.с. 10, 20-а, ЗО) вбачається, що у червні-вересні 2004 року позивач надсилав відповідачці листи про розірвання в односторонньому порядку договору НОМЕР_1, що за змістом закону не може вважатись попередженням наймача про відмову від укладення договору на новий строк. В той же час, позивач лише 22 листопада 2004 року попередив відповідачку про свою відмову від укладення з ОСОБА_1 договору на новий строк.
Отже висновок суду першої інстанції про те, що позивач дотримався вимог ч. 1 ст. 822 ЦК України, не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам названої норми закону.
Як убачається з копії рішення сесії Сумської міської ради від 30 листопада 2005 року № 1467-МР, Сумська міська рада вирішила надати згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Суми гуртожитку АДРЕСА_1. Цим же рішенням передбачалося оформити право власності на названий гуртожиток з видачею свідоцтва про право власності територіальної громади м. Суми.
З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_1 має намір вирішити спір з приводу визнання недійсним договору від 12 січня 2004 року НОМЕР_1.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що достатніх підстав для виселення відповідачки із спірної кімнати в гуртожитку не було, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
Що стосується вирішення справи в частині вимоги про стягнення заборгованості по квартплаті, то доводи апеляційної скарги висновку суду про задоволення цієї вимоги не спростовують, оскільки позивачка проживаючи в гуртожитку фактично споживала надані їй позивачем послуги, які не оплатила, а тому зобов'язана сплатити суму боргу, яка правильно визначена Підприємством.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Сум від 14 вересня 2006 року в частині виселення ОСОБА_1 з кімнати НОМЕР_2 будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення скасувати, і ухвалити в цій частині позовних вимог нове рішення.
Відмовити в позові Підприємства облспоживспілки житлово-експлуатаційна дільниця до ОСОБА_1 про виселення з кімнати НОМЕР_2, АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.