04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"10" квітня 2013 р. Справа№ 03/5026/1844/2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Гончарова С.А.
Чорної Л.В.
при секретарі Дмитрина Д.О.
за участю представників
від позивача : Керкор Ю.О. дов. № 5 від 02.01.2013 року
від відповідача: Шляпін О.Ю. дов. № 187 від 05.03.2013 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Теплокомуненерго» Публічного акціонерного товариства «Монастирищенський ордена Трудового прапора машинобудівний завод» на рішення Господарського суду Черкаської області від 23.01.2013 року у справі № 03/5026/1844-2012 (суддя - Єфіменко В.В.) за позовом Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та
газифікації «Черкасигаз» до Дочірнього підприємства «Теплокомуненерго» Публічного акціонерного товариства «Монастирищенський ордена
Трудового прапора машинобудівний завод» про стягнення коштів.
На розгляд Господарського суду Черкаської області передані вимоги відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Черкасигаз", м. Черкаси до дочірнього підприємства "Теплокомуненерго" публічного акціонерного товариства "Монастирищенський ордена Трудового Червоного прапора машинобудівний завод", м. Монастирище, Черкаська область про стягнення 213 605 грн. 42 коп., в тому числі 190 942 грн. 50 коп. основного боргу, 14 438 грн. 39 коп. пені, 2 040 грн. 64 коп. втрат внаслідок інфляції, 6 183 грн. 89 коп. - 3% річних за невиконання грошових зобов'язань по розрахунках за договором поставки природного газу від 01.10.2011 №11/1945/БО-11 за період з жовтня по грудень 2011 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до умов договору № №11/1945/БО-11 від 01.10.2011 поставив відповідачу природний газ, що підтверджується актами прийому-передачі за жовтень - грудень 2011 р. У встановлений договором строк відповідач не розрахувався з позивачем в повному обсязі, а тому позивач відповідно до умов п.7.2.1 договору нарахував відповідачу відповідні санкції.
Рішенням господарського суду Черкаської області по справі № 03/5026/1844/2012 від 23.01.2013 р. позов Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Черкасигаз", м. Черкаси задоволено частково.
Стягнути 24 271 грн. 53 коп., в тому числі 14 438 грн. 39 коп. пені, 2 040 грн. 64 коп. втрат внаслідок інфляції, 6 183 грн. 89 коп. - 3% річних, а також 1609 грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору з дочірнього підприємства "Теплокомуненерго" публічного акціонерного товариства "Монастирищенський ордена Трудового Червоного прапора машинобудівний завод" на користь відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Черкасигаз". В частині стягнення 190 942 грн. 50 коп. боргу провадження у справі було припинено.
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що у відповідності до акта звірки взаємних розрахунків сторін по виконанню зобов'язання по договору поставки природного газу борг відповідача перед позивачем станом на 30.11.2012 відсутній, а отже провадження в цій частині підлягає припиненню з огляду на припинення існування предмету спору.
З урахуванням обставин щодо розміру простроченого зобов'язання, стану його виконання на час розгляду справи судом, відсутності доказів звернення до суду за стягненням з боржників, в тому числі бюджетних організацій, заборгованості за надані послуги, виходячи зі співрозмірності сум прострочення і штрафних санкцій, інтересів сторін, суд дійшов висновку про відсутність об'єктивних підстав для задоволення заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру неустойки.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 23.01.2013 року № 03/5026/1844/2012 в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 12 994,55 грн. скасувати.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Черкаської області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.
Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду Ємельянова А.С. № 03/5026/1844/2012 від 12.02.2013 року враховуючи те, що відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу по справі № 03/5026/1844/2012 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Тищенко О.В., керуючись ст. ст.4 6 , 69 Господарського процесуального кодексу України, п. 3.1.7. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30, згідно п. 2.1 рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі № 03/5026/1844/2012 колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2013 року апеляційну скаргу прийнято до провадження для розгляду у наступному складі суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді - Смірнова Л.Г., Чорна Л.В. та призначено розгляд скарги на 06.03.2013 року.
У судовому засіданні 06.03.2013 року в порядку передбаченому ст. 77 ГПК України було оголошено перерву у розгляді справи до 10.04.2013 року.
Апелянт в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Черкаської області від 23.01.2013 року № 03/5026/1844/2012 в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 12 994,55 грн. скасувати, та прийняти нове рішення, яким позивачу відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду Черкаської області від 23.01.2013 року № 03/5026/1844/2012.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
01 жовтня 2011 року сторони уклали договір №11/1945/БО-11 поставки природного газу (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник (позивач) зобов'язався передати споживачу в 2011 році природний газ, а споживач (відповідач) зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього Договору.
Пунктами 1.2, 4.1 договору сторони передбачили, що газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем (відповідачем), який виробляє теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих (в обсягах природного газу, який використовується для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами) та використовується теплогенеруючими (теплопостачальними) підприємствами на власні потреби. Споживач (відповідач) зобов'язався приймати та оплачувати газ на умовах цього договору. Використання газу споживачем для інших потреб не є предметом цього договору.
Оплата за газ здійснюється споживачем (відповідачем) виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати щодекадно протягом місяця поставки.
Оплата за газ здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання споживача (відповідача), якщо це передбачено законодавством, на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника (позивача) відповідно до вимог Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з алгоритмом розподілу коштів. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 5 числа, наступного за місяцем поставки газ.
Позивач на виконання умов договору передав відповідачу природний газ:
- у жовтні 2011 року - 63 152 куб. м. на суму 245 724,43 грн.;
- у листопаді 2011 року - 157 133 куб. м. на суму 611 404,50 грн.;
- у грудні 2011 року - 163 015 куб. м. на суму 634 291,36 грн., що підтверджується дослідженими в судовому засіданні:
- актами прийому-передачі природного газу: від 31 жовтня 2011 року (а.с.9); від 30 листопада 2011 року (а.с.10); від 31 грудня 2011 року (а.с.11).
Відповідач частково розрахувався з позивачем за прийнятий природний газ.
Борг відповідача перед позивачем за отриманий природний газ за період з жовтня по грудень 2011 року становив 190 942 грн. 50 коп.
Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Стаття 265 ГК України передбачає, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Господарський суд Черкаської області, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що у період з жовтня 2011 року по грудень 2011 року включно позивач поставив природний газ на суму 1491 420,29 грн., який був прийнятий відповідачем, проте в порушення своїх договірних зобов'язань за поставлений природний газ в строки встановлені договором в повному обсязі не розрахувався, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість в розмірі 190 942,50 грн.
Відповідно до статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У відповідності до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі у разі відсутності предмету спору;
Як було вірно встановлено судом першої інстанції, остаточний розрахунок за фактично переданий газ відповідач здійснив 30 листопада 2012 року, що підтверджується платіжними дорученням № 470 від 30.11.2012 на суму 172 000 грн. та № 472 від 30.11.2012 на суму 42 800 грн.
У відповідності до акта звірки взаємних розрахунків сторін за період з 01.01.2012-30.11.2012 по виконанню зобов'язання по договору поставки природного газу №11/1945/БО-11 від 01.10.2011 борг відповідача перед позивачем станом на 30.11.2012 відсутній.
Отже враховуючи погашення відповідачем на момент подачі позову основної заборгованості за поставлений газ, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про відсутність предмету спору в частині стягнення основного боргу та погоджується з необхідністю припинення провадження у справі в цій частині заявлених позовних вимог.
Крім того, пунктом 7.2.1 Договору встановлено, що у разі порушення споживачем пункту 4.1 умов цього договору, він зобов'язується (крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення) сплатити на користь постачальника (позивача) пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку розмір пені за невиконання зобов'язань відповідачем за період з 06.06.2012 по 06.12.2012 становить 14 438,39 грн., з яким погодився суд першої інстанції.
Проте колегія суддів перевіривши арифметичний розрахунок розміру пені за невиконання відповідачем договірних зобов'язань за період з 06.06.2012 року по 06.12.2012 року встановила його невірність, оскільки здійснивши математичний розрахунок шляхом множення суми заборгованості на кількість днів прострочення та подвійну ставку НБУ, яка діяла у цей період, було встановлено пеню у розмірі 14 398,94 грн.
В силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як було встановлено судом першої інстанції розмір втрат внаслідок інфляції становить 2 040,64 грн., а розмір 3% річних складає 6183,89 грн.
Проте колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно методу визначення розміру інфляційних втрат, оскільки при їх розрахунку не було прийнято до уваги дефляційні тенденції протягом травня-серпня та листопада 2012 року.
У відповідності до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. N 01-06/928/2012 сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97 N 62-97р].
При цьому як зазначено у постанові Вищого господарського суду України від 05.04.2011 N 23/466, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
Отже з урахуванням вищенаведеного, позовні вимоги про стягнення інфляційних витрат у розмірі 2 040,64 грн. заявлені позивачем за період з 06.06.2012 р. до 06.12.2012 р. підлягають частковому задоволенню у розмірі 1834,52 грн., оскільки позивачем при розрахунках інфляційних витрат не були застосовані встановлені індекси інфляції, показник яких був менше 100 % (у травні 2012 р., червні 2012 р., липні 2012 р., серпні 2012 р., листопаді 2012 р. на рівні 99,7 %, 99,7 %, 99,8 %, 99,7 %, 99,9 % відповідно).
Таким чином колегія суддів дійшла висновку, що з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 1834,52 грн. та 3% річних у розмірі 6183,89 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи відповідач заявив письмове клопотання про зменшення розміру неустойки на 90%.
Звертаючись до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою відповідач зазначив, що суд першої інстанції суттєво звузив правові підстави для застосування п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України та безпідставно відмовив відповідачу у застосуванні цих положень процесуального законодавства.
Згідно п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Пунктом 1 ст.233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора.
Мотивуючи судове рішення в частині відмови відповідачу у зменшенні штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд виходив з оцінки ступеню виконання зобов'язання, а саме незмінності розміру заборгованості відповідача протягом значного строку, відсутності поважних причин неналежного виконання відповідачем зобов'язань за спірним договором, співмірності розміру неустойки розміру невиконання грошового зобов'язання з урахуванням значного терміну зволікання, не вживання відповідачем можливих заходів щодо добровільного усунення відповідачем порушення умов договору.
Застосування положень п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, встановлення розміру зменшення є правом суду та застосовується ним виходячи з обставин справи, з врахуванням всіх її обставин, та ґрунтуючись на внутрішньому переконанні суду щодо встановлення достатнього розміру неустойки, що підлягає стягненню.
Правовий аналіз наведених правових норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.
Враховуючи, що судом першої інстанції не встановлено обставин, за наявності яких, суд міг би скористатись своїм правом щодо зменшення розміру пені, колегія суддів погоджується з висновком суду, що пеня має бути стягнута у заявленому позивачем розмірі.
За таких обставин, місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.
Як вбачається зі змісту апеляційної скарги апелянт не погоджується з постановленими у справі судовими актами лише в частині відмови в задоволенні клопотання про стягнення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат та посилається при цьому на порушення судами приписів ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України та ст. 83 ГПК України.
Разом з тим, зазначеними правовими нормами передбачено право суду на зменшення розміру штрафних санкцій, тому посилання скаржника на порушення судами даних норм, слід залишити поза увагою суду.
Аналогічні правові позиції були висловлені у постановах Вищого господарського суду від 19 грудня 2012 р. справа № 5023/3165/12, від 19 грудня 2012 р. справа №5019/1287/12, від 24 жовтня 2012 р. справа № 5/055-12.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції невірно розраховано інфляційні втрати та розмір пені за неналежне виконання договірних зобов'язань, тому рішення Господарського суду Черкаської області від 23.01.2013 року № 03/5026/1844/2012 підлягає зміні.
У зв'язку з частковим задоволенням апеляційної скарги відповідача, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на позивача та відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
У відповідності до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Згідно положень ст. 84 ГПК України в резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету.
Оскільки відповідачем при зверненні до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Черкаської області від 23.01.2013 року № 03/5026/1844/2012 було переплачено розмір судового збору за перегляд рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 12 994,55 грн., а саме на 1275,81 грн. (2 136,06 грн. - 860,25 = 1275,81), колегія суддів вважає за необхідне врахувати наведені суми при визначенні розміру судового збору, який підлягає повернення скаржнику за результатами розгляду апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Теплокомуненерго" публічного акціонерного товариства "Монастирищенський ордена Трудового Червоного прапора машинобудівний завод", м. Монастирище задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 23.01.2013 року № 03/5026/1844/2012 змінити.
3. Резолютивну частину рішення Господарського суду м Черкаської області від 23.01.2013 року у справі № 03/5026/1844/2012 викласти в наступній редакції:
« Позов задовольнити частково.
Стягнути з дочірнього підприємства "Теплокомуненерго" публічного акціонерного товариства "Монастирищенський ордена Трудового Червоного прапора машинобудівний завод" (вул. Леніна,122, м. Монастирище, Черкаська область, код 25584373) на користь відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Черкасигаз" (вул. Громова,142, м. Черкаси, код 03361402) пеню в сумі 14 398,94 грн. (чотирнадцять тисяч триста дев'яносто вісім гривень 94 коп.), 1834,52 грн. (одну тисячу вісімсот тридцять чотири гривні 52 коп.) інфляційних втрат та 6183,89 грн. (шість тисяч сто вісімдесят три гривні 89 коп.) 3% річних.
В частині стягнення 190 942 грн. 50 коп. боргу провадження у справі припинити.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з дочірнього підприємства "Теплокомуненерго" публічного акціонерного товариства "Монастирищенський ордена Трудового Червоного прапора машинобудівний завод" (вул. Леніна,122, м. Монастирище, Черкаська область, код 25584373) на користь відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Черкасигаз" (вул. Громова,142, м. Черкаси, код 03361402) 1 594,18 (одну тисячу п'ятсот дев'яносто чотири гривні 18 коп.) грн. - судового збору за розгляд позовної заяви.
Повернути дочірньому підприємству "Теплокомуненерго" публічного акціонерного товариства "Монастирищенський ордена Трудового Червоного прапора машинобудівний завод" (вул. Леніна,122, м. Монастирище, Черкаська область, код 25584373) з Державного бюджету України зайво сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 1275,81 грн. (одну тисячу сімдесят п'ять гривень 81 коп.), перерахований до Державного бюджету України згідно платіжного доручення № 47 від 01.02.2013р.
4. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду Черкаської області.
5. Матеріали справи 03/5026/1844/2012 повернути до Господарського суду Черкаської області.
6. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя Тищенко О.В.
Судді Гончаров С.А.
Чорна Л.В.