04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"17" квітня 2013 р. Справа№ 5011-19/17343-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Гончарова С.А.
Смірнової Л.Г.
при секретарі Дмитрина Д.О.
за участю представників
від позивача: Ібрагімов А.Ш. дов. № 777 від 12.12.2012 року
від відповідача : Халіна А.О. дов. № 14-351 від 16.03.2012 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кримгаз» на рішення Господарського суду м. Києва від 11.01.2013 року (підписано - 14.01.2013р.)
у справі №5011-19/17343-2012 (суддя - Шаптала Є.Ю.)
за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кримгаз» до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про визнання договору недійсним в частині
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кримгаз» до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про визнання недійсним договору № 14/2183/11 купівлі-продажу природного газу від 30.09.2011 р в частині розділу 7 «Відповідальність сторін».
Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний договір не відповідає нормам діючого законодавства та містить норми, які значно погіршують становище однієї із сторін, а саме позивача, що дає підстави визнати даний договір недійсним в частині розділу 7 «Відповідальність сторін» відповідно до ст. ст. 215, 230 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 11.01.2013 року у справі № 5011-19/17343-2012 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано відсутністю підстав для визнання правочину недійсним у розумінні ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 11.01.2013 року у справі № 5011-19/17343-2012 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.
Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду Ємельянова А.С. № 5011-19/17343-2012 від 15.03.2013 року враховуючи те, що відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу по справі № 5011-19/17343-2012 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Тищенко О.В., керуючись ст.. ст..4 6 , 69 Господарського процесуального кодексу України, п. 3.1.7. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30, згідно п. 2.1 рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі № 5011-19/17343-2012 колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді Смірнова Л.Г., Гончарова С.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2013 року апелянту було відновлено строк для подачі апеляційної скарги та порушено по ній провадження для розгляду у наступному складі суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді - Смірнова Л.Г., Гончаров С.А. та призначено розгляд скарги на 17.04.2013 року.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 11.01.2013 року у справі № 5011-19/17343-2012 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 11.01.2013 року у справі № 5011-19/17343-2012.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
30.09.2011 р. між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (надалі - відповідач) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Кримгаз», (надалі - позивач) було укладено Договір № 14/2183/11 купівлі - продажу природного газу (надалі - Договір).
Відповідно до умов Договору (п.п. 1.1., 1.2.) продавець (відповідач) зобов'язується передати у власність покупцю (позивачу) у ІV кварталі 2011 році та у 2012 році імпортований природний газ для потреб суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудинкових (в обсягах природного газу, який використовується для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями), а позивач зобов'язується прийняти у власність та оплатити газ на умовах даного Договору.
Газ, що постачається за договором, використовується споживачами покупця виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійним організаціям.
Вважаючи, що спірний Договір не відповідає нормам діючого законодавства та містить норми, які значно погіршують його становище, позивач вирішив звернутися до господарського суду для захисту свого права шляхом визнання договору недійсним в частині розділу 7 «Відповідальність сторін» у судовому порядку.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з пунктом 2 статті 20 Господарського суду України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.
За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що спірний Договір не відповідає нормам діючого законодавства та містить норми, які значно погіршують становище однієї із сторін, а саме позивача, що дає підстави визнати даний договір недійсним в частині розділу 7 «Відповідальність сторін»відповідно до ст. ст. 215, 230 Цивільного кодексу України.
У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);
- правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203)
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ „Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-ІУ), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ „Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.
При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
У своїх вимогах позивач посилається на невідповідність розділу 7 «Відповідальність сторін» спірного Договору умовам Типового договору, затвердженого Постановою НКРЕ №212 від 10.02.2011 "Про затвердження Типового договору на купівлю - продаж природного газу (між власниками та постачальниками природного газу)", з урахування чого вважає розподіл прав та відповідальності між сторонами нерівним.
Крім того, позивач вказує, що спірний Договір не відповідає вимогам Типового договору затвердженого Постановою НКРЕ №212 від 10.02.2011р., оскільки у п. 7.2 Договору «Відповідальність сторін»Договору № 14/2183/11 від 30.09.2011 року передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 Договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період , за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З огляду на наведене, позивач вважає, що розділ 7 «Відповідальність сторін»Договору №14/2091/11 від 30.09.2011 р. купівлі-продажу природного газу не відповідає нормам діючого законодавства та містить норми, які значно погіршують становище однієї із сторін, а саме позивача. Відповідно позивач вважає, що даний Договір в частині розділу 7 «Відповідальність сторін» підлягає визнанню недійсним, як такий що не відповідає вимогам чинного законодавства України.
Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до положень ч.2 ст. 179 Господарського кодексу України Кабінет Міністрів України, уповноважені Президентом України міністерства, інші центральні органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.
Згідно ч. 3 ст. 184 Господарського кодексу України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.
Статтею 12 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» встановлено, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов'язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
Обов'язкові умови договору між гарантованим постачальником та споживачем природного газу за регульованим тарифом встановлюються в типовому договорі про постачання природного газу.
На виконання положень вищезгаданого закону, постановою НКРЕ № 212 від 10.02.2011 "Про затвердження Типового договору на купівлю - продаж природного газу (між власниками та постачальниками природного газу)" затверджено типовий договір на купівлю-продаж природного газу.
У зв'язку з прийняття постанови НКРЕ від 05.07.2012 року № 848 2011 "Про затвердження Типового договору на купівлю - продаж природного газу (між власниками та постачальниками природного газу)", постанова НКРЕ № 212 від 10.02.2011 року втратила свою чинність.
Частиною 4 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Таким чином типові умови договору в силу їх імперативності є обов'язковими для майбутніх сторін господарських договірних зобов'язань і не підлягають зміні ними. Без додаткових узгоджень контрагенти приймають затверджені типовим договором права та обов'язки. Проте як виключення в типових договорах можуть визначатися (конкретизуватися) умови, які мають бути узгоджені самими сторонами.
Як вбачається з пункту 7.2 укладеного між сторонами договору, основна відмінність від умов типового договору, на яку вказує апелянт, полягає у визначенні моменту нарахування неустойки, проте наведена відмінність на змінює умов викладених в типовому договорі, затвердженому постановою НКРЕ від 05.07.2012 року № 848, а лише конкретизує умови початку відліку нарахування неустойки при цьому не змінюючи ні розмір штрафних санкцій ні підстави для їх застосування, що є допустимим у відповідності до правової природи типового договору.
Щодо посилання позивача на нерівність прав сторін визначених в умовах спірного Договору, як на підставу для визнання договору недійсним в частині розділу 7 «Відповідальність сторін», колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість ототожнення поняття нерівність прав сторін визначених в умовах договору з поняттям невідповідності умов договору вимогам чинного законодавства, в силу їх правової відмінності, а отже підстави для визнання правочину недійсним у розумінні ст. 203, 215 Цивільного кодексу України у суду відсутні.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правомірно відмовлено позивачу у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору № 14/2183/11 купівлі - продажу природного газу від 30.09.2011р. в частині Розділу 7 «Відповідальність сторін».
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кримгаз» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 11.01.2013 року по справі № 5011-19/17343-2012 залишити без змін.
Матеріали справи № 5011-19/17343-2012 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя Тищенко О.В.
Судді Гончаров С.А.
Смірнова Л.Г.