14.12.06р.
Справа № А11/356-06
За позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ
до державного підприємства "Виробниче об'єднання південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова", м. Дніпропетровськ
про стягнення 2 071 932, 72 грн.
Суддя Мельниченко І.Ф.
Представники сторін:
Від позивача: Бичкова С.І., довіреність №03-06\23 від 11.01.06р., заступник начальника відділу
Від відповідача: Васильєва В.В., доручення №157/650 від 10.11.06р., помічник генерального директора; Кравченко Л.С., доручення №157/60 від 14.02.06р., заступник начальника юридичного відділу; Голіков Ю.В., доручення № 157\651 від 10.11.06р., головний інженер; Апушкін А.І., доручення № 157\732 від 08.12.06р., заступник начальника
Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ звернулось з позовом до суду про стягнення з державного підприємства "Виробниче об'єднання південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова", м. Дніпропетровськ адміністративно-господарські санкції у сумі 2 071 932, 72 грн.
Відповідач позов не визнає та просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
У відзиві відповідач зазначає, що діюче законодавство України покладає на службу зайнятості, органи Мінсоцзахисту, місцеві ради народних депутатів, громадські організації інвалідів обов'язок по працевлаштуванню інвалідів за умовах інформування їх про вільні робочі міста та вакантні посади на підприємстві.
В судовому засідання оголошені вступна та резолютивна частини постанови (ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України).
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд, -
Відповідно до звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою 10-ПІ за 2005 рік, що залучено позивачем до матеріалів справи, середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача становила 15 705 працівника, у зв'язку з чим норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у відповідності до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року №875-ХІІ (далі - Закон) становить 628 робочих місця, тоді як фактично було зайнято 364 робочі місця.
Згідно з ч.1 ст.19 Закону для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено Законом.
Відповідно до ч.1 ст.20 Закону передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце незайняте інвалідом.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі-Положення), затвердженим постановою КМ України від 03.05.1995 року №314, визнано, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (п.1); робоче місце вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.3); підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (п.5).
П.14 Положенням встановлено, що підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
При цьому частиною першою ст.18 Закону і п.10 Положення, передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів з врахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Отже, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, а створення робочих місць має відбуватися з урахуванням стану здоров'я, здібностей і професійних навичок інвалідів, направлених на підприємство органами з їх працевлаштування, визначеними ст.18 Закону.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач не надав суду доказів того, що на підприємство відповідача направлялись пропозиції про працевлаштування інвалідів, або інваліди самі звертались до державного підприємства "Виробниче об'єднання південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова", м. Дніпропетровськ з метою працевлаштування, а їм було в цьому відмовлено.
З огляду на викладене у господарського суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Керуючись Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, ст.ст. 94, 160-163, 167, 186, 254, п.6 Розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу Адміністративного судочинства України, господарський суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя
І.Ф. Мельниченко