Справа № 121/2389/13-ц
2/121/1084/13
23 травня 2013 року Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючій судді Кулєшовій О.І., при секретарі Зималєві В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ялті цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Зінгарєєвни, третя особа: приватний нотаріус Ялтинського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування,
Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить суд визнати недійсним договір дарування 3/5 часток квартири АДРЕСА_1, укладений 17 квітня 2012 року між нею та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу ОСОБА_3. Позовні вимоги мотивовані тим, що 17 квітня 2012 року між нею та відповідачкою було укладено договір дарування 3/5 часток квартири. Разом з тим, вона нікому свою частку квартири не дарувала, тем більш в неї не було наміру її дарувати відповідачці, з якій раніше був укладений договір довічного утримання та згодом розірваний судом. Сам договір дарування вона не отримувала, а змогла з ним ознайомитися після того, як пішла оформлювати дарчу на онучку та направила запит до приватного нотаріуса. Зазначає також, що коли вона хворіла, то підписала ОСОБА_2 документ, згідно якого остання змогла б ночувати постійно в сусідній кімнаті та викликати у разі необхідності швидку допомогу. Але вона її фактично обманула, оскільки тільки декілька разів переночувала, стала рідко приходити, не обіцяє лікувати. На її думку, відповідачка підклала їй на підпис договір дарування, обманним шляхом змусила її підписати договір, скориставшись її довірою, безграмотністю, похилим віком та хворобливим станом. Про те, що відповідачка застосувала обман, на її думку також свідчить те, що при оформленні договору дарування в квартирі, усі правовстановлюючі документи надавала відповідачка, яка на підставі виданої нею довіреності займалася їх відновлюванням.
Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали.
Відповідачка та її представник в судовому засіданні проти позову заперечували. Відповідачка пояснила суду, що їй на праві власності належить 2/5 частки квартири. Вони проживали удвох з ОСОБА_1 в квартирі, та після розірвання між ними договору довічного утримання вона продовжувала за нею доглядати, оскільки остання залишилася сама та висловила на це своє бажання. Потім позивачка погодилася укласти з нею договір дарування на належну їй частку квартири, тоді вона за довіреністю почала займатися відновлюванням документів. Нотаріус посвідчувала договір дарування на дому, ОСОБА_1 його сама прочитала та все підписала. Згодом вона відвозила позивачку на операцію. Але після того, як з м. Москва приїхала знайома ОСОБА_1, вона не має можливості проживати в квартирі.
Третя особа приватний нотаріус Ялтинського міського нотаріального округу ОСОБА_3 в судовому засіданні з позовом не погодилась, просила суд в його задоволенні відмовити, оскільки воля ОСОБА_1 була спрямована на укладення договору дарування.
Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, допитавши свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до висновку, що в його задоволенні слід відмовити, виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що 17 квітня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування, відповідно до умов якого позивач подарувала, а відповідач прийняла в дар 3/5 частки квартири АДРЕСА_1. Зазначений договір було підписано сторонами дома в зв'язку з похилим віком ОСОБА_1 та посвідчено приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстровано в реєстрі за № 769 (а.с. 53-54).
Після укладення цього договору позивач залишилася проживати в квартирі та досі в ній зареєстрована (а.с. 60). В квартирі також проживає відповідачка ОСОБА_2, який ще на підставі договору довічного утримання від 21 червня 2007 року належить 2/5 частки вказаної квартири (а.с. 59).
Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Згідно ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
З п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вбачається, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
З пунктів 4, 5,6, 7 оспорюваного договору вбачається, що сторони у договорі однаково розуміють зазначення та умови укладеного договору та його правові наслідки, підтверджують дійсність намірів при його укладенні, а також те, що він не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому, вони не обмежені у праві укладати правочини, не визнанні у встановленому порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін. Сторони розуміють, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, а тому дарувальник не має право вимагати від обдарованої здійснення на свою користь яких-небудь дій майнового або немайнового характеру зараз або у майбутньому та стверджують, що зміст договору їм зрозумілий, в ньому зафіксовано усі істотні умови. Цей договір складено та після читання тексту договору підписано у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, дарувальник на підтвердження факту відчуження житла отримує нотаріально засвідчену фотокопію цього договору.
Враховуючи зміст вищенаведених положень договору та з огляду на те, що приватний нотаріус ОСОБА_3 пояснила суду, що під час укладення оспорюваного договору вона роз'яснювала зміст правочину, перевіряла дієздатність сторін, та в неї не виникло сумнів в дійсності намірів сторін та в тому, що дарувальник добре усвідомлювала значення своїх дій, суд вважає, що підстав, за наявності яких відповідно до статей 229, 230 Цивільного кодексу України можливо визнати договір дарування від 17 квітня 2012 року недійсним, немає.
При цьому, судом також враховуються пояснення приватного нотаріуса про те, що вона добре пам'ятає ці сторони та обставини укладення договору дарування, оскільки вони удвох неодноразово зверталися до неї за наданням необхідних роз'яснень, здійсненням нотаріальних дій. Саме вона також посвідчувала договір довічного утримання між сторонами від 25 квітня 2009 року, який був розірваний судом. В зв'язку з чим, вже при укладенні договору дарування вона ретельно все перевіряла. Вона також пам'ятає, що до укладення договору дарування вони удвох приходили до неї на консультацію, ОСОБА_1 при цьому видала довіреність на ім'я ОСОБА_2 на відновлення правовстановлюючих документів на квартиру та висловлювала бажання в подальшому подарувати свою частку квартири ОСОБА_2. На її питання до ОСОБА_1, чому після розірвання договору довічного утримання вона має бажання укласти договір дарування, остання відповіла, що в неї більш нікого не має, усі її залишили, а ОСОБА_2 проживає разом з нею. 17 квітня 2012 року її викликали до дому для посвідчення договору дарування. Перед тим, як підписати договір ОСОБА_1 декілька разів та дуже уважно його прочитала, нею сторонам був роз'яснений зміст вимог закону, після чого ОСОБА_1 підписала договір, при цьому ніяких зауважень в неї не виникло. Пояснила також, що при посвідченні договору ніяких сумнівів щодо дієздатності сторін та їх дійсної волі в неї не виникло.
Такі пояснення приватного нотаріуса приймаються судом до уваги, оскільки узгоджуються з іншими встановленими судом обставинами та письмовими доказами, наявними в справі.
Таким чином, обставини, щодо яких помилилася ОСОБА_1 на момент вчинення правочину не існувало, а доводи про те, що ОСОБА_2 підклала їй обманним шляхом на підпис договір дарування, нічим не підтверджені.
При прийнятті рішення, судом також враховується той факт, що між сторонами раніше був укладений договір довічного утримання, розірваний згодом судом за позовом ОСОБА_1 (а.с. 15), тобто, в них вже склалися якісь відносини, та не зважаючи на це позивач згодом подарувала свою частку квартири, добре усвідомлюючи різницю між договором довічного утримання та договором дарування. Така поведінка ОСОБА_1 свідчить про її дійсний намір та волю на укладення договору дарування частки квартири, а усі її послідуючі дії, спрямовані на його розірвання, на думку суду, пов'язані з приїздом родички ОСОБА_4, яка підтвердила суду що вони з ОСОБА_1 також намагалися укласти договір дарування на користь іншої особи.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що доводи позивачки про те, що договір дарування укладений нею під впливом помилки або обману, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та доказів в підтвердження цього суду не надано. Крім того, на думку суду, такі підстави взагалі суперечать одна одній.
Що стосується доводів позивача про те, що відповідач припинила за нею доглядати, то вони не приймаються судом до уваги, оскільки не мають правого значення при вирішення цієї справи. Судом достовірно встановлено, що сторони на момент укладення договору розуміли, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, а тому дарувальник не має право вимагати від обдарованої здійснення на свою користь яких-небудь дій майнового або немайнового характеру. Враховуючи це, судом також не приймаються до уваги пояснення свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, що вони не бачили, щоб ОСОБА_2 доглядала за ОСОБА_1. Стосовно обставин укладання договору дарування їм нічого не відомо.
Інші доводи позивача не мають правового значення при вирішенні цієї справи в межах заявлених позовних вимог.
Розглянувши дану цивільну справу за участю усіх заінтересованих осіб, у рамках заявлених вимог, на основі дотримання принципів диспозитивності, змагальності і справедливості судочинства, всебічного та повного дослідження обставин справи, перевірки їх наданими сторонами доказами, оцінивши їх у сукупності, виконавши вимоги процесуального закону, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 203, 215, 229, 230, 257, 258, 267 ЦК України,
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Зінгарєєвни про визнання недійсним договору дарування 3/5 частки квартири АДРЕСА_1, укладеного 17 квітня 2012 року - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у порядку та строки, передбачені ст. ст. 294-296 ЦПК України.
Суддя