№ справи: 121/879/13-ц Головуючий суду першої інстанції:Веденмеєр М.В.
№ провадження: 22-ц/190/2477/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Харченко І. О.
"28" травня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді:Харченко І.О.
Суддів:Любобратцевої Н.І. Філатової Є.В.
При секретарі:Гранковській О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності,
за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 12 лютого 2013 року, -
28 січня 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_7 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності. Вимоги мотивовані тим, що вона, як суб'єкт підприємницької діяльності, є орендарем земельної ділянки, площею 0,2633 га, розташованої за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Форос, в районі при ринкової площі, відповідно до договору оренди земельної ділянки НОМЕР_1 від 09 вересня 2004 року. Відповідач ОСОБА_7 самовільно на орендованій нею земельній ділянці звів будівлі та спорудження. Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 20 квітня 2006 року ОСОБА_7 зобов'язано усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом зносу зазначених споруд. Проте, виконавчий лист, виданий на виконання рішення суду, визнаний таким, що не підлягає виконанню, оскільки відповідач 15 серпня 2009 року отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме: будинок АДРЕСА_1. Зазначене свідоцтво порушує права позивача, як орендаря, оскільки земельна ділянка, надана у власність відповідачу, є частиною земельної ділянки, яка надана позивачу в оренду. Просила визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності ОСОБА_7 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача на свою користь суму судового збору.
Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 12 лютого 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності відмовлено.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду, з апеляційною скаргою звернулася ОСОБА_6, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення її позову у повному обсязі та стягнути з відповідача на свою користь суму судового збору. Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції зроблений висновок про те, що наявність свідоцтва про право власності не впливає на права позивачки, оскільки рішення, на підставі якого видано свідоцтво, позивачкою не оскаржене. Вважає, що вона має право захистити свої цивільні права двома способами, вказаних у пункті 7 та в пункті 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України. Тому, відмова суду першої інстанції захистити права позивача шляхом визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності ОСОБА_7 на житловий будинок є порушенням діючого законодавства України, в тому числі статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України.
Відповідно до вимог частини 2 статті 305 Цивільного процесуального кодексу України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, тому судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності сторін, повідомлених про час та місце розгляду справи згідно з вимогами статей 74 - 76 Цивільного процесуального кодексу України, що підтверджено матеріалами справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в межах вимог статті 303 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість поданої позивачкою апеляційної скарги, виходячи з такого.
Відповідно до частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно зі статтею 3, 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до частини 1 статті 10, частини 1 статті 11 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
На підставі статті 13 Цивільного кодексу України особа здійснює цивільні права у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Стаття 16 Цивільного кодексу України надає кожній особі право звернутися до суду за захистом свого особистого порушеного немайнового або майнового права та інтересу. На підставі частини 3 цієї ж статті суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частини 2-5 статті 13 цього Кодексу, тобто у разі відсутності порушеного права.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, суд першої інстанції виходив з того, що визнання недійсним свідоцтва про право власності, як самого по собі правовстановлюючого документа, при наявності нескасованого рішення селищної ради, що було підставою для його видачі, не передбачено чинним законодавством.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується і визнає їх обґрунтованими та законними, оскільки вони не суперечать фактичним обставинам справи, наявним у матеріалах справи доказам та відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до договору оренди земельної ділянки від 09 вересня 2004 року, укладеного на підставі рішення Фороської селищної ради від 12 липня 2004 року № 06 «Про затвердження суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_6 проекту землеустрою та надання земельної ділянки площею 0,2633 га в оренду, строком на 49 років, для будівництва та обслуговування торгово-побутового комплексу в районі при ринкової площі смт. Форос», позивачка є орендарем вищезазначеної земельної ділянки (аркуш справи 5-9).
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15 серпня 2009 року, виданого на виконання рішення виконавчого комітету Фороської селищної ради від 25 червня 2009 року, відповідачу ОСОБА_7 належить на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 (аркуш справи 27).
Згідно частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки, або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.
Частиною 1 статті 155 Земельного кодексу України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Матеріали справи не містять доказів визнання недійсним або нікчемним вищезазначеного рішення селищної ради. Не заявлено таких вимог й позивачкою. Проте скасування та визнання недійсним свідоцтва про право власності ОСОБА_7 на об'єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, виданого на виконання рішення виконавчого комітету Фороської селищної ради від 25 червня 2009 року, без визначення законності або незаконності цього рішення, є порушенням вимог частини 1 статті 155 Земельного кодексу України та не може вважатися належним способом захисту прав позивачки.
Апеляційною інстанцією також враховано те, що при відмові в задоволені позову, суд першої інстанції (на виконання приписів частини 4 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України) сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та роз'яснив право позивачки на оскарження вищезазначеного рішення виконкому, оскільки саме від таких позовних вимог залежить вимога про недійсність свідоцтва. Проте, уповноважений представник позивачки пояснив суду, що вони мають намір лише в майбутньому оскаржити вищенаведене рішення виконкому, яке було підставою для видачі свідоцтва відповідачу про право власності на об'єкт нерухомого майна, оскільки не вважають за необхідне заявляти такі вимоги спільно. Така ж правова позиція відображена позивачкою в її апеляційній скарзі.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заявлених ОСОБА_6 позовних вимог.
Зважаючи на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що суд повно з'ясував обставини справи та дав належну оцінку всім наявним в справі доказам згідно зі статтею 212 Цивільного процесуального кодексу України і ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Що стосується доводів апеляційної скарги щодо порушенням судом норм матеріального та процессуального права, то колегія суддів вважає, що вони є необґрунтованими, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права, висновків суду не спростовують, а тому не можуть бути прийняті до уваги.
Згідно зі статтею 308 Цивільного процесуального кодексу України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 303, 304, 307, 308, 313-314, 324-325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим -
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - відхилити.
Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 12 лютого 2013 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена протягом двадцяті днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді:
І.О.Харченко Н.І. Любобратцева Є.В.Філатова