Іменем України
22 травня 2013 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
судді-доповідача - Кеміня М.П.,
суддів - Боднар О.В., Джуги С.Д.
при секретарі: Свіді Г.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 05 жовтня 2011 року за позовом Закарпатського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Кам'яницької сільської ради до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки,
У березні 2011 року Закарпатський міжрайонний природоохоронний прокурор в інтересах держави в особі Кам'яницької сільської ради звернувся до Ужгородського міськрайонного суду із вищезгаданою позовною заявою про стягнення 922.54 грн. шкоди, заподіяною внаслідок самовільно зайнятої земельної ділянки, використання такої не за цільовим призначенням та зняття ґрунтового покриву без спеціального дозволу та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 0,0128 га. Позовні вимоги вмотивовані актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 11 червня 2009 року, актом обстеження земельної ділянки від 11 червня 2011 року, приписами Держемінспекції у Закарпатській області № 000578 від 15 червня 2009 року та Закарпатського міжрайонного природоохоронного прокурора від 15 липня 2010 року, розрахунком розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, ст. 211, 212 Земельного кодексу України.
Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 05 жовтня 2011 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 922 грн.54 коп. у відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, використання земельної ділянки площею 0.0128 га не за цільовим призначенням та зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу на користь місцевого бюджету Кам'яницької сільської ради, та зобов'язано ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0.0128 га, яка належить до земель лісового фонду ДП «Ужгородське лісове господарство».
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 12 грудня 2011 року заяву ОСОБА_2 про перегляд вищезазначеного заочного рішення залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 звернувся із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції із ухваленням по справі нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, присутніх в судовому засіданні представника відповідача та відповідача по справі ОСОБА_3, думку прокурора відділу Закарпатської обласної прокуратури, та представника Кам'яницької сільської ради, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин та повноти їх встановлення в рішенні та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що 11.06.2009 р. Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель було проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства, про що складено акт відповідно до якого встановлено, що земельна ділянка площею 0,0128 га розташована на території ДП «Ужгородське лісове господарство» кв.20, виділ №1 в прибережній захисній смузі річки «Сирий потік», використовується гр. ОСОБА_2 під розміщення встановлених ним чотирьох альтанок. Земля відноситься до земель лісогосподарського призначення яка належить на праві постійного користування ДП «Ужгородське лісове господарство». Документи, що посвідчують право користування земельною ділянкою, не надано. До вищезазначених актів додано план-схему земельної ділянки.
Статтею 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" встановлено, що самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Згідно ст. 116 Земельного кодексу України юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку або право оренди земельної ділянки виникає: після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації; після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України, вказане право посвідчується державним актом встановленої форми або договором, який реєструється відповідно до закону.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що земельну ділянку площею 0,0128 га розташована на території ДП «Ужгородське лісове господарство» кв.20, виділ №1 в прибережній захисній смузі річки «Сирий потік», відповідач займає без відповідних правовстановлюючих документів.
Стаття 211 Земельного кодексу України встановлює, що громадяни та юридичні особи за самовільне зайняття земельних ділянок несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства.
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Постановою Кабінету Міністрів України N 963 від 25.07.2007 р. затверджено Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу.
Судом першої інстанції встановлено, що в матеріалах справи в наявності три розрахунки Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель складених у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 N 963 "Про затвердження Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу" і розмір шкоди, заподіяної державі внаслідок: 1) самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки, становить 19,36 грн. (а.с.16); 2) зняття грантового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу 134.24 грн.(а.с.15); 3) внаслідок використання земельної ділянки не за цільовим призначенням 768.94 грн., що в загальній сумі становить 922 грн. 54 коп.(а.с.17).
З врахуванням вищенаведених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора про стягнення з відповідача 922 грн. 54 коп. шкоди обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Про, те з таким висновком суду першої інстанції не погоджується колегія суддів апеляційної інстанції виходячи із наступного.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю, яка є видом цивільно-правової відповідальності.
Підставою деліктної відповідальності є противоправне, шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести склад правопорушення, що складається з неправомірної поведінки особи; вини завдавала шкоди; причинного зв'язку між противоправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. В свою чергу, доведення відсутності вини є процесуальним обов'язком відповідача.
В суді апеляційної інстанції встановлено, що 30 травня 2011 року відносно ОСОБА_2 був складений адміністративний протокол за ст.63 КУпАП за самовільне будівництво рекреаційних споруд, і постановою про накладення адміністративного стягнення за самовільне облаштування тимчасових рекреаційних споруд на ОСОБА_2 накладено штраф у розмірі 85 грн. Вказаною постановою визнано, що у результаті цього порушення шкоду лісовому господарству не завдано. Постанова набрала законної сили та ніким не оскаржена, а ОСОБА_2 сплатив штраф в зазначеному розмірі. Що спростовує доводи позивача про завдання шкоди вказаним правопорушенням з боку ОСОБА_2
Крім того, нараховуючи розмір шкоди за зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу в сумі 134.24 грн. старший державний інспектор Опарін О.С. як на підставу нарахування послався на акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства, яким жодним чином не стверджено факт зняття грантового покриву (родючого шару ґрунту), як не стверджено такий факт і актом обстеження земельної ділянки, та будь-якими іншими матеріалами справи.
Також прокурором в супереч вимогам п.4 ч.2 ст.69 Бюджетного Кодексу не враховано, що кошти від відшкодування витрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, що зараховуються до спеціального фонду місцевих бюджетів у розмірі: 25 % до обласного бюджету, 15% до районних бюджетів, 60% до бюджетів сіл, та не правильно визначено одноособового позивача по справі Кам'яницьку сільську раду Ужгородського району на користь якої необхідно стягувати зазначенні кошти в повному розмірі. Не звернув на це увагу і суд першої інстанції.
За встановлених фактичних даних колегія суддів приходить висновку про відсутність в матеріалах справи доказів про наявності складу правопорушення необхідного для застосування цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення шкоди щодо відповідача ОСОБА_2 за самовільне заняття зазначеної земельної ділянки.
Щодо позивних вимог про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та передачі її до земель лісового фонду ДП «Ужгородське лісове господарство» то колегія суддів констатує, що п. 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Відповідно до ст. 361 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Згідно з ч. 2 ст. 45 Цивільного процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, законодавець розділив осіб, яким надано право звернення до суду, на тих, хто звертається за захистом своїх прав, свобод та інтересів, та на осіб, які звертаються до суду за захистом інтересів держави, суспільних інтересів та прав, свобод та інтересів інших осіб. У першому випадку суб'єкт звернення до суду за судовим захистом має матеріально-правову та процесуально-правову заінтересованість у вирішенні справи, а у другому випадку - тільки процесуально-правову.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого це право здійснюють органи державної влади і органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією, іншими законодавчими актами України.
Відповідно до п. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Як стверджено матеріалами справи, самовільне заняття земельної ділянки з боку ОСОБА_2 мало місце саме щодо земель лісогосподарського призначення, яка належить на праві постійного користування ДП «Ужгородське лісове господарство».
Тобто належним позивачем по справі, який може мати матеріально-правову вимогу щодо повернення самовільно захопленої земельної ділянки лісогосподарського призначення, може виступати ДП «Ужгородське лісове господарство», а не Кам'яницька сільська рада Ужгородського району, як це зазначено у позовній заяві, та інтереси якої щодо повернення земельної ділянки належному користувачу не зачіпаються.
Таким чином, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що в позовній заяві, прокурором, органом, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави зазначено Кам'яницьку сільську раду Ужгородського району, яка не є органом державної виконавчої влади у спірних правовідносинах, тому в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та повернути її ДП «Ужгородське лісове господарство» також слід відмовити.
З врахуванням вищенаведеного та керуючись статтями 307, 309, 314, 316 ЦПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 05 жовтня 2011 року скасувати та ухвалити по справі нове рішення яким у позові Закарпатського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Кам'яницької сільської ради до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки - відмовити.
Рішення набирає законної сили з дня його постановлення і може бути оскаржене в касаційному порядку на протязі двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач
Судді