25.04.2013
Апеляційний суд міста Севастополя
Справа № 22ц-797/505/2013р. Головуючий у першій
інстанції Шкірай М.І.
Категорія 37 Доповідач у апеляційній
інстанції Єфімова В.О.
25 квітня 2013 року колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду міста Севастополя в складі:
головуючого: Єфімової В.О.,
суддів: Клочка В.П., Сундукова В.М.,
при секретарі: Лашкевич Н.О.,
за участю: представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Балаклавського районного суду м.Севастополя від 16 листопада 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_7, про визнання права власності в порядку спадкування,
У листопаді 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_7, у якому просила визнати за нею право власності на ? частку будинку з надвірними будівлями літ.А, а, а1 жиле, Б літня кухня, б прибудова, Г вбиральня, Д гараж, погреб під «Б», № 1, № 5 огородження, № 2, № 4, І інші, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 52,2 кв.м.; право власності на ? частку земельної ділянки, розташованої на території АДРЕСА_2, площею 0,0557 га.
Вимоги позову мотивовані тим, що позивач являється спадкоємцем першої черги за законом після смерті її матері ОСОБА_8, але при зверненні до П'ятої севастопольської державної нотаріальної контори їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на спірне майно, у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві.
Рішенням Балаклавського районного суду м.Севастополя від 16 листопада 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено у повному обсязі.
Представник позивача ОСОБА_4 з рішенням суду не погодився, подав апеляційну скаргу, у якій ставить питання про його скасування з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, та ухвалення нового про задоволення позовних вимог його довірителя.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, та перевіривши доводи апеляційної скарги вважає, що остання підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування, суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту її права власності на спадкове майно є неналежним та таким, що непередбачений законом, оскільки позивач не оскаржила відмову нотаріуса в видачі свідоцтва на право власності в порядку спадкування.
Колегія суддів вважає, висновки суду суперечать вимогам цивільного закону та не засновані на фактичних обставинах справи.
З матеріалів справи видно, що позивач є донькою ОСОБА_8, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, яка перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9, померлим ІНФОРМАЦІЯ_2.
За життя ОСОБА_9 залишив заповіт на все своє майно на ім'я сина ОСОБА_10, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3, який прийняв спадок своєю заявою № 80 від 22 квітня 2004 року, але належним чином його не оформив.
Дружина спадкодавця ОСОБА_9 - ОСОБА_8 подала заяву № 244 від 19 лютого 2004 року в нотаріальну контору про відмову від обов'язкової долі та одночасно подала заяву про виділ подружньої частки в спадковому майні після смерті її чоловіка, яке складається з житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки за цією ж адресою.
У зв'язку із смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 свідоцтво про право власності на ? частку спільного подружнього майна не отримала, що явилося підставою для відмови нотаріусом в видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_8
За життя ОСОБА_8 залишила заповіт на ім'я доньки ОСОБА_11, на сьогоднішній час ОСОБА_3, на частку у домоволодінні АДРЕСА_1 та інше майно, яке буде їй належить на час смерті.
З матеріалів справи видно, що спірне спадкове майно - будинок з надвірними прибудовами по АДРЕСА_1 являвся спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_8, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, які згідно свідоцтва про шлюб перебували у зареєстрованому шлюбі з 03 квітня 1951 року (а.с.27).
Право власності на спірне домоволодіння було зареєстровано за ОСОБА_9 згідно Договору № 21.28 від 07 липня 1957 року про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності та акту про закінчення будівництва та вводу в експлуатацію індивідуального житлового будинку (протокол № 13 від 05 липня 1974 року) (а.с.10,11).
Згідно ч.1 ст.22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.
Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Таким чином, за життя кожному з спадкодавців ОСОБА_9 та ОСОБА_8 Належало по ? частці житлового будинку АДРЕСА_1, та кожен з них мав право на розпорядження своєю часткою будинку.
Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч.2 ст.1226 ЦК України суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.
Таким чином, оскільки спадкодавець ОСОБА_8 за життя не отримала свідоцтва про право власності на ? частку подружнього майна, але розпорядилася нею згідно заповіту на користь позивача, колегія суддів вважає, що за позивачем підлягає визнання права власності на спадкове майно у вигляді ? частки будинку АДРЕСА_1 після смерті матері ОСОБА_8 за заповітом.
Однак, що стосується визнання за позивачем ОСОБА_3 права власності на ? частку земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за заповітом, то в цій частині позивачу слід відмовити, оскільки ця земельна ділянка була виділена під будівництво індивідуального будинку ОСОБА_9, за життя була ним приватизована із отриманням 04 грудня 1996 року Державного акту на право власності на землю, отже була особистою приватною власністю спадкодавця ОСОБА_9, який згідно заповіту розпорядився своїм майно на користь сина ОСОБА_10
Відповідно до положень ст.ст.17, 22 Земельного кодексу УРСР 1990 року, ст.24 КпШС України земельна ділянка, право власності на яку набуто шляхом приватизації, є особистою приватною власністю того із подружжя, кому вона безоплатно передана у власність, та не є спільною сумісною власністю подружжя.
За таких обставин, спірна земельна ділянка не може вважатись спільної сумісною власністю подружжя, ? частка якої не підлягає включенню до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_8
Таким чином, вимоги позову у названій частині задоволенню не підлягають.
Висновки суду про те, що обраний ОСОБА_3 спосіб захисту її права власності на спадкове майно є неналежним та таким, що непередбачений законом, оскільки позивач не оскаржила відмову нотаріуса в видачі свідоцтва на право власності в порядку спадкування, є такими, що суперечать вимогам ст.15, п.1 ч.2 ст.16 ЦК України, згідно яким кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема визнання права.
Проте, викладене суд першої інстанції правильно не оцінив та дійшов необґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з тих підстав, що обраний позивачем спосіб захисту її права власності на спадкове майно є неналежним та таким, що непередбачений законом.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
У відповідності до вимог ст.88 ЦПК України з відповідачів на користь позивача у рівних частках підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати у загальній сумі 1 181 грн. 06 коп., які складаються з судових витрат у розмірі 534 грн. 60 коп., витрат, що пов'язані із повідомленням відповідачів про час та місце розгляду справи телеграмою, у розмірі 278 грн. 16 коп., та 268 грн. 56 коп., витрат, що пов'язані із повідомленням відповідачів про час та місце розгляду справи замовною кореспонденцією, у розмірі 49 грн. 87 коп. та 49 грн. 87 коп.
Керуючись ст.ст.303, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Балаклавського районного суду м.Севастополя від 16 листопада 2012 року скасувати, ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_7, про визнання права власності в порядку спадкування задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на ? частку будинку з надвірними прибудовами АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_8, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 судові витрати по 590 грн. 53 коп. з кожного.
Рішення апеляційного суду набирає законної чинності з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: /підпис/ В.О.Єфімова
Судді: /підпис/ В.М.Сундуков
/підпис/ В.П.Клочко
З оригіналом згідно:
Суддя Апеляційного
суду м.Севастополя В.О.Єфімова