26 лютого 2009 р.
№ 3/12
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді
Добролюбової Т.В.
Суддів
Гоголь Т.Г., Швеця В.О.
розглянувши матеріали
касаційної скарги
Кооперативного підприємства "Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання" Рівненької обласної спілки споживчих товариств
на постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 29.09.08
у справі
№3/12
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "КАФИ"(надалі -товариство)
до
Кооперативного підприємства "Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання" Рівненької обласної спілки споживчих товариств (надалі -підприємство)
Про
стягнення 102588,63 грн
В судовому засіданні взяв участь представник відповідача: Грибок Л.Т.-за дов. від 03.01.08;
Представник позивача в судове засідання не з'явився, належно повідомлений про час і місце розгляду касаційної скарги.
Товариством з обмеженою відповідальністю "КАФИ" у січні 2008 року заявлений позов, з урахуванням змін, про стягнення з Кооперативного підприємства "Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання" Рівненької обласної спілки споживчих товариств 97 451,01 грн -основного боргу, 4190,40 грн -інфляційних втрат, 4180,64 грн -пені, 779,60 грн -3% річних. Водночас, позивач просив стягнути з відповідача 9500,00 грн -збитків у вигляді витрат на юридичні послуги надані за договором від 20.12.07 №20/12/01. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що право вимоги виникло у нього з договору відступлення права вимоги №27/10/03. За названим договором ТОВ «ОПТ.ТРЕЙД»передав своє право вимоги кредитора за договором поставки №0220/01 від 20.02.07, укладеного з відповідачем у справі. На виконання умов цього договору ТОВ "ОПТ.ТРЕЙД" поставлено відповідачеві продукцію на суму 1 977 000,00 грн, однак останній розрахувався частково і станом на 27.11.07 заборгованість відповідача становила 97 451, 01 грн. Позивач обґрунтовував позовні вимоги приписами статті 22, частини 1 статті 530, статей 611, 623, 625,частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 05.02.08, ухваленим суддею Мамченко Ю.А., позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 4190,40 грн -інфляційних втрат, 4180,64 грн -пені, 779,60 грн -3% річних. Суд дійшов висновку про порушення відповідачем зобов'язань зі сплати товару, поставленого за договором від 20.12.07, тому визнав підставними вимоги позивача щодо стягнення за період з 22.10.07 до 29.01.08 пені, річних та інфляційних. При цьому, суд встановив факт належного повідомлення відповідача про зміну кредитора у зобов'язанні за договором поставки. Судове рішення обґрунтоване приписами частини 1 статті 512, статті 513, частини 1 статті 514, статті 516, частини 2 статті 517, статті 526, частини 3 статті 549, частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, статей 193, частини 1 статті 230, частини 1 статті 231, частини 6 статті 232, статті 625 Господарського кодексу України. В частині вимог про стягнення 9 500,00 грн збитків за надані юридичні послуги судом відмовлено. В частині стягнення 97451,00 грн основного боргу провадження у справі припинено на підставі пункту 11 статті 80 Господарського процесуального кодексу України з огляду на сплату відповідачем цієї суми після порушення провадження у справі.
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Марко Р.- головуючого, Бойко С., Бонк Т., постановою від 29.09.08, перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційну скаргу Кооперативного підприємства "Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання" Рівненької обласної спілки споживчих товариств залишив без задоволення.
Кооперативне підприємство "Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання" Рівненької обласної спілки споживчих товариств звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, з урахуванням змін внесених у судовому засіданні, просить судові рішення у справі скасувати, а матеріали справи скерувати на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на те, що в порушення пункту 8 договору №27/10/03, його не було повідомлено про відступлення права вимоги, а надане позивачем поштове повідомлення про вручення не є належним доказом такого повідомлення та безпідставно прийняте судами до уваги. Скаржник вважає, що неповідомлення його про заміну кредитора, позбавило його права передбаченого статтею 518 Цивільного кодексу України на заперечення вимог кредитора. Не погоджується заявник і з тим, що заборгованість з оплати виникла саме з накладної від 19.09.07 №24301. Крім того, скаржник стверджує, що відповідно до статті 232 Господарського кодексу України вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю "КАФИ" відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.
Вищий господарський суд України заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., та пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом апеляційної інстанції приписів матеріального і процесуального законодавства. Судові рішення у справі переглядаються в межах доводів касаційної скарги.
Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що предметом позову у справі є вимога
Товариства з обмеженою відповідальністю "КАФИ" про стягнення з Кооперативного підприємства "Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання" Рівненької обласної спілки споживчих товариств 97 451,01 грн -основного боргу, 4190,40 грн -інфляційних втрат, 4180,64 грн -пені, 779,60 грн -3% річних, 9500,00 грн -збитків у вигляді витрат на юридичні послуги. Задовольняючи позовні вимоги суди обох інстанцій дійшли вірного висновку про стягнення з відповідача сум пені, інфляційних та річних. Судами установлено, що 20.02.07 Товариство з обмеженою відповідальністю "ОПТ ТРЕЙД" -постачальник, уклало з Кооперативним підприємством "Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання" обласної спілки споживчих товариств -покупцем, договір поставки № 0220/01. За умовами цього договору постачальник зобов'язався поставити і передати у власність покупця товар, а останній відповідно прийняти та сплатити його вартість. Сторони договору узгодили, що ціна, асортимент і кількість товару на кожну окрему поставку визначаються за замовленням покупця у накладних на товар. Згідно пункту 5.1 вказаного договору оплата покупцем поставленої партії товару повинна здійснюватись упродовж двадцяти одного календарного дня з моменту отримання такої партії товару. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Згідно з частиною 7 статті 179 Господарського Кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. За приписами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець - постачальник, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Судами попередніх інстанцій також установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що 27.10.07 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОПТ. ТРЕЙД" -цедентом, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кафи"-цесіонарієм, укладено договір відступлення права вимоги №27/10/03. Відповідно до пункту 1 вказаного договору цедент відступив цесіонарієві право вимоги кредитора за договором поставки від 20.02.07 №0220/01. Відповідно до частини 1 статті 512 вказаного Кодексу кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передачі ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Частиною 1 статті 514 Цивільного кодексу України унормовано, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За приписами частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Судами установлено, що за пунктом 2 договору №27/10/03 цесіонарій набуває право вимагати від боржника (відповідача) належного виконання усіх його обов'язків, як тих, що безпосередньо передбачені договором поставки, так і тих, що виникають у разі невиконання чи неналежного виконання боржником своїх обов'язків за договором поставки. До таких обов'язків зокрема відносяться обов'язки боржника з: оплати товару поставленого на умовах договору поставки цедентом боржнику та неоплаченого останнім; сплати пені та штрафних санкцій за несвоєчасну оплату поставленого товару; сплати відсотків за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань; відшкодування збитків, заподіяних невиконання або несвоєчасним виконання боржником своїх обов'язків за договором поставки. Розмір пені, відсотків за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та збитків заподіяних несвоєчасним виконанням своїх зобов'язань боржником розраховується цесіонарієм самостійно. За пунктом 8 цього договору, цедент зобов'язаний письмово повідомити боржника про відступлення права вимоги упродовж трьох робочих днів з дня набрання чинності цього договору. Судами попередніх інстанцій установлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ОПТ. ТРЕЙД" повідомило боржника про заміну кредитора у зобов'язанні за договором поставки №0220/01, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 31.10.07 №7130050. За приписами частини 2 статті 517 Цивільного кодексу України боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Судами попередніх інстанцій установлено, що первісним кредитором передано позивачеві - новому кредиторові усі необхідні документи для пред'явлення вимог до боржника. Дослідивши умови договорів поставки і відступлення права вимоги господарськими судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що упродовж лютого - серпня 2007 року на виконання умов договору поставки відповідач отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТ. ТРЕЙД" товар на загальну суму 1 977 000, 00 грн. При цьому, відповідач розрахувався за отриманий товар частково на суму 1 879 548, 99 грн. Судами установлено, що остання поставка товару відбулась 19.09.07, і це підтверджується видатковою накладною від 19.09.07 РН №24301, товарно-транспортною накладною на переміщення алкогольних напоїв від 19.09.07 серії 01АААН №717959. При цьому, поставлений товар отриманий відповідачем за довіреністю від 19.09.07 серії НБД №111951. Розмір заборгованості у відповідача за договором поставки становив 97451,01 грн, що підтверджується і актом звірки взаєморозрахунків від 27.11.07 №000001. При цьому, як вбачається з матеріалів справи та установлено судами, відповідач сплатив позивачеві вказану суму боргу після порушення провадження у цій справі. Відповідно до статті 526 цього ж Кодексу, зобов'язання має виконуватись належним чином, згідно із умовами договору та вимогами Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться. Дана норма кореспондує з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України. Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України унормовує, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Частиною 1 статті 231 Господарського кодексу України унормовано, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 вказаного Закону передбачає, що розмір пені, визначений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Судами установлено, що пунктом 7.1 договору поставки № 0220/01 від 20.02.07 сторони узгодили, що у випадку порушення покупцем умов оплати, передбачених пунктом 5.1 даного договору, він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення виконання зобов'язання, Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З огляду на встановлений судами факт порушення відповідачем строку оплати за поставлений товар, колегія суддів визнає вірним висновок судів про підставність стягнення з відповідача 4180,64 грн - пені, 4190, 40 грн - інфляційних та 779, 60 грн -3% річних. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання які, стосуються оцінки доказів у справі, проте, оцінка доказів та їх перевірка не віднесена до компетенції суду касаційної інстанції. Так, скаржник не погоджується з встановленим судами фактом повідомлення його про відступлення права вимоги, втім, неповідомлення про заміну кредитора не позбавляє боржника обов'язку виконати зобов'язання, зокрема, на користь первісного кредитора і таке виконання буде вважатися належним, отже письмове повідомлення боржника лише визначає належність виконання зобов'язання на користь первісного або нового кредитора. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів визнає, що при вирішені спору суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення касаційної скарги і скасування постанови апеляційної інстанції колегія суддів не вбачає.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117 , 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.09.08 у справі №3/12 залишити без змін.
Касаційну скаргу Кооперативного підприємства "Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання" Рівненької обласної спілки споживчих товариств залишити без задоволення.
Головуючий суддя Т.Добролюбова
Судді Т.Гоголь
В.Швець