04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"15" травня 2013 р. Справа№ 5028/8/56/2012(5011-55/9780-2012)
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів: Ропій Л.М.
Рябухи В.І.
За участю представників:
позивача: Передереєв В.Г. - пред. за дов. № 685 від 01.07.2011;
відповідача: не з'явився;
третьої особи 1: не з'явився;
третьої особи 2: не з'явився;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю страхова компанія «КРЕДО»
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.12.2012р.
у справі № 5028/8/56/2012(5011-55/9780-2012) (суддя - Оленич Т.Г.)
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю страхова компанія «КРЕДО»
до Приватного акціонерного товариства «Українська інноваційна страхова компанія «Інвестсервіс»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4
про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 20 667,15 грн.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 24.12.2012 року у позові відмовлено.
Не погодившись із прийнятим рішенням, Товариство з додатковою відповідальністю страхова компанія «КРЕДО» звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить суд оскаржуване рішення скасувати повністю, та прийняти нове, яким позов задовольнити, у зв'язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що платіжне доручення №1701 від 18.10.2010 та меморіальний ордер від 19.10.2010 є доказами виплати страхового відшкодування саме страхувальнику - ОСОБА_3 та також, вказує на те, що номер договору в самому договорі та в платіжному дорученні №1701 від 18.10.2010 є ідентичними, а за таких обставин вважає, що позивач довів належними засобами доказування факт виплати ним суми страхового відшкодування, а, відтак, він набув права регресної вимоги. Скаржник стверджує, що не зобов'язаний вказувати обчислення заявленої до стягнення суми страхового відшкодування, бо це не є предметом позову.
Відзивів на апеляційну скаргу відповідач та треті особи не надали.
Ухвалою від 18.03.2013 прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено справу до розгляду на 17.04.2013.
В судове засідання 17.04.2013 представники сторін та третіх осіб не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином.
Ухвалою від 17.04.2013 року відкладено розгляд справи на 15.05.2013 року.
В судове засідання 15.05.13 представник позивача з'явився, представники відповідача та третіх осіб не з'явилися.
Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи з урахуванням правил ст.ст.99, 101 ГПК України, відповідно до яких апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги, перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне:
Позивачем заявлено позов про стягнення з відповідача в порядку регресу витрат, пов'язаних зі сплатою потерпілій особі страхового відшкодування за пошкодження автомобіля внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в сумі 20667,15 грн.
Відповідач та треті особи письмових відзивів на позов не надали.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.07.2007 року між позивачем (страховиком), фізичною особою ОСОБА_3 (страхувальник) та Комерційним банком "ПриватБанк" (вигодонабувач) було укладено договір страхування наземного транспорту №НАЕНАК00028279, об'єктом страхування, за яким є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом: автомобілем марки ВАЗ моделі 210994, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить страхувальнику на праві власності (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу АХС 040710).
Строк дії договору: 12 місяців (один рік) з 20.07.2007 по 19.07.2008 включно, але не більше ніж сплачуваемий період (20.07.2007-19.07.2008, сума - 1701,00 грн.). При бажанні страхувальника застрахувати ТЗ на строк, більший за 12 місяців та у разі сплати страхового платежу, зазначеного у п.8, договір вважається щорічно продовженим на відповідний строк, за який здійснена сплата страхового платежу (п.9 договору страхування).
Згідно із п.6. договору страхування розмір страхової суми становить 40500грн. Ліміт відповідальності у разі повного знищення транспортного засобу - 40500грн. У разі пролонгації договору страхування на наступні періоди, ліміт відповідальності у випадку повного знищення транспортного засобу зменшується за кожен рік пролонгації на 10% від страхової суми.
За твердженням позивача, страхувальник в 2008р., 2009р., 2010р. сплачував страхові платежі у строки, встановлені п.10.1. договору страхування, а тому строк дії цього договору був продовжений на наступні роки, до 19.07.2011р.
25.09.2010 року о 17год.45хв. у н/п Липці Харківського району Харківської області по вул. Пушкінській, 123-А, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля ВАЗ 2121 номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_4, автомобіля ВАЗ 210994-20 номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3, автомобіля MITSUBISHI LANCER номерний знак НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_6, автомобіля ВАЗ 2101 номерний знак НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_7. В результаті зіткнення автомобілів автомобіль ВАЗ 210994, номерний знак НОМЕР_1, що належить ОСОБА_3, отримав механічні пошкодження. Даний факт підтверджується довідкою ДАІ №8692496 про обставини дорожньо-транспортної пригоди (Т.1, а.с.23-25),
Постановою Харківського районного суду Харківської області від 13.12.2010р. по справі №3-4754/2010 (Т.1, а.с.26-27) ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні правопорушень, передбачених ст. ст.. ч.1 124 та 130 КУпАП і притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу в дохід держави.
27.09.2010 року ОСОБА_3 звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування у зв'язку із настанням події, що має ознаки страхового випадку за договором страхування наземного транспорту.
У відповідності до звіту №284/09/2010 дослідження спеціаліста-автотоварознавця від 06.10.2010р. (т.1, а.с.40-45) про оцінку автомобіля ВАЗ 210994-20, держномер НОМЕР_1, складеного спеціалістом-автотоварознавцем Харківського відділення ТОВ "Сател Груп", за яким вартість відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні, складає 27477,33грн., а матеріальний збиток, завданий власникові цього ж автомобіля в результаті його пошкодження при ДТП, складає 38 808,51 грн.
Матеріалами справи підтверджується, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди була застрахована відповідачем щодо автомобіля ВАЗ, державний номер НОМЕР_2, згідно із полісом серії ВС №8113455 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно із даними, наданими Моторним (транспортним) страховим бюро України (т.1, а.с.127): дата початку дії полісу серії ВС №8113455 - 28.11.2009р.; дата закінчення дії полісу - 27.11.2010р.; ліміт відповідальності страховика по майну - 25 500, 00 грн.; франшиза - 510,00 грн.
У позовній заяві (т.1, а.с.17) позивач стверджує, що страхове відшкодування в сумі 20667,15 грн. виплачено ним 18.10.2010р. потерпілій особі - ОСОБА_3 через ПАТ "КБ "ПриватБанк". При цьому, як на доказ виплати страхового відшкодування, позивач посилається на платіжне доручення №1701 від 18.10.2010р.
04.08.2011 позивач звернувся з претензію №Э.37.7.0.0/135 до відповідача з проханням виплатити регрес не страхове відшкодування в сумі 20667,15 грн.
Відповідач, як свідчать матеріали справи, не відреагував на претензію, у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом до суду.
Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову з наступних підстав:
Відповідно до ст.16 Закону України "Про страхування" договір страхування -це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Нормами ст. 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Положеннями ст. 988 Цивільного кодексу України встановлено, що страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
В силу ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» регресний позов на підставі цих статтей може подаватися страховиком після виконання ним зобов'язання по виплаті страхового відшкодування страхувальнику ( вигодо набувачу).
Пунктом 37.4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Згідно з нормами п. 38.1.3. ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до особи, яка заподіяла шкоду навмисно.
З наведеного вбачається, що право регресної вимоги виникає у страховика лише після виплати страхового відшкодування, натомість, з наданого позивачем платіжного доручення не вбачається, що страхове відшкодування було отримано ОСОБА_3, як страхувальником, або ПАТ "КБ "ПриватБанк", як вигодонабувач, відповідно до умов договору страхування наземного транспорту №НАЕНАК00028279 від 20.07.2007р.
Відповідно до п.1.23 ст.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" отримувачем платежу є особа, на рахунок якої зараховується сума переказу. При цьому, згідно із ч.2 п.2.1. Інструкції "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженої Постановою Правління Національного Банку України від 21.01.2004р. №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004р. за № 377/8976, у бланках форм розрахункових документів допускається застосування як слова "отримувач", так і слова "одержувач".
Як вбачається із змісту платіжного доручення №1701 від 18.10.2010р., одержувачем платежу зазначено "Страховые возмещения СК "КРЕДО"". У реквізиті платіжного доручення "призначення платежу" зазначено "випл. страх. відшк. ОСОБА_3 (дог.НАЕНАК00028279 від 20.07.2010р.)".
Отже, в платіжному документі, на який посилається позивач, одержувачем грошових коштів є не будь-який із належних, а іншого підтвердження на перерахування коштів належним одержувачам (страхувальнику або вигодонабувачу) матеріали справи не містять.
Також, у призначенні платежу в платіжному дорученні №1701 від 18.10.2010р. міститься посилання на договір від 20.07.2010р. Проте, будь-якого договору страхування наземного транспорту від 20.07.2010р., сторонами якого є позивач та ОСОБА_3, в матеріалах справи відсутній. А навіть, якщо, за твердженням позивача договір НАЕНАК00028279 від 20.07.2007 р. автоматично пролонгувався відповідно до його умов, на думку колегії суддів така пролонгація договору не може змінювати його реквізитів, а саме номеру та дати Договору.
Отже, із вказаного платіжного документа не можна дійти до беззаперечного висновку, що виплата страхового відшкодування здійснювалася саме за договором страхування від 20.07.2007р., тому суд першої інстанції правомірно вважає, що позивач не довів належними засобами доказування факт виплати ним суми страхового відшкодування особам, визначеним договором страхування від 20.07.2007р.
В апеляційні скарзі позивач стверджує, що крім платіжного доручення №1701 від 18.10.2010р. належним доказом виплати страхового відшкодування саме страхувальнику - ОСОБА_3 є меморіальний ордер від 19.10.2010 (т. 1, а.с. 36).
Відповідно до Постанови Національного банку України № 22 від 21.01.2004р. "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" (у чинній редакції), меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунку платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та нормативно-правових актів Національного банку.
В меморіальному ордері від 19.10.2010 зазначено платник «ОСОБА_3» одержувачем платежу - "СК "КРЕДО". У реквізиті платіжного доручення "призначення платежу" зазначено "НАЕНАК00028279 от 20.07.2007р. страх. платёж. ОСОБА_3 по дог. страх. наземн. транспорта без НДС за счёт кред. линии НАЕНАN 02080027 от 20.07.2007р" на суму 1 486,21 грн.
Колегія суддів вважає, що даний меморіальний ордер підтверджує наявність між сторонами лише Договору страхування наземного транспорту №НАЕНАК00028279 від 20.07.2007р., але не може бути належним доказом виплати страхового відшкодування.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що платіжне доручення №1701 від 18.10.2010 не є доказом виплати страхового відшкодування страхувальнику на його розрахунковий рахунок ( або за ремонт авто), як і меморіальний ордер від 19.07.2010.
Згідно із ст.9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язковий ліміт відповідальності страховика - це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Договором страхування на індивідуальних умовах можуть бути визначені ліміти, вищі, ніж зазначені у цьому Законі ліміти. Обов'язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 25500,00 гривень на одного потерпілого.
В силу ст.22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
За змістом ст.28 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.
Вичерпний перелік витрат, які відшкодовуються у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу третьої особи внаслідок настання страхового випадку, наведений в ст..29 даного Закону, зокрема відшкодуванню підлягають витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Разом з тим, згідно з приписами ст..30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" шкода, пов'язана з фізичним знищенням транспортного засобу, підлягає відшкодуванню у один із двох способів - у разі незгоди власника транспортного засобу з визнанням транспортного засобу фізично знищеним відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати по евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди, або у разі визнання транспортного засобу фізично знищеним відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди та витратам по евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. При цьому право на залишки транспортного засобу отримує страховик чи МТСБУ.
Відповідно до страхового Акту №К-485 від 13.10.2010 (Т. 1, а.с. 34-35) визначено розмір страхового відшкодування в сумі 20667,15 грн. з урахуванням Звіту №284/09/20110 дослідження спеціаліста - автотоварознавця від 06.10.2010 та умовами Договору. В матеріалах справи міститься, також розгорнутий розрахунок розміру страхового відшкодування від 24.12.2012 наданий позивачем - Т. 2, а.с. 41.
Натомість позивач, не надав в процесі розгляду справи місцевим господарським судом та в апеляційному проваджені відповідних доказів надання власником пошкодженого транспортного засобу згоди на визнання автомобіля фізично знищеним, або доказів заперечення власника проти визнання автомобіля фізично знищеним.
Суд першої інстанції правомірно вказав, що позивач не довів правомірність обчислення заявленої до стягнення суми з урахуванням норм Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", які регулюють розмір шкоди, заподіяної майну потерпілого в результаті дорожньо-транспортної пригоди, з чим погоджується колегія суддів.
Твердження позивача, що він не зобов'язаний вказувати обчислення заявленої до стягнення суми страхового відшкодування, бо це не є предметом позову, є безпідставним та таким що суперечить положенням ст. 33 ГПК України.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у стягненні з відповідача страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 20 667,15 грн.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, позивач належним чином не обґрунтовував доводів апеляційної скарги з посилання на норми чинного законодавства, щодо суми страхового відшкодування та зарахування суми страхового відшкодування на рахунок страхувальника або вигодонабувача.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, тому відсутні підстави для скасування або зміни рішення.
Апеляційна скарга Товариства з додатковою відповідальністю страхова компанія «КРЕДО» на рішення Господарського суду міста Чернігівської області від 24.12.2012р. є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 99, 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю страхова компанія «КРЕДО» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.12.2012р. у справі № 5028/8/56/2012 (5011-55/9780-2012) залишити без змін.
3. Матеріали справи №5028/8/56/2012 (5011-55/9780-2012) повернути до Господарського суду Чернігівської області.
Головуючий суддя Кондес Л.О.
Судді Ропій Л.М.
Рябуха В.І.