ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
про закриття провадження в адміністративній справі
22 травня 2013 року № 813/764/13-а
Львівський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Гулкевич І.З.
судді Дем»яновський Г.С.
судді Сасевич О.М.
за участю секретаря судового засідання Капустинської Н.М.
за участю:
позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Мотиля А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України та О.Ушанова т.в.о. начальника Управління внутрішньої безпеки СБУ про визнання протиправними дій та бездіяльності , -
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом у якому містяться вимоги визнати протиправними: рішення СБУ, яким т.в.о. начальника Управління внутрішньої безпеки СБУ О.Ушанов був уповноважений здійснювати розгляд заяви від 29.10.2012 року; дії СБУ, пов»язані із неналежним розглядом заяви від 29.10.2012 року та наданням необгрунтованої відповіді, викладеної у листі №9/10180 від 18.12.2012 року; бездіяльність Служби безпеки України, якою не проведений ретельний і об»єктивний розгляд заяви від 29.10.2012 року ; рішення т.в.о. начальника Управління внутрішньої безпеки СБУ О.Ушанов, згідно якого «інформація підтвердження не знайшла» (лист №9/10180 від 18.12.2012 року); дії службовця О.Ушанова пов»язані: із проведенням перевірки заяви від 29.11.2012 року у непередбачений законом спосіб та поза межами повноважень, наданих йому законом; із викладенням у листі №9/10180 від 18.12.2012 року невмотивованої і бездоказової інформації щодо результатів розгляду заяви від 29.10.2012 року; бездіяльність посадовця О.Ушанова, пов»язану із ігноруванням вимог ст.3, ст.19 Конституції України, ст. 12 Закону України «Про звернення громадян» в ході розгляду заяви від 29.10.2012 року.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві, надав додаткові пояснення по суті спору, просить позов задовольнити.
Представник відповідача Служби безпеки України проти позову заперечив повністю, вважає вимоги позивача безпідставними, просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Відповідач Ушанов О. в судове засідання не з'явився, явки повноважного представника не забезпечив, однак надіслав на адресу суду ряд заяв про розгяд справи без його участі. Додатково зазначав, щодо позовних вимог позивача ОСОБА_1, повністю підтримує позицію Служби безпеки України.
В судовому засіданні судом поставлено на обговорення питання щодо підсудності даної адміністративної справи Львівському окружному адміністративному суду та закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 157 КАС України, як такої, що не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
В судовому засіданні позивач клопотав суд винести окрему ухвалу щодо дій СБУ та її посадових осіб та скоєних ними правопорушень при розгляді заяви про злочин від 29.10.2012 року в порядку ст. 166 КАС України.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав позицію СБУ у даній адміністративній справі з підстав, вказаних у письмових запереченнях.
Суд заслухав пояснення позивача, представника відповідача, повно, всебічно та об'єктивно оцінив подані докази у справі та встановив таке.
Заяву про злочин від 29.10.2012 року ОСОБА_1, було направлено до Львівського окружного адміністративного суду. У заяві про злочин від 29.10.2012 року йшлося про скоєння начальником Головної інспекції Служби безпеки України ОСОБА_6 протиправних діянь з ознаками складу злочинів за ст. ст. 364,366,396 КК України, відповідно до вимог п.3 ч.2 ст.97 КПК України. Дана заява була скерована Львівським окружним адміністративним судом до Генеральної прокуратури України.
До Служби безпеки України зазначена заява надійшла з прокуратури Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері від 11.11.2012 р. №8/1/5463.В зазначеному листі повідомлялось про направлення заяви про злочин ОСОБА_1 від 29.10.2012 року для розгляду.
18 грудня 2012 року Т.в.о. начальника УВБ СБ України полковник О.Ушанов розглянув заяву позивача про злочин від 29.10.2012 року , в якій вказується, що наведена у заяві ОСОБА_1 від 29.10.2012 року інформація підтвердження не знайшла. Правових підстав для вжиття УВБ СБУ відповідних заходів реагування згідно з визначеною компетенцією не вбачається.
Право на звернення до адміністративного суду з позовом є складовою права на судовий захист, яке передбачено статтею 55 Конституції України, відповідно до якої, права і свободи людини і громадянина захищаються судом і кожному гарантується право на оскарження в суді рішень дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Із наведеними нормами Конституції України кореспондуються норми, закріплені у ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), відповідно до якої, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. При цьому у відповідності до ч.2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
З системного аналізу вказаних норм випливає, що публічно-правовим спором згідно з положеннями Кодексу адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України №6-рп 2001 від 23.05.2001 року, кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (суддів) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний (стаття 2 КПК України). Положення КПК України регламентують діяльність органів державної влади та їх посадових осіб, яка стосується сфери публічно-правових відносин, що виникають внаслідок злочинних посягань, відповідальність за які встановлено в нормах кримінального права.
За статтею 97 КПК України прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані: приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню (частина перша); не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень: порушити кримінальну справу, відмовити в порушенні кримінальної справи, направити заяву або повідомлення за належністю (частина друга); вжити всіх можливих і необхідних заходів реагування у зв'язку з такими заявами і повідомленнями (частини третя, четверта, п'ята).
Відповідно до ст. 94 КПК України приводами до порушення кримінальної справи є, зокрема, заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян.
По заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень: порушити кримінальну справу; відмовити в порушенні кримінальної справи; направити заяву або повідомлення за належністю.
Розгляд заяв та повідомлень про злочини полягає в оцінці їх за формою та змістом. При цьому з'ясовуються такі обставини: чи є заява або повідомлення про злочин, що готується або вчинений, приводом до порушення кримінальної справи; чи є у фактах, про які повідомлено, ознаки злочину; чи є в діях, про які повідомлено, будь-який конкретний склад злочину; за якою статтею може бути кваліфікований злочин; чи немає підстав для відмови в порушенні справи; якими фактичними даними підтверджуються названі вище обставини; чи є необхідність у проведенні додаткових перевірних дій, спрямованих на з'ясування тих або інших обставин; чи не підлягає заява або повідомлення передачі за підслідністю в іншій орган; до чиєї юрисдикції належить розв'язання заяви або повідомлення по суті; чи додержані права заявника та інших зацікавлених осіб і які додаткові заходи треба вжити до їх захисту; чи є сукупність одержаних відомостей достатньою для прийняття підсумкового рішення, передбаченого законом.
Діяльність слідчого та органу дізнання по розгляду заяв і повідомлень про злочини є кримінально-процесуальною діяльністю. Вона докладно регламентується кримінально-процесуальним законом і тому має процесуально-правову природу. При цьому очевидно, що сам кримінальний процес починається з моменту прийняття органом дізнання, слідчим, прокурором або судом заяв та інших повідомлень про вчинений або підготовлюваний злочин, названих у законі як приводи до порушення справи. Вони мають значення юридичних фактів, що породжують кримінально-процесуальні правовідносини, які дають початок кримінальному процесу. Основний зміст діяльності з перевірки заяв та повідомлень про злочини полягає у встановленні наявності або відсутності в події, що досліджується, ознак злочину. Тобто така діяльність має пізнавальний характер. Пізнання в кримінальному процесі може здійснюватися не інакше як у формі доказування. Без доказування неможливо вирішити питання про наявність або відсутність підстав до порушення справи або відмови в її порушенні.
Згідно зі ст. 4 КПК України суд, слідчий, орган дізнання та прокурор зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному конкретному випадку виявлення ознак злочину. В силу ст. 97 КПК України названі суб'єкти кримінального процесу повинні прийняти заяви та повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі й у справах, не підвідомчих їм.
Заява чи повідомлення про злочини, з'явлення з повинною або безпосереднє виявлення ознак злочину є юридичними фактами, що породжують кримінально-процесуальні правовідносини, дають початок кримінальному процесу та його першій стадії -стадії порушення кримінальної справи. Діяльність з розгляду заяв і повідомлень про злочини являє собою систему правовідносин, що виникають між правоохоронними органами та іншими учасниками кримінального процесу.
У статтях 110, 234, 236 КПК України йдеться про оскарження в суді рішень чи дій органів дізнання, слідчого, прокурора, які вони постановили чи вчинили під час провадження у кримінальній справі. Суб'єкти, визначені в цих нормах, є носіями спеціальних владних процесуальних повноважень і тому виконують функції, обумовлені завданнями кримінального судочинства.
Здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання діють до порушення кримінальної справи, однак вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі. Отже, правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб'єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ. До того ж імперативний припис пункту 2 частини третьої статті 17 КАС України виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо справ, які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
Органи дізнання, слідства та прокуратури під час перевірки заяви про злочин та її вирішення, виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції.
Тому, враховуючи приписи Кодексу адміністративного судочинства України, такі спори не випливають із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій, а тому не належать до юрисдикції адміністративних судів.
Згідно з вимогами частин першої та другої статті 3 Кримінально-процесуального кодексу України провадження в кримінальних справах на території України здійснюється за правилами цього Кодексу незалежно від місця вчинення злочину. При провадженні в кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи.
Зазначене обумовлює висновок, що компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ.
Вказана позиція викладена в Рішенні Конституційного суду України від 14.12.2011 року у справі № 1-29/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини).
З матеріалів справи в судом встановлено з направленого листа з 18.12.2012 року Т.в.о. начальника Управління внутрішньої безпеки СБУ Ушанова О., достатніх даних, які вказують на наявність ознак злочину, у заяві ОСОБА_1 від 29.10.2012 р.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що компетенція адміністративного суду на такі правовідносини не поширюється.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи наведене та беручи до уваги те, що заявлені позовні вимоги не можуть вирішуватись в порядку адміністративного судочинства, провадження у справі слід закрити та відповідно до ч.2 ст. 157 КАС України роз'яснити позивачу, що розгляд таких вимог повинен відбуватися в порядку передбаченому КПК України.
Керуючись ст.ст. 2, 17, 94, 157, 158, 160, 165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Закрити провадження у справі №813/764/13-а за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України та О.Ушанова т.в.о. начальника Управління внутрішньої безпеки СБУ про визнання протиправними дій та бездіяльності .
Ухвала суду підлягає апеляційному оскарженю в строки та порядок передбачених Кодексом адміністративного судочинства України.
Повний текст ухвали виготовлено 24 травня 2013 року.
Головуючий суддя Гулкевич І.З.
Суддя Дем»яновський Г.С.
Суддя Сасевич О.М.