20 травня 2013 року 810/1949/13-а
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Союз ВВ"
доДержавної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Союз ВВ" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.04.2013 №0000882205 та №0000872205.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки податкового органу про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток, а також про нікчемність господарських операцій з ТОВ "Асті-Ко" не відповідають дійсності та зроблені без відповідних на те повноважень, реальність операцій спростовується належними первинними документами, а за податкові зобов'язання своїх контрагентів ТОВ "Союз ВВ" не може відповідати. Вважає, що податковий орган не має права робити висновок про нікчемність правочинів, вчинених позивачем. З цих підстав просить позов задовольнити.
Представники сторін 20.05.2013 до початку розгляду справи по суті подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, якщо всі особи, які беруть участь у справі заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності.
За таких обставин, судом визнано за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, у лютому 2013 року посадовою особою ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС на підставі наказу від 20.02.2013 №97, згідно з п.п.75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 78.4 ст. 78, п. 79.1, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Союз ВВ" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ "Асті-Ко" за період червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2011 року, лютий, березень, квітень 2012 року, за результатами якої складено Акт від 28.02.2013 № 62/22-00/33317294 (надалі - Акт перевірки).
За результатами проведеної перевірки посадова особа податкового органу дійшла висновку про порушення позивачем вимог:
- п. 198.1 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2756-VІ, в результаті чого позивачем занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 34155 грн., в тому числі за червень 2011 року на суму 1066 грн., за липень 2011 року на суму 2020 грн., за серпень 2011 року на суму 11543 грн., за вересень 2011 року на суму 3887 грн., за жовтень 2011 року на суму 6613 грн., за лютий 2012 року на суму 2183 грн., за березень 2012 року на суму 5610 грн., за квітень 2012 року на суму 1233 грн.;
- п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2756-VІ, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає до сплати в сумі 38376 грн., в тому числі за 2011 рік - 28898 грн. та за 2012 рік - 9478 грн.
На підставі висновків Акту перевірки ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС прийняті податкові повідомлення-рішення, а саме:
- № 0000882205 від 04.04.2013, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 50701 грн., з яких: 34155 грн. - за основним платежем; 16546 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;
- № 0000872205 від 04.04.2013, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 49590 грн., з яких: 38376 грн. - за основним платежем; 11214 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Не погоджуючись із висновками відповідача щодо визнання нікчемним правочин між ТОВ "Союз ВВ" та ТОВ "Асті-Ко", а також податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.
Як вбачається з акту перевірки, вказані вище порушення пов'язані з придбанням позивачем у ТОВ "Асті-Ко" товарно-матеріальних цінностей - будівельні матеріали з дерева.
Так, на думку посадових осіб відповідача, контрагент позивача має ознаки фіктивності, з огляду на наступне.
Так, при проведенні документальної перевірки позивача ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС отримала Акти перевірок ДПІ у Печерському районі міста Києва від 27.12.2012 № 5758/22-9/373175/18 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Асті-Ко" щодо підтвердження господарських відносин з суб'єктами господарювання за період з 01.04.2012 по 30.11.2012" та від 30.01.2013 №412/22-9/37317518 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Асті-Ко" щодо підтвердження господарських відносин з суб'єктами господарювання за період з 01.08.2011 по 30.11.2011".
Згідно з вказаними Актами перевірок, податковий орган зазначає, що відповідно до протоколу допиту свідка гр. ОСОБА_1 - директора ТОВ "Асті-Ко", останній повідомив, що в літку 2012 року дане підприємство зареєстрував за грошову винагороду, але місцезнаходження печатки та реєстраційних документів йому не відоме, до здійснення фінансово-господарської діяльності не має жодного відношення.
Також, податковий орган у вказаних Актах перевірок ДПІ у Печерському районі міста Києва зазначив, що в ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського та технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг).
Отже, враховуючи вищевикладене, податковий орган дійшов висновку, що операції ТОВ "Асті-Ко" не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, у зв'язку з цим ТОВ "Асті-Ко" не могло фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.
Також, в ході проведення перевірок не встановлено факт отримання товарів (послуг) ТОВ "Асті-Ко" від контрагентів-продавців, у зв'язку з відсутністю договорів про господарську діяльність, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.
З вищезазначених фактів, на думку податкового органу, вбачається, що фінансово-господарська діяльність ТОВ "Асті-Ко" здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної правоздатності ТОВ "Асті-Ко", фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ "Асті-Ко" та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.
Враховуючи дані вищезазначених Актів перевірок ДПІ у Печерському районі міста Києва, відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції здійснені між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Асті-Ко" не спричинили настання правових наслідків, а отже є нікчемними.
Виходячи з тверджень про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ "Асті-Ко", відповідач вважає, що внаслідок здійснення операцій з ТОВ "Асті-Ко", позивач завищив витрати з придбанням товарно-матеріальних цінностей, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток, а також виходячи з тверджень про нікчемність правочину, укладеного з ТОВ "Асті-Ко", посадова особа податкового органу також дійшла висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість.
Проте, вказані висновки податкового органу суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що в період 2011-2012 років між ТОВ "Асті-Ко" (Постачальник) та ТОВ "Союз ВВ" (Одержувач) були фінансово-господарські відносини щодо поставки товарно-матеріальних цінностей.
Виконання вказаного договору підтверджується наступними документами:
- податковими накладними №2 від 03.06.2011, №2 від 01.08.2011, №42 від 15.08.2011, №41 від 19.09.2011, №27 від 11.10.2011, №31 від 12.10.2011, №9 від 01.02.2012, №6 від 01.03.2012, №118 від 17.04.2012;
- видатковими накладними №РН-06033 від 03.06.2011, №РН-01011 від 01.08.2011, №РН-08152 від 15.08.2011, №РН-09194 від 19.09.2011, №РН-11103 від 11.10.2011, №РН-10122 від 12.10.2011, №РН-02016 від 01.02.2012, № РН-03013 від 01.03.2012, №РН-04172 від 17.04.2013;
- рахунками-фактурами №030603 від 03.06.2011, №010811 від 01.08.2011, №150801 від 15.08.2011, №190909 від 19.09.2011, №111005 від 11.10.2011, №121001 від 12.10.2011, №010213 від 01.02.2012, №010301 від 01.03.2012, №160401 від 16.04.2012;
- платіжними дорученнями №42 від 30.06.2011, №61 від 08.08.2011, №68 від 17.08.2011, №91 від 29.09.2011, №95 від 13.10.2011, №108 від 25.10.2011, №172 від 23.02.2012, №178 від 12.03.2012, №208 від 25.04.2012;
- банківськими виписками від 30.06.2011, від 08.08.2011, від 15.08.2011, від 29.09.2011, від 13.10.2011, від 25.10.2011, від 23.05.2012, від 12.03.2012, від 25.04.2012.
Як вбачається з Акту перевірки, позивачем надавались належним чином засвідчені копії податкових та видаткових накладних, отриманих від ТОВ "Асті-Ко", а також належним чином засвідчені копії банківських виписок та платіжних доручень, що підтверджують факт здійснення господарських операцій.
Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі у ТОВ "Асті-Ко" товарно-матеріальних цінностей. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.
Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ТОВ "Асті-Ко" товарно-матеріальних цінностей - поліетилену.
Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання зазначеного правочину, ТОВ "Асті-Ко" було зареєстровано як юридичну особу та було платником податку на додану вартість.
Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Асті-Ко" було скасовано чи визнано недійсним за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.
Таким чином, фінансово-господарські операції позивача з ТОВ "Асті-Ко" підтверджені первинними документами, які були надані податковому органу на перевірку.
За результатом здійснення господарських операцій з ТОВ "Асті-Ко" позивач сформував податковий кредит з податку на додану вартість та визначив витрати.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Як вже зазначалось судом, податкові повідомлення-рішення про визначення позивачу податку на прибуток підприємств, податку на додану вартість, прийняті податковим органом у зв'язку з включенням до складу валових витрат коштів, сплачених ТОВ "Асті-Ко", а також сум податку на додану вартість, сплачених цьому контрагенту у складі ціни придбаного товару.
Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Факт поставки товарів (надання послуг) та оплата їх вартості підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.
Крім цього, відповідно до положень Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.
Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину щодо поставки товару, укладеного між позивачем та ТОВ "Асті-Ко", недійсним у судовому порядку.
Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ "Асті-Ко", а також судових рішень щодо визнання правочину, укладеного між позивачем та вказаним товариством, недійсним.
Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.
Але при цьому, суд акцентує увагу на правовій позиції, яка полягає в тому, що Цивільний та Господарський кодекси України не передбачають такого наслідку як визнання правочинів нікчемними, якщо представники юридичних осіб, укладаючи правочини, діяли без повноважень або з перевищенням повноважень.
Відповідно до вимог Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Відповідно до цього, суд вважає, що для обґрунтування нікчемності правочину необхідні фактичні дані, що свідчать про нікчемність саме такого правочину, а не якогось іншого.
Отже, при розгляді податкових спорів слід виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають за своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних, вантажних митних деклараціях, бухгалтерській звітності та податковому обліку, достовірні.
Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Таким чином, закон виходить з презумпції легітимності укладених договорів, тобто відповідні рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше.
Факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Асті-Ко" підтверджується первинними документами, які складались для певного виду господарської операції - податковою та видатковою накладними, рахунком-фактурою, товарно-транспортною накладною, банківськими виписками.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що створення юридичної особи, зокрема, за викраденими, загубленими чи підробленими документами з метою одержання податкової вигоди як такою особою, яка може не сплачувати податки, так і іншими платниками податків, саме по собі не означає, що всі правочини, укладені з такою юридичною особою, вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
До контрагента особи, зареєстрованої з порушенням вимог чинного законодавства, за змістом статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" не можуть застосовуватися негативні публічно-правові наслідки, коли він не знав, що відомості про таку особу, внесені до Єдиного державного реєстру, є недостовірними.
Обов'язок доведення обізнаності такої особи в недостовірності відомостей лежить на податковому органі.
Проте, будь-яких доказів з приводу того, що позивач був обізнаний про те, що контрагент - ТОВ "Асті-Ко" було створено з метою прикриття незаконної діяльності, податковий орган не надав.
Крім цього, суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права із статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.
Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом, узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що в Акті перевірки від 28.02.2013 №62/22-00/33317294 суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за переліченим вище правочином, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та ТОВ "Асті-Ко", про відсутність використання позивачем отриманих послуг у власній господарській діяльності.
Первинні документи, які були надані податковому органу, не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено.
Окрім того, суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.
З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Однак, як встановлено під час судового розгляду, кошти сплачені ТОВ "Асті-Ко" в оплату за отриманий товар, є пов'язаними з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально.
Це означає, що податкове повідомлення-рішення № 0000872205 від 04.04.2013, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток" у розмірі 49590 грн., є протиправним та підлягає скасуванню.
З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість суд зазначає наступне.
Як було встановлено судом, Позивачем на підставі первинних документів по господарських відносинах з ТОВ "Асті-Ко" було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість.
Згідно пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
При цьому, нормами Податкового кодексу України визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється лише на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.
Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України встановлені вимоги до змісту податкової накладної, яка має містити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.
Податкова накладна, яка наявна в матеріалах справи, містить усі дані стосовно змісту операції з купівлі товару, вимоги щодо яких встановлені приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.
Суд звертає увагу на ту обставину, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.
Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ "Асті-Ко" не був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до приписів пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Таким чином, при отриманні податкових накладних від ТОВ "Асті-Ко", які засвідчують отримання товару, у позивача виникло право на податковий кредит.
Як встановлено судом, податкова накладна є документом, що засвідчує факт отримання платником податків послуг, з дати отримання якої, згідно із приписами пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, у платника виникає право на податковий кредит та яка, виходячи із змісту пункту 198.6 статті 198 цього ж Кодексу, підтверджує право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.
Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.
Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Проте, податковим органом не доведено, що господарські операції з приводу купівлі товарно-матеріальних цінностей є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача та його контрагента - ТОВ "Асті-Ко", оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтвердженні належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем не доказано факту порушення позивачем п. 198.1 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України та відсутні підстави для висновку про порушення публічного порядку при укладанні спірного правочину, оскільки не вбачається порушення ст. 228 Цивільного кодексу України та не доведено, що метою укладання правочину є настання протиправних наслідків.
Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.
В силу частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними чи то безтоварними, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція відповідача про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтвердженні належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз ВВ" - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби від 04.04.2013 №0000882205 та №0000872205.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Балаклицький А. І.