Справа №: 22-ц/190/2613/13Головуючий суду першої інстанції:Шустова І.П.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Бондарев Р. В.
"15" травня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіБондарева Р.В
СуддівЧистякової Т.І. М'ясоєдової Т.М
При секретарі Галіч Ю.Є
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа - Банк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на заочне рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 21 лютого 2013 року
У липні 2012 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 21 березня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа - Банк», та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір, за яким ОСОБА_6 отримав в кредит грошові кошти у сумі 7463,75 доларів США та зобов'язався їх повернути зі сплатою процентів на умовах і в строки, передбачені договором. В забезпечення виконання зобов'язань за цим договором 21 березня 2008 року між Банком та ОСОБА_7 укладено договір поруки, згідно з яким останній поручився перед Банком за виконання ОСОБА_6 обов'язку щодо повернення кредиту та сплати процентів. Однак ОСОБА_6 кредитні зобов'язання не виконував, у зв'язку з чим станом на 22 травня 2012 року виникла заборгованість у розмірі 60291,15 грн., яку позивач просив стягнути з відповідачів солідарно та судові витрати.
Заочним рішенням Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 21 лютого 2013 року позовні вимоги ПАТ «Альфа - Банк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ПАТ «Альфа-Банк» 60291,15 грн. та вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
На зазначене рішення ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, посилаючись на те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи. Зокрема зазначає, що суд першої інстанції при вирішенні спору не врахував, що Банк без його згоди як поручителя підвищив розмір процентної ставки за кредитним договором, внаслідок чого збільшився обсяг її відповідальності, а тому за положенням ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється. Крім того вказує, що Банк в порушення вимог ст. 49 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» не перевірив кредитоспроможність позичальника та наявність забезпечення кредиту.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_6, представника Банку, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Оскільки рішення оскаржується в частині вирішення позову стосовно ОСОБА_7, в решті не переглядається.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_6 порушив умови кредитного договору, а тому він та його поручитель ОСОБА_7 зобов'язані відповідати як солідарні боржники.
Проти з такими висновками погодитися не можна, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Із матеріалів справи вбачається, що 21.03.2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_6 укладений кредитний договір № 700004265, за яким ОСОБА_6 отримав грошові кошти у сумі 7463,75 доларів США та зобов'язався їх повернути рівними частинами щомісячно до 22.03.2013 р. зі сплатою 14,5% річних.
В забезпечення виконання зобов'язань за цим договором між Банком та ОСОБА_7 21.03.2008 року укладено договір поруки, відповідно до умов якого останній поручився перед Банком за виконання ОСОБА_6 обов'язку щодо повернення кредиту та сплати процентів.
Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Згідно зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі підвищення розміру процентів, відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами, установлення (збільшення розміру) неустойки, тощо.
Аналіз вказаної норми свідчить про те, що припинення поруки в разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, унаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується.
Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.
Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку поручитель має право на пред'явлення позову про визнання договору поруки припиненим.
Відповідно до п.2.1 договору поруки у відповідності з цим договором Поручитель поручається за виконання Боржником обов'язків, що виникли на підставі Основного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому.
З матеріалів справи вбачається, що з 01 вересня 2009 року відсоткову ставку за користування кредитом № 700004265 від 22.03.2008 року позивач збільшив з 14,5% до 16% річних в односторонньому порядку.
Пунктом 6.4 Договору поруки, укладеного між Банком та відповідачем ОСОБА_7 встановлено, що у разі збільшення обсягу відповідальності Боржника за Основним договором передбачена цим Договором порука діє тільки у випадку, якщо Поручитель надасть свою згоду на таке збільшення.
В матеріалах справи відсутні будь-які відомості про згоду поручителя на зміни у кредитному договорі щодо збільшення процентної ставки.
З вищенаведеного випливає, що кредитні зобов'язання були змінені зі збільшенням обсягу відповідальності без згоди поручителя за відсутністю в договорі вказівки на те, що такі зміни можливі без повідомлення поручителя.
У зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови у договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком. Така позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.11.2011 року (справа №6-67цс11).
Зазначення в договорі поруки про можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням не звільняє сторони основного зобов'язання від узгодження цих змін із поручителем, оскільки договором не передбачено, що такі зміни проводяться без їх узгодження (додаткового повідомлення), і докази такого узгодження відсутні. Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26.09.2012 року (справа №6-100цс12).
Оскільки сторони кредитного договору змінили умови договору зі збільшенням обсягу відповідальності без згоди поручителя, в договорі поруки відсутня вказівка на те, що такі зміни можливі без повідомлення поручителя, договір поруки, укладений між Банком та ОСОБА_7 21.03.2008 року, є припиненим з 01.09.2009 р., а тому покладення судом першої інстанції на поручителя відповідальності за неналежне виконання позичальником є безпідставним.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що в матеріалах справи відсутні докази про зміну процентної ставки за кредитним договором, оскільки такі обставини підтверджуються розрахунком заборгованості Банку (а. с. 20), відповіддю Банку від 11.02.2013 р. на звернення ОСОБА_7 (а. с. 123), а також відповіддю Банку від 21.03.2013 р. на звернення ОСОБА_7, яке долучено до справи при розгляді апеляційної скарги.
Крім того, вказані обставини також не заперечуються представником позивача.
З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_7 заборгованості за кредитним договором солідарно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову Банку у позові в цій частині. Також підлягає скасуванню рішення в частині стягнення з ОСОБА_7 на користь Банку судових витрат.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України з Банку на користь ОСОБА_7 підлягають стягненню судові витрати у розмірі 114,71 грн., сплачені за подачу заяви про перегляд заочного рішення та 107,30 грн., сплачені за подачу апеляційної скарги, а всього 222,01 грн.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 України порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.
Заочне рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 21 лютого 2013 року в частині стягнення з ОСОБА_7 заборгованості за кредитним договором на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» у розмірі 60291 грн. 15 коп. солідарно, а також судових витрат у розмірі 301 грн. 46 коп. - скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним 21.03.2008 р. між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_6, з ОСОБА_7 у розмірі 60291 грн. 15 коп. солідарно, а також судових витрат у розмірі 301 грн. 46 коп. - відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_7 на відшкодування судових витрат 222,01 грн.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді: