14.05.13 справа № 914/1404/13
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Д-Мікс Україна» (юридична адреса: 80750, вул. Заводська, 14, с. Хильчиці, Золочівський район, Львівська область; ідентифікаційний код 33708884; поштова адреса: 79069, м.Львів, а/с 3487),
Відповідач: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний № НОМЕР_1),
про стягнення заборгованості у сумі 2843,68грн.,
суддя Фартушок Т.Б.
секретар Полюхович Х.М.
Представники:
Позивача: Луньо Б.М. - представник, довіреність в матеріалах справи;
Відповідача: не з'явився
Суть спору:
Товариством з обмеженою відповідальністю «Д-Мікс Україна» заявлено позов до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з вимогою стягнення суми боргу у сумі 1808,00грн., що виник у зв'язку з порушенням Відповідачем грошових зобов'язань (з оплати за поставлену продукцію), передбачених умовами Договору № 75/04/12 від 02.04.2012 року.
Крім цього, заявлено вимогу про стягнення з Відповідача 163,15грн. 3% річних від простроченого платежу, 599,81грн. пені, 23,48 інфляційних втрат та 249,24грн. штраф у розмірі 3% від суми простроченого платежу.
Загальна сума заборгованості складає 2843,68грн.
12.04.2013р. ухвалою Господарського суду Львівської області порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 15год. 00хв. 22.04.2013р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі Господарського суду Львівської області по даній справі від 22.04.2013р.
Протягом розгляду справи представнику Позивача по явці оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв про відвід судді не надходило.
Представник Позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав, надав пояснення по суті спору з обґрунтуванням наявності підстав для стягнення з Відповідача заборгованості.
Протягом розгляду справи представником Позивача подано суду наступні документи: довіреність на право здійснення представництва; документи на виконання ухвали Господарського суду Львівської області від 12.04.2013 року для долучення до матеріалів справи від 22.04.2013 року.
14.05.2013 року Позивачем подано наступні документи для долучення до матеріалів справи: довідку № 14/05/13-01 про погашення основної суми заборгованості та довідку з ЄДРПОУ стосовно ФОП ОСОБА_1
Відповідач явку особисто чи повноважного представника в жодне з судових засідань не забезпечила, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомила, була належним чином повідомлена про дату, час та місце проведення судових засідань; вимог ухвал Господарського суду Львівської області, в тому числі щодо надання відзиву на позовну заяву, не виконала, про причини невиконання суду не повідомила.
Згідно ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Ухвали Господарського суду Львівської області надсилались Сторонам за адресами, зазначеними у довідці з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України - Позивачу та довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - Відповідачу. Крім того, в матеріалах справи наявні повідомлення про вручення Сторонам копій ухвал суду по даній справі про порушення провадження у справі.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що ухвали про порушення провадження у справі та ухвали про відкладення розгляду справи вручені Сторонам належним чином.
Також, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.
Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань про витребування доказів не заявлялося.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Відповідно до вимог ст. 4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Щодо стягнення 1808грн. боргу.
02.04.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Д-Мікс Україна» (надалі - Позивач) та фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - Відповідач) уклали договір поставки № 75/04/12 (надалі Договір), відповідно до якого (п. 1.1) Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених Договором, поставити, а Покупець прийняти і оплатити корма та кормові добавки (надалі - Товар), в асортименті, комплектності та кількості згідно замовлень Покупця.
Згідно з п.2 Договору, поставка товару постачальником покупцю здійснюється на умовах FCA згідно Правил «Інкотермс-2000», які застосовуються із врахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером Договору, а також тих особливостей, що випливають з умов Договору; місце поставки товару Сторонами погоджується додатково в усній або письмовій формі в момент замовлення товару; асортимент, комплектність та кількість Товару визначається згідно попереднього замовлення та вказується у видаткових накладних; Покупець замовляє товар за 7 календарних днів до його очікуваної поставки; замовлення передається в письмовій формі на факс чи у електронній формі на адресу електронної поштової скриньки Постачальника; за згодою Постачальника попереднє замовлення поставки товару може бути здійснено Покупцем в усній формі; видача Постачальником товару Покупцю підтверджує наявність попереднього замовлення (письмового чи усного) Покупцем поставки товару; відпуск товару Постачальником Покупцю здійснюється на підставі видаткових накладних; датою отримання Покупцем товару вважається дата оформлення та підписання повноважними представниками Сторін видаткових накладних; товар вважається прийнятим за асортиментом, комплектністю, найменуванням, кількістю та ціною - згідно з асортиментом, комплектністю, найменуванням, кількістю та ціною, вказаними у видаткових накладних; датою переходу права власності на товар від Постачальника до Покупця вважається дата отримання Покупцем товару у відповідності до п. 2.6. Договору.
Відповідно до п. 3.1 Договору, оплата за товар здійснюється Покупцем за договірною ціною шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника не пізніше як за один день до поставки товару, замовленого згідно з п. 2.4 Договору.
Пунктом 4.1 Договору встановлено, що товар відвантажується Покупцю за договірними цінами, зазначеними у видаткових накладних по кожному виду продукції на день отримання товару Покупцем.
Згідно з п.п.11.1, 11.2 Договір вступає в силу з дати підписання його Сторонами і діє до 02.04.2013 року. Дострокове розірвання Договору можливе за згодою Сторін, а також на умовах передбачених Договором; якщо в строк не пізніше одного місяця до закінчення терміну дії даного Договору жодна із Сторін письмово не заявить іншій Стороні про відмову в продовженні дії Договору, то він автоматично продовжує свою дію на тих самих умовах ще на один рік (в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази скерування/вручення повідомлення однією із Сторін про закінчення терміну дії Договору); одностороння відмова виконання Договору не допускається (п. 11.3.).
Відповідно до п. 11.5. Договору закінчення терміну діє або дострокове розірвання Договору не звільняє Сторони від проведення взаємних розрахунків чи відшкодування збитків, якщо підстави для цього виникли під час діє Договору.
Приписами п.10 Договору передбачено, що Сторони вирішують усі спори стосовно Договору шляхом переговорів та із застосуванням досудового порядку врегулювання спорів. У випадку недосягнення Сторонами згоди у спірних питаннях, вони вирішується в порядку встановленому чинним законодавством України.
На виконання умов Договору та для підтвердження прийняття зобов'язань за Договором Позивачем поставлено, а Відповідачем отримано Товар за видатковою накладною № 6000256 від 01.05.2012р. на суму 8308грн.
13.07.2012 року на адресу Відповідача Позивачем направлено лист №13/07/12-07 з пропозицією погасити існуючу заборгованість.
В свою чергу, Відповідач за товар, поставлений згідно зазначеної вище видаткової накладної, здійснив часткову оплату на суму 6500,00грн., а саме: 09.10.2012р. - 2500,00грн.; 27.11.2012р. - 1000,00грн.; 11.01.2013р. - 3000,00грн.
Решта боргу (1808грн. (8308-6500)) Відповідачем на час подання позову не погашена.
Відтак, загальна сума заборгованості Відповідача за ствердженням Позивача за поставлений відповідно до Договору товар складала станом на час подання позову 1808,00грн.
При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).
Крім того, підтвердженням виникнення та визнання Відповідачем обов'язку щодо здійснення оплати за отриманий товар є здійснення ним часткових оплат.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно ч.1 ст.762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Згідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що Відповідачем порушено зобов'язання щодо оплати за отриманий згідно Договору Товар, в тому числі станом на час подання позову та порушення провадження у справі - на суму 1808грн.
Проте, відповідно до повідомлення Позивача №14/05/13-02 від 14.05.2013р. (надійшло до суду 14.05.2013р., вх.№16253/13), Позивачем надано довідку про погашення відповідачем основного боргу повністю станом на час розгляду справи.
Погашення Відповідачем 1808грн. основного боргу за Договором протягом розгляду справи підтверджується також наявною в матеріалах справи випискою з банківського рахунку Позивача за 22.04.2013р., карткою клієнта та довідкою Позивача №14/15/13-01 від 14.05.2013р.
Відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі якщо відсутній предмет спору.
Як зазначено у п.3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.11.2011р. №8 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із змінами та доповненнями), під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.п.4.2, 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.11.2011р. №8 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із змінами та доповненнями), що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи; господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань; припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи доведено існування станом на час подання позову та порушення провадження у справі боргу у Відповідача перед Позивачем за Договором в розмірі 1808грн., а відтак, порушення зобов'язання Відповідачем, беручи до уваги те що протягом розгляду справи Відповідачем даний борг у розмірі 1808грн. Відповідачем погашено, суд приходить до висновку про відсутність предмету спору в частині стягнення 1808грн. основного боргу та, відповідно, необхідність припинення провадження у справі в цій частині.
При цьому суд зазначає, що пунктом 7.7 Договору встановлено, що сплата штрафних санкцій не звільняє Покупця від обов'язків виконання договірних зобов'язань.
Щодо стягнення 249,24грн. штрафу та 599,81грн. пені.
Позивач просить також стягнути 249,24грн. штрафу та 599,81грн. пені, розрахунок яких додано до позовної заяви.
У п.7.2 Договору зазначено, що у разі несвоєчасного виконання грошових зобов'язань Покупцем, він сплачує штраф у розмірі 3% від суми простроченого платежу та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Перевіривши правильність розрахунку пені та штрафу суд зазначає, що пеня Позивачем розрахована невірно, внаслідок чого занижено розмір пені, відтак, розмір пені є вищим, аніж заявлено до стягнення, проте, за відсутності клопотання, передбаченого п.2 ст.3 ГПК України, суд не вправі вийти за межі позовних вимог.
Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу, перевіривши правильність проведених розрахунків штрафу та пені, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 249,24грн. штрафу та 599,81грн. пені.
При цьому суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.07.2012 №01-06/908/2012, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень щодо передбачення умовами договору одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності; у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Щодо стягнення 163,15грн. 3% річних та 23,48грн. інфляційних нарахувань.
В прохальній частині позовної заяви Позивач також просить стягнути з Відповідача 163,15грн. 3% річних та 23,48грн. інфляційних нарахувань, розрахунок яких надано в додатках до позовної заяви.
Згідно п.7.3 Договору, в разі прострочення Покупцем виконання грошових зобов'язань, на вимогу Постачальника він зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3% річних від простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши правильність розрахунку 3% річних, розрахованих по 01.04.2013р. включно, суд зазначає, що такий Позивачем проведено невірно, внаслідок чого завищено розмір 3% річних. Так, Позивачем не враховано, що у 2012р. кількість календарних днів складала 366, а не зазначених Позивачем 365. Відповідно, розмір 3% річних за період існування заборгованості по зазначений Позивачем період становить 162,75грн.
Перевіривши правильність розрахунку інфляційних нарахувань, розрахованих по 01.04.2013р. включно, суд також зазначає, що такий Позивачем проведено невірно, оскільки не враховано всі показники інфляційних процесів за розрахований період (дефляцію). Так, у п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р.); при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 №52/30). Відтак, з врахуванням наведеного, внаслідок здійсненої перевірки розрахунку інфляційних нарахувань суд дійшов висновку, що розмір інфляційних нарахувань за період існування заборгованості станом на 01.04.2013р. є від'ємним значенням, а відтак, інфляційні нарахування до стягнення не підлягають.
Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність розрахунку інфляційних нарахувань та 3% річних, суд приходить до висновку, що в частині стягнення 3% річних позовні вимоги підлягають до задоволення в розмірі 162,75грн., в частині стягнення 0,40грн. 3% річних слід відмовити; позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань до задоволення не підлягають.
Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
14.05.2013 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 17.05.2013р.
На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі (з врахуванням того, що розмір позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено, складає менше 1% від ціни позову) слід покласти на Відповідача.
Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 38, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, Жидачівський район, Львівська область; ідентифікаційний № НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Д-Мікс Україна» (юридична адреса: 80750, вул. Заводська, 14, с. Хильчиці, Золочівський район, Львівська область; ідентифікаційний код 33708884; поштова адреса: 79069, м.Львів, а/с 3487) 162,75грн. 3% річних, 599,81грн. пені, 249,24грн. штрафу, а також судовий збір у сумі 1720,50грн.
3. В частині стягнення 1808,00грн. основного боргу провадження у справі припинити.
4. В решті позовних вимог відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.
Суддя Фартушок Т.Б.