79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
14.05.13 Справа№ 914/1101/13
За позовом: Прокурора Шевченківського району м.Львова в інтересах Львівської міської ради в особі Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м.Львів
до відповідача: Державного комунального підприємства «Балатон №409», м.Львів
про: стягнення 32 831,08 грн..
Суддя Запотічняк О.Д.
при секретарі Колодці І.І.
Представники:
від прокурора: Леонтьєва Н.-посвідчення №312
від позивача: Грицак Г.І. юрисконсульт (довіреність від 23.01.2013 р.)
від відповідача: Моравський А.О.-представник
Суть спору: позов подано прокурором Шевченківського району м.Львова в інтересах Львівської міської ради в особі Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (м.Львів) до Державного комунального підприємства «Балатон №409» (м.Львів) про cтягнення 32 831,08 грн. з яких: основна заборгованість - 32 505,70 грн., 3% річних - 85,66 грн., інфляційні втрати-24,99 грн. та пеня - 214,73 грн.
Ухвалою суду від 21.03.2013р. прийнято позовну заяву до провадження та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 02.04.2013 р.
Розгляд справи відкладався, з підстав викладених в ухвалі суду.
В судове засідання 14.05.13 року прокурор явку повноважного представника забезпечив, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві
В судове засідання 14.05.13 року позивач явку повноважного представника забезпечив, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві. На виконання вимог ухвали суду від 21.03.13р. надав звіт про фактичне споживання ДКП «Балатон №409» теплової енергії.
Відповідач явку повноважного представника в судове засідання забезпечив,подав відзив на позовну заяву в якому зазначив, що позовні вимоги визнає частково в частині основного боргу, а в частині штрафних санкцій заперечує, оскільки ЛКП «Балатон-409» є комунальним підприємством і джерелом доходів підприємства є лише зібрані комунальні платежі від населення.У зв'язку з вищенаведеним відповідач просить зменшити штрафні санкії. Крім того, ЛКП «Балатон-409» просить врахувати важкий фінансовий стан підприємства та клопоче про розстрочення основної суми боргу на 6 місяців рівними частинами щомісяця.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
01.11.2002 р. між позивачем та відповідачем укладено договір № 345/Ш про постачання теплової енергії в гарячій воді, у відповідності до п.1 якого, позивач бере на себе зобов'язання постачати відповідачу теплову енергію для опалення та здійснювати гаряче водопостачання в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а відповідач зобов'язується отримувати та оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором.
Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін. (п. 10.4 договору).
Відповідно до п. 3.2.2. договору, відповідач зобов'язався виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені даним договором.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Розрахунки за теплову енергію, що споживається проводяться виключно в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів та іншими незабороненими чинним законодавством формами. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Споживач до 15-го числа місяця наступного зазвітним, сплачує енергопостачальній організації вартість фактично спожитої теплової енергії. (пп. 6.1-6.3 договору).
Свій обов'язок щодо остаточного розрахунку за спожиту теплову енергію відповідач вчасно не виконав, в зв'язку з чим за період з 01.10.2012р. по 31.01.2013р. у нього виникла заборгованість за вказаним договором у розмірі 32 505,70 грн. згідно розрахунку боргу, долученого до позовної заяви.
В судовому засіданні підписано та оголошено повний текст рішення.
Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з ч.1 ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (ч.3 ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру").
Формами представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб (ч.2 ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру").
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. у справі № 1-1/99 з урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Даний позов заявлено прокурором Шевченківського району м.Львова в межах наданих йому законодавством повноважень в інтересах держави в особі Львівської міської ради, оскільки ЛМКП «Львівтеплоенерго» створене Львівською міською радою та підпорядковане управління інженерного господарства Львівської міської ради, яке є представником власника-територіальної громади м.Львова і є органом, до сфери управління якого входить підприємство, невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором завдає істотної шкоди інтересам держави, а саме в особі органу місцевого самоврядування-Львівської міської ради , а тому суд вважає, що прокурором доведено підставність звернення з відповідним позовом.
Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору №345/Ш від 01.11.2002 р. суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
У відповідності до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у
встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач свої зобов'язання за договором №345/ Ш від 01.11.2002 р. виконав в повному обсязі, а відповідач, вчасно не розрахувавшись по договору за отриману теплову енергію, порушив взяті на себе договірні зобов'язання, в результаті чого заборгував перед позивачем 32 505,70 грн.
Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 233 ГПК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. (п.3 ст. 83 ГПК України).
Враховуючи майнові інтереси обох сторін, зважаючи на те, що відповідачем є комунальне підприємство, керуючись ст. 233 ГК України та ст. 83 ГПК України, суд зменшує розмір пені на 50%, яка підлягає до стягнення з відповідача, до 107,4 грн.
У відповідності до п.7.2.3. данного договору, несвоєчасне виконання розрахунків за тепловут енергію-пеня в розмірі подвійної облівкової ставки Національного банку України за кожен день прострочення.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно розрахунку позовних вимог відповідачу нараховано інфляційні втрати в розмірі 24,99 та 3% річних у розмірі 85,66 грн., які підлягають стягненню.
Щодо клопотання відповідача про розстрочення стягнення основної суми боргу на 6 місяців рівними частинами щомісяця, суд відмовляє в задоволення клопотання, з огляду на наступне.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) -тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи -наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським сдом. Пари цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками) (Постанова пленуму Вищого господарського суду №9 „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України"від 17.10.2012р.).
Відповідно до ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.
Довідкою про фінансовий стан ЛКП «Балатон» станом на 01 квітня 2013р., підтверджується наявність у підприємства кредиторської та дебіторської заборгованості.
При цьому господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
ГПК України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК.
Відповідно до Роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених в Постанові від 26 грудня 2003 року №14 „Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до статті 351 Цивільного процесуального кодексу України і статті 121 Господарського процесуального кодексу України їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).
Із вказаного вище випливає, що розстрочка виконання судового рішення можлива лише у виняткових випадках, при наявності доказів обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення.
Обставини, на які посилається відповідач (важке фінансове становище підприємства), не є винятковими та не можуть бути підставою для розстрочки виконання рішення суду. Слід зазначити, що заборгованість є незначною і суд не вбачає доцільності у її розстрочені.
Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання з оплати теплової енергії згідно з договором поставки. Факт наявності заборгованості відповідачем визнаний, належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку чим суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги обгрунтовані, підставні та такі, що підлягають до задоволення.
Судовий збір покладається на відповідача у відповідності до ст. 49 ГПК України.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд -
1. Позовні вимоги задоволити частково.
2. Стягнути з Державного комунального підприємства «Балатон №409» (79068, м.Львів, вул..Мазепи,11, ідентифікаційний код 22333481) на користь Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" (79040, м. Львів, вул. Д.Апостола, 1, ідентифікаційний код 05506460) 32 505,70 грн. основного боргу, 85,66грн. - 3% річних, 24,99-інфляційні втрати, 107,4 грн. пені
3. Стягнути з Державного комунального підприємства «Балатон №409» (79068, м.Львів, вул..Мазепи,11, ідентифікаційний код 22333481) 1714,9 грн. судового збору в дохід державного бюджету.
4. Накази видати згідно ст. 116 ГПК України.
5. Рішення суду може бути оскаржено згідно ст.ст. 91-95 ГПК України.
Суддя Запотічняк О.Д.