2/463/927/13
26 квітня 2013 року Личаківський районний суд м. Львова
в складі головуючого судді Леньо С. І.
при секретарі Станько Р.О.
з участю представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя; зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю, -
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, просить ухвалити рішення, яким визнати квартиру АДРЕСА_1, об'єктом права спільної сумісної власності позивача та відповідача, та розподілити вказану квартиру між сторонами, а саме у його власність передати 10 % частки квартири, у власність відповідача - 90 %.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що з відповідачем перебуває у зареєстрованому шлюбі з 3.07.1976р. Останній, на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.10.1997р. За час спільного проживання, він разом з відповідачем приймав участь в проведені капітального ремонту. Вартість понесених витрат приблизно становить 40 000 грн. До проведення ремонту ринкова вартість орієнтовно становила 400 000 грн., а після нього - вартість квартири збільшилась до 480 000 грн. За таких умов вважає, що є підстави для визнання його співвласником такої квартири і йому належить частка в розмірі 10 %. З метою реалізації своїх прав, неодноразово звертався до відповідача з пропозицією розподілити квартиру, однак на такі пропозиції відповідач не реагує, укласти договір про поділ майна відмовляється. За таких підстав, вважає своє право на 10 % частки квартири порушеним і таким, що підлягає захисту в судовому порядку, з приводу чого змушений звернутись до суду.
Відповідач ОСОБА_4 пред'явила зустрічний позов та просить суд ухвалити рішення, яким визнати квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 62,7 кв.м., яка складається з коридору під літ. 5-1 площею 5,4 кв.м., ванної кімнати під літ. 5-2 площею 4,7 кв.м., балкону під літ. 5-3 площею 1,4 кв.м., кухні під літ. 5-4 площею 10,7 кв.м., кімнати під літ. 5-5 площею 17,8 кв.м., кімнати під літ. 5-6 площею 22,7 кв.м., комори в підвалі площею 4,0 кв.м. її особистою приватною власністю.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог покликається на те, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.10.1997р. успадкувала згадану квартиру та оформила право власності на неї, що підтверджується реєстраційним посвідченням від 17.02.1998р. Не дивлячись на те, що сторони на той час перебували у шлюбі, зазначена квартира в силу вимог сімейного законодавства не може вважатись спільною сумісною власністю і є її особистою приватною власністю. З огляду на те, що таке її право власності відповідачем за зустрічним позовом не визнається, подаючи первісний позов останній вживає заходів для позбавлення її права власності на частку квартири - змушена захищати своє право в судовому порядку.
В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом згідно належної довіреності від 08.04.20013р. ОСОБА_1 вимоги первісного позову підтримала з висвітлених в ньому мотивів, та просить його задовольнити. Оскільки задоволення первісного позову повністю виключає можливість задоволення зустрічного позову, просить в такому відмовити.
Представник відповідача за первісним позовом згідно договору про надання правової допомоги від 25.04.2013р. адвокат ОСОБА_2 вимоги зустрічного позову підтримала з наведених в ньому мотивів та просить такий задовольнити. Вимоги первісного позову заперечила та пояснила, що за час перебування у шлюбі сторони дійсно проводили ремонт у вказаній квартирі, однак такий ремонт є поточним, носить косметичний характер і аж ніяк не міг сприяти істотному підвищенню вартості квартири. Оскільки позивачем за первісним позовом жодними доказами не доводиться факт проведення капітального ремонту, який би істотно підвищив вартість квартири, а зростання цін на ринку нерухомості не призводить до виникнення права спільної власності - просить в задоволенні первісного позову відмовити.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані по справі докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст. 215 ЦПК України, суд приходить до висновку, що в задоволенні первісного позову слід відмовити, а зустрічний позов задовольнити виходячи з таких підстав.
Зокрема, відмовляючи в задоволенні первісного позову позиція суду наступна.
Згідно відмітки в паспорті відповідача (а.с.3 зв.), шлюб між сторонами зареєстровано 31.07.1976р.
Частиною 3 ст. 368 ЦК України регламентовано, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічне правило закріплено ч. 1 ст. 60 СК України.
Водночас, п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України встановлюється виняток з цього правила, а саме, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
Як вбачається з копії реєстраційного посвідчення на квартиру (а.с.4), така належить ОСОБА_4 на праві особистої власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 4-ю ЛДНК від 16.10.1997р. (а.с.16). Відтак слід вважати встановленим, що згадана квартира, хоч і набута сторонами за час перебування у шлюбних відносинах, однак спільною сумісною власністю не є.
Як на підставу задоволення первісного позову, позивач посилається на вимоги ст. 62 СК України, відповідно до якої, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Дана правова норма визначає дві підстави поширення на особисте майно режиму спільної сумісної власності. По-перше, повинна бути наявність спільних трудових чи грошових затрат або затрат лише другого з подружжя, який не є власником даного майна. Під трудовими затратами слід розуміти особисту або спільну трудову діяльність подружжя, спрямовану на ремонт майна, здійснення його добудови, переробки тощо, що призвело до істотного збільшення вартості майна. Грошові затрати передбачають внесення особистих та спільних коштів, що спрямоване на поліпшення майна. І по-друге, необхідною умовою визнання права спільної сумісної власності на дане майно є наявність «істотного збільшення його у вартості». Оскільки поняття «істотне збільшення у вартості» є оціночним, конкретне рішення про задоволення або відхилення позову приймається з урахуванням усіх обставин справи. За умови встановлення цих двох обставин суд може визнати майно спільною сумісною власністю. При цьому, якщо наявність понесених витрат з боку одного з подружжя - не власника майна не є істотною - підстав для задоволення позову немає.
Відповідно до ч. 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Однак, всупереч вказаних вище норм закону, позивачем не представлено жодних належних та допустимих доказів того, що останній поніс затрати, внаслідок яких вартість квартири істотно збільшилась. Достовірно знаючи, що обов'язковою умовою для задоволення позову, позивачем за первісним позовом, не те що належного, - жодного доказу не подано в підтвердження тієї обставини, що до ремонту ринкова вартість квартира до ремонту становила 400 000 грн., а після його проведення становила 480 000 грн. Безперечно, суд надає віри поясненням про те, що ремонтні роботи в квартирі проводились за участю позивача за первісним позовом, оскільки такий факт не заперечується самим відповідачем, однак підтвердження того, що ремонтні роботи проведено з істотним підвищенням вартості майна в судового засідання не встановлено. Більше того, слід також врахувати тенденцію росту цін на ринку нерухомості, що обумовлено економічною ситуацією в країні, і підвищення вартості квартири, якщо таке взагалі мало місце, могло відбутись саме через це.
З огляду на викладене, первісний позов до задоволення не підлягає, оскільки у встановленому законом порядку вимоги позивачем не доведені, а в судовому засіданні не підтверджені.
Поряд з цим, задовольняючи вимоги зустрічного позову, позиція суду є наступною.
У статті 16 ЦК України перелічені основні засоби захисту цивільних прав, одним з яких є визнання права.
Аналіз положень глави 29 ЦК України дає підстави для висновку, що в ній закріплені правові засоби захисту права власності.
В силу ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Виходячи з тлумачення даних правових норм, права власника підлягають захисту в судовому порядку шляхом визнання такого права, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Враховуючи той факт, що відповідач за зустрічним позовом в цілому не визнає право власності позивача, а пред'являючи первісний позов вважає, що право на частку квартири належить йому, що не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні, суд приходить до переконливого висновку, що зустрічний позов слід задовольнити, захистивши тим самим право власності ОСОБА_4
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. ст.ст. 3, 10, 11, 57, 60, 61, 174, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 3, 11, 15, 16, 316, 317, 319, 321, 328, 392 ЦК України, суд, -
В первісному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя - відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_4 задовольнити.
Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 62,7 кв.м., яка складається з коридору під літ. 5-1 площею 5,4 кв.м., ванної кімнати під літ. 5-2 площею 4,7 кв.м., балкону під літ. 5-3 площею 1,4 кв.м., кухні під літ. 5-4 площею 10,7 кв.м., кімнати під літ. 5-5 площею 17,8 кв.м., кімнати під літ. 5-6 площею 22,7 кв.м., комори в підвалі площею 4,0 кв.м.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Личаківський районний суд м. Львова шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст.ст. 294,296 ЦПК України.
Суддя: Леньо С. І.