вул. Фрунзе, 35, смт. Макарів, Київська обл., 08000, т. (04578) 5-12-39
"04" квітня 2013 р. Справа № 370/308/13-ц
Макарівський районний суд Київської області у складі головуючого судді Тандира О.В., при секретарі Голінко С.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Макарові Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, -
ОСОБА_1, звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, в якому просила визнати недійсним укладений між ними договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1, Макарівського району Київської області з підстав дефекту волі сторони при його укладенні.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що 02.11.2011 року між нею та відповідачем було укладено договір дарування (далі - спірний договір) житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що в цілому складає домоволодіння та знаходиться за адресою: Київська область, Макарівський район, АДРЕСА_1 (далі - спірне домоволодіння).
Зазначений договір позивач вважає недійсним, оскільки вона не хотіла і не бажала укладати вказаний договір із відповідачкою, яка є дружиною онука, та яка, по-суті, є їй чужою людиною. Це змусив її зробити онук ОСОБА_3 Позивач хотіла і мала намір подарувати вказаний будинок своєму онуку ОСОБА_3, проте, оскільки він був постійно занятий роботою і не мав вільного часу, то сказав їй, щоб вона подарувала свій житловий будинок його дружині ОСОБА_2, відповідачці по справі.
Позивач вказала, що ніколи б добровільно не подарувала свій будинок відповідачці, оскільки, як вона тепер довідалася, відповідач є хронічним алкоголіком, веде аморальний спосіб життя, ніколи не провідувала її та не допомагала їй по господарству.
Крім того, позивач помилково вважала при укладанні договору дарування, що вказаний договір буде якимось чином, відповідно до закону, спонукати відповідачку до догляду за нею.
На сьогоднішній день мій онук та відповідач проживають окремо, шлюб між ними буде розірвано.
Відповідач неодноразово погрожувала їй, що вона продасть її будинок і вижене мене на вулицю, оскільки іншого житла крім вказаного будинку вона не має. До позивача жодного разу не приїхала, нічим не допомагає.
Крім того, вказаний договір дарування не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки порядок користування та утримання вказаного будинку після укладення договору дарування не відрізняються від того порядку, що мав місце до укладення договору дарування.
В судовому засіданні позивач та її представник ОСОБА_4, позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити із вказаних у позові підстав.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, причини неявки не повідомила, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином за адресою реєстрації, у зв'язку з чим суд ухвалив заочно розглянути справу на підставі наявних у ній доказів.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5, показала судові, що її мати - позивач у справі, є неграмотною, ні читати ні писати не вміє. У спірному домоволодінні проживає з 1991 року та і після укладення договору по даний час одна. Спірне домоволодіння хотіла заповісти своєму онукові ОСОБА_3, оскільки вважала, що він буде її доглядати після смерті. Через те, що її онук ОСОБА_3, постійно був зайнятий по роботі, з ініціативи його та його дружини - відповідача у справі, спірне домоволодіння вона подарувала останній, оскільки вказані особи запевнили її, що дарування спірного домоволодіння дружині ОСОБА_3, - ОСОБА_2, є по суті даруванням домоволодіння її онуку ОСОБА_3 Під час оформлення договору дарування у нотаріуса, оскільки її мати ОСОБА_1, є неграмотною на не вміє розписуватися, її рукою під час підпису водила ОСОБА_2, яка була присутня під час оформлення угоди. Після переоформлення спірного домоволодіння на ОСОБА_2, остання жодного разу не провідувала її мати, натомість нею продовжує опікуватися її онук ОСОБА_3
Аналогічні покази дали в судовому засіданні допитані як свідки онука позивача - ОСОБА_6, та колишня дружина ОСОБА_3, - ОСОБА_3
Заслухавши в судовому засіданні позивача, її представника, свідків, дослідивши наявні у справі докази, суд встановив наступне.
02.11.2011 року між ОСОБА_1 як дарувальником та ОСОБА_2 як обдарованою, був укладений договір дарування житлового будинку з господарськми та побутовими будівлями і спорудами, що в цілому складає домоволодіння та знаходиться за адресою: Київська область, Макарівський район, АДРЕСА_1.
Вказаний договір посвідчений державним нотаріусом Макарівської районної державної нотаріально контори Київської області Грисюк О.В., та зареєстрований в реєстрі за № 1-2111.
Також договір зареєстрований в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 21.11.2011 року.
Як вбачається із довідки Андріївської сільської ради Макарівського району Київської області від 08.01.2013 року, ОСОБА_1, зареєстрована та проживає у спірному домоволодінні з 03.05.1989 року по даний час.
З рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01.02.2013 року вбачається, що шлюб між ОСОБА_3, та ОСОБА_2, що укладений 25.11.1995 року - розірвано. Дане рішення станом на 20.02.2013 року набрало законної сили.
Вирішуючи між сторонами спір, суд керується наступним.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 202 ЦК України).
Відповідно до ст. 717 ЦК України 1. За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину передбачені ст. 203 ЦК України, якими є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, умови щодо волевиявлення учасника правочину.
Правові наслідки недотримання цієї вимоги закону передбачені статтями 229-235 ЦК України.
Так відповідно до ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Вказаною статтею закладено правові засади визнання недійсним правочину, в якому має місце невідповідність між внутрішньою волею сторони її зовнішньому волевиявленню, спричинена хибним сприйняттям обставин. Зміст помилки - це неправильне сприйняття особою обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений.
В судовому засіданні було встановлено, що дарувальниця є неграмотною, не вміє ні писати ні читати, також було встановлено, що спірне домоволодіння вона хотіла подарувати своєму внукові - ОСОБА_3, оскільки вважала, що він її буде доглядати. Натомість домоволодіння було подароване дружині її онука - відповідачу у справі, оскільки позивач помилково вважала, що по суті дарує домоволодіння своєму онукові, як її запевнили.
Враховуючи викладене, оскільки при укладенні правочину був наявний дефект волі сторони, а саме правочин укладено внаслідок помилки, що має істотне значення, такий правочин судом визнається недійсним відповідно до ст. 229 ЦК України, а відтак позов слід задовольнити.
Суд не застосовує наслідки недійсності правочину, передбачену ст. 216 ЦК України, як реституцію, оскільки, як встановлено в судовому засіданні, майно не вибуло з володіння позивача.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України, судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь поз ивача.
Керуючись ст.ст. 15, 60, 79, 88, 209, 212-215, 223-226 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним - задовольнити.
Договір дарування від 02.11.2011 року, укладений ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що в цілому складає домоволодіння та знаходиться за адресою: Київська область, Макарівський район, АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Макарівської районної державної нотаріально контори Київської області Грисюк О.В., та зареєстрований в реєстрі за № 1-2111 - визнати недійсним.
Заочне рішення може бути переглянуте за заявою відповідача судом, що його ухвалив, протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Заочне рішення суду набирає законної сили в загальному порядку відповідно до ст. 223 ЦПК України.
Головуючий О.В.Тандир