Справа № 2-4800/12
Провадження №2/369/1593/13
іменем України
17.04.2013 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі головуючої судді Медвідь Н.О.
при секретарі Ковтонюк К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про усунення перешкод у користуванні жилим будинком, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом , посилаючись на те, що будинок за АДРЕСА_1 належить їй на праві власності. ОСОБА_2 являється її сестрою, ОСОБА_3 її племінник, син сестри, в будинку проживає її сестра та мати ОСОБА_11 - ІНФОРМАЦІЯ_1, син сестри ОСОБА_3 Разом з ним проживала якась жінка та її дитина на протязі 6 місяців. І відповідач разом із цією жінкою всіляко знущався зі своєї матері, що змушувало її часто звертатися за захистом до міліції.
Сестра, боячись, що син позбавить її всіх прав, бажаючи визнати її недієздатною, вона вирішила подаровану раніше їй матір'ю 1 /2 частину будинку оформити на її ім'я. Жінка з якою він жив зникла разом з дитиною в 2007 році, після чого сестра, а фактично її син заселяють в будинок квартирантів без її дозволу, та згоди.
Влітку квартирантів було 18 чоловік. Люди ці не мають ніякого відношення до неї, та належного їй будинку, заселені без її згоди.
Квартиранти постійно змінюються. Мусорять, загаджують будинок, двір, земельну ділянку біля жилого будинку, бувають не тільки в хаті, а навіть в сараї, гаражі.
З 2010 року в будинку не проживає відповідач ОСОБА_3 .
На її неодноразові прохання до відповідачів звільнити належний на праві власності їй жилий будинок вони не реагують.
Згоди на заселення вона нікому не давала, нікого не заселяла, і ніхто не чує її заперечень з приводу заселення в її будинок чужих людей.
Відповідачі мають своє власне житло за межами Київської області, де вони зареєстровані. На її прохання до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 виселити цих людей з належного їй будинку останні не реагують.
Тому просила зобов'язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути їй перешкоди в користуванні будинком шляхом виселення ОСОБА_4; ОСОБА_12; ОСОБА_13; ОСОБА_7; ОСОБА_8; ОСОБА_9; ОСОБА_4, з будинку АДРЕСА_1 , що належить їй на праві власності.
Зобов'язати ОСОБА_4; ОСОБА_12; ОСОБА_13; ОСОБА_7; ОСОБА_8; ОСОБА_9; ОСОБА_4, усунути перешкоди в користуванні жилим будинком шляхом (виселення) звільнення ними будинку АДРЕСА_1.
В судовому засіданні позивачка позов підтримала.
Відповідач ОСОБА_3 та представник відповідачів ОСОБА_2, та ОСОБА_3 позов не визнали, посилаючись на те, що позивачкою невірно вказані прізвища та імена відповідачів, що деякі люди в будинку не проживають, крім того не всі відповідачі проживають у будинку.
Відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 в судове засідання не з»явились, про день слухання справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Суд, вислухавши осіб, які приймають участь у розгляді справи, вивчивши матеріали справи, в позові відмовляє з наступних підстав:
Судом встановлено, що будинок за АДРЕСА_1 Київської обл. належить позивачці на праві власності, що підтверджується договором дарування від 15.06.2007 року.
Як пояснила позивачка в судовому засіданні сестра її ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 заселяють в будинок квартирантів без її згоди. На її неодноразові прохання до відповідачів звільнити належний на праві власності жилий будинок вони не реагують.
Згідно ст.ст.317,319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, яким власник розпоряджається на власний розсуд і він не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.
Відповідно до вимог ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
У ст. 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У відповідності ло ст.. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтею 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Зважаючи на позицію Верховного Суду України, викладену у Постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Але , наполягаючи на своїх позовних вимогах про виселення відповідачів зі спірного будинку, позивачка не могла переконливо довести що саме ці особи проживають в спірному будинку.
Як вбачається з позовної заяви позивачка просить виселити ОСОБА_6 , тоді як в постанові про відмову в порушенні кримінальної справи від 31.10.2012 , на яку посилається позивачка, як на доказ своїх вимог, зазначений ОСОБА_13
Крім цього, як вбачається з постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 12.10.2012, відповідачка, ОСОБА_2, не заперечує, що вона пустила квартирантів в спірний будинок, але кого, хто проживає в будинку на даний час невідомо, та не встановлено і судом, позивачка в будинку не проживає на даний час, тому не може підтвердити цю обставину. Також не можна в основу рішення покласти як доказ постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 27.02.2009, оскільки в ній йдеться про звернення ОСОБА_2, в органи міліції.
Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 10 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Аналізуючи вище перелічені правові норми та рекомендації Верховного суду України в розрізі наданих суду матеріалів, суд вважає, що перше, що повинна була довести суду позивачка , це наявність у неї прав, свобод чи інтересів, які були порушені, невизнані чи оспорені відповідачем.
Проте, з огляду на наявні в справі матеріали, позивач не довела хто проживає в будинку на даний час, на якій підставі, які вимоги до відповідачів ОСОБА_2 ОСОБА_3 , чим підтверджується що саме вони заселили відповідачів, кого саме. Які вимоги до відповідачів ОСОБА_2, та ОСОБА_3, якщо він на даний час як стверджує позивачка не проживає в спірному будинку?
Окрім цього, з матеріалів справи суд взагалі не вбачає, що порушуються права та інтереси позивачки, яка не надала доказів проживання в спірному будинку квартирантів . Доводи позивача про те, що відповідачі проживають без дозволу її, носять лише формальний характер, всупереч вимогам ст. 60 ЦПК України не підтверджені належними доказами.
Крім цього як вбачається з тексту позовної заяви, також в судовому засіданні , позивачем не зазначено причини подання позову, тобто, які саме права та/або інтереси позивача порушено відповідачами, саме ким з них?
В судовому засіданні не доведено факту наявності порушення права та законних інтересів позивача, не доведено факту протиправної поведінки відповідачів, та причинний зв»язок з можливим порушенням прав та законних інтересів позивача, про що зазначено вище.
Тобто, позивачка не довела тих обставин на які посилалася як на підставу позовних вимог, не надала докази в обґрунтування своїх вимог, не спростувала тих обставин на які посилалися відповідач ОСОБА_3 та його представник в обґрунтування своїх заперечень, що є їх обов»язком відповідно до засад змагальності процесу за ст.. 10 ЦПК України. При цьому суд створив всі умови для змагального процесу , роз»яснював позивачці її права та обов»язки.
Отже, суд, оцінюючи докази в їх сукупності, дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність вимог позивача, оскільки вони не відповідають вимогам ст.57-59 ЦПК України.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 317, 319, 321, 391 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 209, 212-214, 215 ЦПК України, суд,-
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про усунення перешкод у користуванні жилим будинком - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський протягом 10 днів з дня його проголошення.
Суддя: