ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601 м. Київ, вул. К. Каменєва, 8, корпус 1
місто Київ
18 квітня 2013 року Справа №826/3339/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів:
головуючої судді: суддів:Пісоцької О.В., Донця В.А., Шейко Т.І.,
розглянувши в приміщенні суду у місті Києві у порядку письмового провадження справу
за позовною заявоюОСОБА_4
доДержавної виконавчої служби України
проскасування постанови та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4, позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної виконавчої служби України (далі - ДВС України, відповідач), в якій просить:
- скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Бойка О.М. від 22 лютого 2013 року про відмову у прийнятті до провадження та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа від 18 червня 2012 року №2а-13908/11/2670;
- зобов'язати відповідача відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 18 червня 2012 року №2а-13908/11/2670.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 зазначив, що у встановленому порядку звернувся до ДВС України з заявою про забезпечення примусового виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2011 року у справі №2а-13908/11/2670, однак постановою відповідача від 22 лютого 2013 року йому відмовлено у відкритті виконавчого провадження у зв'язку з відсутністю коду ЄДРПОУ боржника. Вважає вказану постанову такою, що суперечить закону, оскільки боржник за вказаним виконавчим листом - Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України - не є суб'єктом господарської діяльності і його код можливо встановити без будь-яких ускладнень, зробивши відповідний запит до останнього або через мережу Інтернет, і тому вимога зазначати ідентифікаційний код боржника є формальною і не може бути підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження.
ДВС України стосовно задоволення заявленого ОСОБА_4 позову заперечує, в письмових запереченнях посилаючись на те, що державний виконавець, приймаючи оскаржувану постанову, діяв у спосіб та в межах повноважень, що визначені Законом України «Про виконавче провадження». Відповідач звертав увагу суду на те, що відсутність ідентифікаційного коду у пред'явленому на виконання виконавчому листі вказує на невідповідність документу вимогам статті 18 вказаного Закону, що, в свою чергу, є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження. Також відповідачем зауважено на тому, що у вказаному виконавчому листі строк пред'явлення виконавчого документу до виконання відраховувався від дати видачі вказаного документу, а не - від дати набрання рішенням суду законної сили, що суперечить вимогам чинного законодавства і виключає можливість відкриття виконавчого провадження.
Ухвалою суду від 18 квітня 2013 року (протокольною) розгляд справи продовжено у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, врахувавши пояснення позивача та письмові заперечення ДВС України судом встановлено наступне.
18 червня 2012 року Окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчий лист про примусове виконання постанови вказаного суду від 16 грудня 2011 року у справі №2а-13908/11/2670 (далі - рішення суду), яка набрала законної сили 12 квітня 2012 року, - про зобов'язання Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України (далі - Міністерство) оприлюднити на своєму офіційному веб-сайті: //www.mon.gov.ua, - наказ №712 від 30 червня 2011 року.
09 лютого 2013 року ОСОБА_4 як стягувач за вказаним виконавчим документом звернувся до ДВС України з заявою про забезпечення примусового виконання судового рішення, до якої додав копію постанови суду та оригінал виконавчого листа від 18 червня 2012 року №2а-13908/11/2670.
Супровідним листом ДВС України від 26 лютого 2013 року №С-2177/5-1 на адресу ОСОБА_4 надіслано постанову старшого державного виконавця Бойка О.М. від 22 лютого 2013 року про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа).
Як вбачається зі змісту спірної постанови, підставою для її видання було не зазначення у пред'явленому на виконання виконавчому документі ідентифікаційного коду суб'єкта господарської діяльності боржника (для юридичних осіб), а також - неправильне зазначення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання: вказано до 18 червня 2013 року, тобто строк відраховувався не з дати набрання рішенням законної сили, як передбачено у Законі України «Про виконавче провадження».
У вказаному листі ОСОБА_4 роз'яснено право звернутись до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, з вимогою привести виконавчий документ у відповідність вимогами Закону України «Про виконавче провадження».
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача ОСОБА_4 звернувся до суду з даним позовом.
Також судом встановлено, що на час вирішення даної справи позивач не звертався до Окружного адміністративного суду м. Києва з заявою про внесення виправлень у виконавчий лист від 18 червня 2012 року у справі №2а-13908/11/2670.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення щодо їх задоволення, оцінивши, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади повинні діяти в межах своєї компетенції та згідно з Конституцією та законами України.
Згідно з пунктами 1 та 2 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.
Так, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) визначаються Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV (далі - Закон України №606-ХІV), за яким судові рішення підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Статтею 1 Закону України №606-XIV передбачено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб), - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Як вище судом встановлено, виконавчий лист, пред'явлений позивачем для примусового виконання відповідачу, виданий згідно з рішенням суду від 16 грудня 2011 року у справі №2а-13908/11/2670 (далі - рішення суду), ухваленого за нормами Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, виконавчий лист має відповідати вимогам статей 258 та 259 Кодексу адміністративного судочинства України і Закону України №606-XIV.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України №606-XIV у виконавчому документі зазначаються:
1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали;
2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо;
4) резолютивна частина рішення;
5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням;
6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Як встановлено судом та не спростовується сторонами, у виконавчому листі, виданому 18 червня 2012 року Окружним адміністративним судом м. Києва у справі №2а-13908/11/2670 та пред'явленому до виконання ДВС України, відсутній ідентифікаційний код боржника (для юридичних осіб).
Відповідно до статті 10 Закону України «Про державну статистику» від 17 вересня 1992 року №2614-ХІІ Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України (ЄДРПОУ) - автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання даних про всіх юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичних осіб, що знаходяться на території України, а також відокремлені підрозділи юридичних осіб України, що знаходяться за межами України. Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України забезпечує єдиний державний облік та ідентифікацію всіх зазначених у частині першій цієї статті суб'єктів і є основою для проведення статистичних спостережень.
Суб'єктами Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України є юридичні особи та відокремлені підрозділи юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, що знаходяться на території України та провадять свою діяльність на підставі її законодавства (пункт 2).
Згідно з Положенням про Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, затвердженого Указом Президента України від 08 квітня 2011 року №410/2011, Міністерство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Державної казначейської служби України.
Стаття 2 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року №436-ІV визначає, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Таким чином, проаналізувавши вище зазначене, судом не приймаються до уваги як такі, що не мають правового підґрунтя, твердження позивача про те, що Міністерство не є суб'єктом господарювання, що усуває необхідність, на думку ОСОБА_4, у виконавчому листі зазначати ідентифікаційний код боржника.
Крім того, у статті 22 Закону України №606-XIV визначено строки пред'явлення виконавчих документів до виконання, а саме:
1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців;
2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.
Строки, зазначені у частині 1 вказаної статті, встановлюються для, зокрема, виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення (пункт 1).
Разом з тим, як встановлено вище, у виконавчому листі від 18 червня 2012 року зазначена дата набрання законної сили рішенням суду - 12 квітня 2012 року, а строк пред'явлення його до виконання - до 18 червня 2013 року, тобто - більший, ніж передбачає Закон України №606-XIV.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України №606-XIV державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі, зокрема: невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону (пункт 6); наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження (пункт 8).
Частиною 3 статті 26 Закону України №606-XIV передбачено, що у разі відмови у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 6 частини першої цієї статті державний виконавець роз'яснює заявникові право на звернення до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність з вимогами статті 18 цього Закону.
Врахувавши встановлені обставини та положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що відповідачем виконано вимоги Закону України №606-XIV у повному обсязі шляхом, зокрема, роз'яснення положень останнього у вище вказаному листі від 26 лютого 2013 №С-2177/5-1. Проте позивач на час судового вирішення даного спору не скористався своїм правом на звернення до Окружного адміністративного суду міста Києва з вимогою внести відповідні виправлення у виконавчий лист від 18 червня 2012 року №2а-13908/11/2670.
Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частина 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
ОСОБА_4 не довів обґрунтованості заявленого позову, тоді як посилання останнього в межах заявлених вимог відповідачем спростовано у повному обсязі.
Враховуючи вище наведене, положення, зокрема, статей 2, 11, 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 7, 9, 11, 69-72, 86, 128, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва
ОСОБА_4 у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуюча суддя: Судді:(підпис) (підпис) (підпис) О.В. Пісоцька В.А. Донець Т.І. Шейко