Справа № 2а/2570/2388/2012
29 квітня 2013 року м. Чернігів
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Соломко І.І.,
при секретарі Лазаренко В.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Чернігові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції Державної податкової служби України про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції Державної податкової служби України (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд визнати протиправною відмову відповідача у виплаті йому грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів, що передбачена статтею 37 Закону України «Про державну службу» та зобов'язати виплатити її.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що наказом від 28.02.2012 року № 14-о його звільнено з посади начальника відділу реєстрації та обліку платників податків Чернігівської міжрайонної державної податкової служби згідно статті 38 Кодексу законів про працю України (за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності). Відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723, державним службовцям у разі виходу на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів. На час звільнення він був інвалідом ІІ групи та мав 10 років стажу державної служби, однак у виплаті зазначеної допомоги йому відмовлено.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили задовольнити повністю, посилаючись на обставини викладені в адміністративному позові.
Представник відповідача в судовому засіданні проти адміністративного позову заперечував, вважав його безпідставним та необґрунтованим, надав заперечення на адміністративний позов, в якому виклав свою позицію проти доводів позивача та просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, оскільки Чернігівська міжрайонна державна податкова інспекція Чернігівської області ДПС України діяла на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому зазначив, що необхідною умовою для виплати грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів на підставі частини 13 статті 37 Закону України «Про державну службу» є наявність у особи права на вихід на пенсію державного службовця станом на момент звільнення з роботи. Оскільки позивачем на час звільнення не підтверджено належними документами право на вихід на пенсію державного службовця по інвалідності, тому у Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції були відсутні підстави для виплати даної грошової допомоги. Також зазначила, що грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів на даний час позивачу виплачена.
Заслухавши пояснення позивача, його представника, представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
29.02.2012 року позивача було звільнено з посади начальника відділу реєстрації та обліку платників податків Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності згідно статті 38 Кодексу законів про правцю України, що підтверджується копією наказу № 14-о від 28.02.2012 року та копією трудової книжки серії НОМЕР_1(а.с.12, 18-21).
У пункті 2 наказу від 28.02.2012 року №14-о зазначено, що одноразову грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів виплатити ОСОБА_1 при пред'явленні документу про оформлення пенсії державного службовця (а.с.12).
Наказ №14-о від 2012 року в цій частині є чинний, позивачем не оскаржено.
Разом з тим, 03.07.2012 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив виплатити йому одноразову грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів, аргументуючи тим, що статтею 37 Закону України «Про державну службу» не передбачено обов'язковість надання підтвердження призначення пенсії державного службовця органом Пенсійного фонду України (а.с.9-10).
Відповідач листом від 12.07.2012 року № 251/н/04-006 відмовив позивачу у проведенні даної виплати посилаючись на те, що вказана грошова допомога виплачується при фактичному виході на пенсію державного службовця і звільнення з державної служби у зв'язку з виходом на пенсію(а.с.7-8).
В свою чергу, Управлінням Пенсійного фонду України в м. Чернігові позивачу відмовлено у призначенні пенсії державного службовця по інвалідності.
Позивачем оскаржено дане рішення в судовому порядку.
Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 01.06.2012 року у справі № 2-а-2506/1129/12 визнано відмову Управління Пенсійного фонду України в місті Чернігові у призначенні позивачу пенсії як державному службовцю відповідно до Закону України «Про державну службу» та зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в місті Чернігові призначити пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу», з моменту офіційного звернення за призначенням пенсії. Постанова Деснянського районного суду міста Чернігова від 01.06.2012 року набрала законної сили. (Ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2013 року).
На виконання вказаного рішення суду, позивачу призначена пенсія по інвалідності державного службовця, що підтверджується довідкою УПФУ м. Чернігові від 23.04.2013 року №225/06/10(а.с.51) та листом від 24.04.2013 року № 665/05 (а.с.58).
24.04.2013 року відповідачем видано наказ № 15-ф про виплату ОСОБА_1 одноразової допомоги відповідно до Закону України «Про державну службу» на підставі листа Управління пенсійного Фонду України в м. Чернігові від 24.04.2013 року (а.с.59) та сума в розмірі 11351,40 грн. перерахована на рахунок ОСОБА_1, що підтверджується копією платіжного доручення №210(а.с.57).
Надаючи правову оцінку діям відповідача та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.
Відносини, пов'язані з проходженням державної служби регулюються Кодексом законів про працю України та Законом України "Про державну службу".
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 13 статті 37 Закону України «Про державну службу», державним службовцям у разі виходу на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.
Виходячи з аналізу вищенаведеної норми права, обов'язковою умовою для виплати вказаної допомоги, яка за своєю суттю є додатковим платежем, що виплачується роботодавцем державному службовцю, є звільнення працівника з посади державного службовця саме у зв'язку з виходом на пенсію державного службовця.
Подібна правова позиція була висловлена Верховним Судом України в постанові від 18.09.2012 року (справа №21-211а12), відповідно до якої необхідною умовою для отримання грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів на підставі частини 13 статті 37 Закону України «Про державну службу» є наявність права на вихід на пенсію державного службовця на момент звільнення з роботи, та яка, відповідно до приписів частини 1 статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковою для всіх судів України.
Згідно статті 81 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788, призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Стаття 38 Кодексу законів про працю України передбачає право працівника розірвати трудовий договір за його ініціативою.
Даною статтею встановлено ряд підстав звільнення працівника за власним бажанням зумовлених неможливістю продовжувати роботу, а саме: переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин.
Окрім того, слід зазначити, що законодавством не встановлена заборона роботодавцю задовольнити прохання працівника та звільнити його у строк, про який він зазначає, подаючи заяву про звільнення за власним бажанням. Дана правова позиція викладена у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів», відповідно до якого сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом статті.36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП).
Відтак, викладене свідчить про те, що перебування позивача на пенсії по інвалідності дає йому змогу звільнитись за власним бажанням з причин виходу на пенсію, однак в розумінні статті 81 Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» має бути підтверджено органами Пенсійного фонду України.
Як встановлено судом раніше, на час звільнення позивача-29.02.2012 року були відсутні документи, які б підтверджували наявність права у позивача на вихід на пенсію державного службовця по інвалідності.
Пенсія призначена ОСОБА_1 лише після набрання законної силі рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01.06.2012 року у справі №2-а-2506/1129/12, яким зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу».
За таких обставин, доводи позивача про протиправність відмови Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції у виплаті йому на час звільнення -29.02.2012 року грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів, судом до уваги не приймаються, оскільки пенсія відповідно до Закону України «Про державну службу» призначена позивачу на виконання рішення суду лише 23.04.2013 року, що підтверджується довідкою Управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові № 225/06/10 (а.с.51).
В силу частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (частина 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України).
Враховуючи вищевикладене та зважаючи на те, що на час розгляду справи виплата грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів позивачу проведена, що підтверджується копією платіжного доручення № 210 від 24.04.2013 року, суд дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений законом з урахуванням приписів частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 9, 69-71, 97, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.І. Соломко