Справа № 0438/1546/2012
Провадження № 2/192/11/13
29 квітня 2013 року СОЛОНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючої - судді Омелюх В.М.,
при секретарі - Короті Л.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в смт.Солоне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
Позивач з урахуванням письмової заяви про збільшення розміру позовних вимог від 25 квітня 2013 року звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за договором позики.
На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 15 грудня 2009 року між ним та ОСОБА_2 було укладено в письмовій формі договір позики №3, за яким він надав у борг відповідачці грошові кошти у сумі 15000, 00 гривень терміном на 1 рік зі строком їх повернення до 15 грудня 2010 року та сплатою процентів за користування позикою у розмірі 30% річних, а також інфляційних витрат. На підтвердження отримання позики відповідачкою було надано йому письмову розписку. У встановлений договором позики строк відповідачка борг не повернула, а на його письмову вимогу повернути борг у добровільному порядку, яка була отримана відповідачкою 04 лютого 2012 року, лише попрохала направити їй протягом трьох днів копію договору позики, проігнорувавши вимогу про повернення боргу, в зв'язку з чим він змушений звернутися з позовом до суду про стягнення з відповідачки в примусовому порядку за рішенням суду заборгованості за договором позики в загальній сумі 39935 гривень 90 копійок, в тому числі боргу з урахуванням індексу інфляції в сумі в сумі17195 гривень 27 копійок, процентів за користування грошовими коштами в сумі 13524 гривні 66 копійок та штрафу за невиконання зобов'язань за договором позики в сумі 9215 гривень 97 копійок.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив стягнути з відповідачки на користь позивача за укладеним в письмовій формі договором позики від 15 грудня 2009 року надані їй в борг грошові кошти з урахуванням індексу інфляції в сумі 17 195 гривень 27 копійок, відсотки за користування грошовими коштами в сумі 13524 гривні та штраф за прострочення повернення суми боргу та сплати процентів в сумі 9215 гривень 97 копійок, а всього - 39935 гривень 90 копійок. Просив також стягнути з відповідачки понесені при зверненні з позовом до суду витрати по сплаті судового збору.
Позивач, який був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи (а.с.91) через свого представника, в судове засідання повторно не з'явився, в зв'язку з чим суд вважає можливим розглядати справу за відсутності позивача, інтереси якого в судовому засіданні представляє представник на підставі нотаріально посвідченої довіреності ( а.с. 15).
Відповідачка ОСОБА_2 та її представник позов не визнали. Представник позивача пояснила, надавши і письмові заперечення (а.с.70), що насправді в грудні 2009 року між позивачем та відповідачем була досягнута усна домовленість щодо укладення між сторонами договору оренди земельної ділянки, за якою відповідачка передавала позивачеві в оренду належну їй земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка на той час строком до 2012 року знаходилась в оренді третьої особи - ТОВ «Прогрес», що перешкоджало сторонам укласти договір оренди у передбачені законом формі. В той же час, позивач наполіг щоб відповідачка отримала від нього грошові кошти в рахунок майбутньої орендної плати у розмірі 15000 гривень, що свідчить про те, що ці кошти було отримано не за договором позики, а з інших підстав - майбутнім договором оренди земельної ділянки, а договір позики був удаваним і мав на меті приховати інший договір - договір оренди земельної ділянки, на підтвердження укладення якого в майбутньому відповідачка передала позивачеві державний акт на зазначену земельну ділянку. Крім цього, для забезпечення виконання договору оренди в майбутньому на вимогу позивача відповідачка видала на його ім'я довіреність і заповіт, які укладені тією ж датою, що і удаваний договір позики. Відповідачка жодних договорів позики з позивачем не укладала та не підписувала, при цьому їй було надано пустий бланк договору позики, в якому не було зазначено ні строків повернення грошових коштів, ні штрафних санкцій та який був заповнений позивачем самостійно після його підписання відповідачем, про що свідчить те, що номер будинку, в якому проживає відповідачка зазначено в договорі як №55, замість правильного №25, а також те, що відповідачем заповнений договір лише в частині зазначення її прізвища та підпису, а інша частина тексту заповнена іншою особою. Оскільки в подальшому позивач звернувся до відповідача не з пропозицією укласти договір оренди земельної ділянки, а з вимогою повернути грошові кошти з нарахованими процентами, інфляцією та штрафними санкціями, то зазначене свідчить про те, що укладаючи в 2009 році попередній договір оренди земельної ділянки позивач не мав наміру досягти реального настання правових наслідків, передбачених договором оренди, а його метою було заволодіти земельною ділянкою відповідачки, яку він зазначив як заставу в удаваному договорі позики від 15 грудня 2009 року, що суперечить вимогам Земельного кодексу України, відповідно до перехідних положень якого заборонено відчуження земельних ділянок будь-яким способом, тому така домовленість сторін має бути визнана недійсною. Про такі наміри свідчить також і те, що позивачеві достовірно відомо те, що відповідачка не зможе сплатити грошові кошти, які він вимагає, а тому він намагається привласнити її земельну ділянку. Позивач не є суб'єктом підприємницької діяльності, що надає фінансові послуги, в зв'язку з чим не має правових підстав вимагати від відповідача процентів за користування грошовими коштами. Крім цього, зазначений в договорі позики штраф як санкція за прострочення виконання зобов'язання має відраховуватися не з 15 грудня 2009 року як дати укладення договору позики, а з 15 грудня 2010 року, тобто з дня настання строку виконання зобов'язання за договором, а до вимог про стягнення неустойки необхідно застосовувати спеціальну позовну давність в один рік, при цьому зазначений позивачем розмір суми штрафних санкцій є необґрунтованим. Позивач запевнив відповідача, що отримуючи замість неї орендну плату, він не матиме до неї жодних претензій стосовно строків повернення грошових коштів, а відповідач, видавши позивачеві довіреність на право останнього отримувати грошові кошти, створила всі умови для належного виконання зобов'язань за договором, в зв'язку з чим її вини в порушенні зобов'язань за договором не наступило, а відповідно не можуть застосовуватись і передбачені ст.611 ЦК України правові наслідки за порушення зобов'язань за договором, оскільки позивач на протязі 2009-2012 років отримує в ТОВ «Прогрес» орендну плату замість відповідача.
Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що двічі отримувала від позивача грошові кошти в липні - серпні та грудні 2009 року по 7500 гривень щоразу, а всього в сумі 15000 гривень, які до даного часу нею не повернуті, але вона не заперечує їх повернути. В цей же день вона також у нотаріуса підписала документи, за якими позивач отримував замість неї орендну плату за здану нею в ТОВ «Прогрес» земельну ділянку та передала бухгалтеру позивача державний акт на належну їй земельну ділянку. В подальшому вона ці документи скасувала, про що повідомила позивача. Про те, що вона буде сплачувати відсотки за користування грошима вони не домовлялись, оскільки вона має на праві власності земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка до 2012 року знаходилась в оренді в ТОВ «Прогрес» та яку в подальшому після закінчення дії зазначеного договору оренди вона мала намір передати в оренду позивачеві, про що вони з ним попередньо говорили при отриманні нею грошових коштів. Договір позики від 15 грудня 2009 року підписаний нею, але при підписанні вона його не читала та не заповнювала, при цьому свого підпису під договором не оспорює. Розписка про отримання грошових коштів заповнена нею особисто, але вона не думала, що необхідно буде повертати як гроші, так і проценти та штрафні санкції, оскільки про це вона дізналась від позивача лише в листопаді 2011 року, коли повідомила його про те, що не буде укладати з ним в майбутньому договір оренди належної їй земельної ділянки.
Суд, заслухавши представника позивача, відповідача та його представника, дослідивши надані докази, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно ст.10,11,60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, а суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, а доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язується вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться та згідно ст.ст. 527-530 ЦК України належними сторонами і у визначений зобов'язанням строк. Якщо строк(термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За договором позики відповідно до вимог ст.ст.1046,1047 ЦК України одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів(суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості, при цьому договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до вимог ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання ним грошового зобов'язання, при цьому в разі прострочення виконання такого зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У судовому засіданні встановлено, що 15 грудня 2009 року між сторонами було укладено в письмовій формі договір позики №3 (а.с.5), за яким позивач як фізична особа надав у борг відповідачці грошові кошти у сумі 15000, 00 гривень терміном на 1 рік зі строком їх повернення до 15 грудня 2010 року та сплатою процентів за користування позикою у розмірі 30% річних, інфляційних витрат та в разі несвоєчасно виконання зобов'язань за договором штрафу в розмірі 30% від суми заборгованості, при цьому зазначено, що сторонам зміст ст.ст.203-215 ЦК України відомий.
На підтвердження отримання позики відповідачкою було надано 15 грудня 2009 року письмову розписку (а.с.6), а вказані обставини були підтверджені в судовому засіданні і відповідачкою ОСОБА_2, яка підтвердила як факт отримання грошових коштів, так і факт свого підпису під договором позики, а також власноручне написання розписки про отримання від позивача грошових коштів саме по договору позики №3 від 15 грудня 2009 року, а зазначене свідчить про наявність між сторонами договірного зобов'язання, яке за формою та змістом відповідає вимогам ст.1046-1047 ЦК України та за яким сторони досягли домовленості за усіма суттєвими умовами договору.
В установлений договором позики строк, в тому числі і після направлення позивачем письмової вимоги від 01 березня 2012 року про повернення боргу, яка була отримана 04 лютого 2012 року (а.с.7-8) особисто відповідачкою, остання борг не повернула, а лише попрохала направити їй протягом трьох днів копію договору позики (а.с.8), що також підтвердила і в судовому засіданні.
В той же час, судом не можуть бути прийняті до уваги доводи відповідачки та її представника про те, що спірний договір позики не укладався, оскільки це спростовується наданими позивачем та дослідженими судом письмовими доказами: договором позики №3 від 15 грудня 2009 року та розпискою відповідача про отримання грошових коштів, при цьому відповідачкою та її представником не надано будь-яких доказів на спростування даного правочину, який в установленому законом порядку не було визнано недійсним та який за змістом відповідає вимогам закону та є чинним. На підтвердження пояснень відповідача про те, що вона не читала змісту договору позики та його не підписувала нею не надано жодних передбачених законом доказів, а пояснення відповідача, яка не зверталась до суду з клопотанням допитати її в якості свідка, та його представника, в тому числі письмові(а.с.67-70), відповідно до вимог ст.57-60 ЦПК України не є доказом у справі.
Не можуть бути враховані судом і доводи відповідача та її представника про те, що договір позики є удаваним правочином, який було укладено замість попереднього договору оренди земельної ділянки, про що існувала домовленість між сторонами, але на підтвердження якого не надали будь-яких доказів, оскільки відповідно до вимог ст.635 ЦК України попередній договір оренди земельної ділянки повинен бути укладений у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі, а відповідно до вимог ст.ст.207-208 ЦК України, ст.93 Земельного кодексу України, ст.14 Закону України «Про оренду землі» для договору оренди земельної ділянки передбачена письмова форма. Більш того, відповідач та його представник не надали суду будь-яких доказів на підтвердження досягнення сторонами відповідно до ч.1 ст.635 ЦК України будь-яких умов укладення в усній формі попереднього договору оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить на праві власності відповідачці ОСОБА_2 З цих же підстав не можуть бути враховані судом і доводи про те, що за спірним договором позики з метою заволодіти земельною ділянкою відповідача на забезпечення виконання зобов'язань за договором було земельну ділянку передано у заставу, оскільки договір застави земельної ділянки як нерухомого майна відповідно до Закону України «Про заставу», Закону України «Про іпотеку» та ст.577 ЦК України укладається в обов'язковій письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, а вказане свідчить про те, що умови договору позики в цій частині є нікчемними, так як суперечать вимогам закону, але нікчемність цих умов договору не тягне за собою визнання всього договору позики недійсним, оскільки договір застави земельної ділянки в установленому законом порядку не оформлявся.
Судом також встановлено, що відповідачкою ОСОБА_2 15 грудня 2009 року на користь позивача було нотаріально посвідчено в Солонянській державній нотаріальній конторі Дніпропетровської області заповіт на земельну ділянку, яка належить на праві власності ОСОБА_2, та довіреність на представництво її інтересів з усіма необхідними повноваженнями з питань користування належною їй земельною ділянкою, а також представляти її інтереси в суді з усіма правами сторони (а.с.27-28), які в послідуючому були нею скасовані відповідно до нотаріально посвідчених заяв від 28 грудня 2011 року(а.с.51-52), зі змісту яких жодним чином не вбачається, яким чином дані правочини стосуються спірного договору позики, та що їх умови передбачають зарахування грошових коштів, отриманих ОСОБА_1 замість ОСОБА_2 протягом 2010-2011 років як орендної плати за укладеним між ТОВ «Прогрес» та ОСОБА_2 02 серпня 2007 року договором оренди земельної ділянки (а.с.72-83). Протягом зазначеного періоду часу в установленому законом порядку довіреність відповідачкою не скасовувалась та не визнавалось судом недійсною, а відповідно була підставою для отримання зазначеною в довіреності особою орендної плати.
Відповідно до вимог ст.546, ст.547 ЦК України виконання зобов'язань може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком, при цьому правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання укладається в письмовій формі, а відповідно до ч.2 ст.549 цього Кодексу штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, в зв'язку з чим суд приходить до висновку, що передбачений укладеним між сторонами договором позики від 15 грудня 2009 року штраф за невиконання умов договору як за змістом, так і формою відповідає вимогам закону, при цьому відповідно ч.1 ст.550 ЦК України проценти на неустойку не нараховуються, а зазначене свідчить про те, що доводи відповідача та його представника, що штраф не підлягає стягненню не відповідають вимогам закону, оскільки нараховані не за кожний рік прострочення виконання зобов'язань за договором, а одноразово як відсотки від суми грошового зобов'язання.
Доводи відповідача та його представника про те, що позивач не міг надавати позику з виплатою процентів не відповідають вимогам діючого законодавства, в тому числі ст.1048 ЦК України, якою передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено законом або договором, при цьому розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором, а заборони фізичній особі як позикодавцю передавати в борг грошові кошти під проценти законом не передбачено, в зв'язку з чим посилання представника відповідача на Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є безпідставним, оскільки даний законодавчий акт не регулює спірні правовідносини, а є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб'єктів - учасників ринку фінансових послуг, до яких позивач не відноситься.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні було належними та допустимими доказами безспірно встановлено, що відповідачка отримала від позивача в борг грошові кошти в загальній сумі 15000 гривень, зобов'язавшись в обумовлений за домовленістю сторін в договорі позики строк повернути борг, але свого зобов'язання по сплаті коштів в установлений письмовими договорами позики строк не виконала, в тому числі і після отримання письмової вимоги позивачки щодо повернення боргу, в зв'язку з чим сума боргу підлягає стягненню з відповідачки в примусовому порядку, оскільки відповідно до ст.ст. 526,527,629 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином, в строки та порядку, визначеному законом чи договором, оскільки відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, в зв'язку з чим з відповідачки необхідно стягнути на користь позивача за рішенням суду заборгованість за договором позики в загальній сумі 39935 гривень 90 копійок (а.с.9,98), в тому числі боргу з урахуванням відповідно до вимог ч.2 ст. 625 ЦК України індексу інфляції в сумі в сумі 17195 гривень 27 копійок, процентів за користування грошовими коштами в сумі 13524 гривні 66 копійок та штрафу за невиконання зобов'язань за договором позики в сумі 9215 гривень 97 копійок.
Крім цього, в зв'язку з задоволенням позову з відповідачки необхідно стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати при зверненні з позовом до суду у вигляді оплати судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.509,526,527-530, 546,547,549,550,577, 625, 635, 1046-1048 ЦК України; ст.ст. 10, 11, 57, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики у розмірі 39935 (тридцять дев'ять тисяч дев'ятсот тридцять п'ять) гривень 90 копійок та витрати по сплаті судового збору в розмірі 399 (триста дев'яносто дев'ять) гривень 35 копійок.
Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Солонянський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуюча: суддя