Справа № 0430/2879/2012
"22" лютого 2013 р. Першотравенський міський суд Дніпропетровської області
в складі: головуючої судді Янжули С. А.
при секретарі Лиман Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Першотравенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ДП «Обласна дирекція «Луганськвуглереструктуризація» про відшкодування моральної шкоди,
03 вересня 2012 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Першотравенського міського суду з позовом до ДП «Обласна дирекція «Луганськвуглереструктуризація» про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що він працював на шахті «Луганська» ПО «Стахановвугілля», в тяжких та шкідливих підземних умовах вугільної промисловості, при виконанні своїх трудових обов'язків отримав виробничу травму.
18 листопада 2011 року був оглянутий на МСЕК, де йому було встановлено первинно-повторно сукупно 80% втрати професійної працездатності та другу групу інвалідності безстроково, з яких 70% первинно по травмі, отриманій під час роботи на шахті «Луганська» ПО «Стахановвугілля».
В зв'язку з втратою професійної працездатності вважає, що йому спричинена моральна шкода, оскільки фізичний біль, душевні страждання, переживання, викликані наслідками професійного захворювання стали невід'ємною частиною його існування, він втратив професійну працездатність, втратив можливість повністю реалізувати свої можливості, постійно змушений приймати лікарські препарати, постійно відчуває наслідки професійного захворювання. Стан його здоров'я став незадовільний. Він систематично лікується в лікарнях, санаторіях, здебільшого за свій рахунок. На даний час він почуває сильний фізичний біль, не може займатися домашніми справами, що потребують навіть незначних фізичних зусиль, він втратив впевненість у майбутньому, відчуває депресивний стан.
Вказані вище обставини, це лише мала доля того, що він змушений в даний момент переживати через ушкодження здоров'я, всі ці обставини спричиняють йому додаткові душевні та моральні страждання, не говорячи про фізичні, також ці обставини обумовлюють необхідність пристосовуватись та організовувати своє повсякденне життя по новому.
Просить суд стягти з відповідача на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди за отримані 70% втрати професійної працездатності по травмі на виробництві 25 000 грн.
Позивач в судове засідання не з'явився, надав суду заяву з проханням розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав суду заяву з проханням розглянути справу в його відсутність та заперечення проти позову, в яких зазначив, що позивач не є працівником ДП «ОД «Луганськвуглереструктуризація». Підприємство - шахта «Луганська» - передана на ліквідацію до ДП «ОД «Луганськвуглереструктуризація». Ліквідація шахти «Луганська» не завершена. Статутом підприємства не передбачено правонаступництво по шахтам, які передані на ліквідацію. ДП «ОД «Луганськвуглереструктуризація» відповідає лише за виконання робіт та дотримання вимог проектів ліквідації, які затверджені у встановленому порядку. Питання правонаступництва шахт які ліквідуються за рішенням Кабінету Міністрів України не визначається проектами їх ліквідації. У відповідність п.30 Рішення ПДК З ОХОРОНИ ПРАЦІ, ПРОМИСЛОВОЇ, ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ДЕГАЗАЦІЇ від 30 квітня 2010 року, яке затверджене наказом Мінвуглепрому №140 від 12 травня 2010 року затверджено перелік підприємств, що додається, згідно з яким закріплено шахти, що ліквідуються та ліквідовані за рішенням КМУ, за відповідними діючими державними підприємствами для вирішення причин виникнення професійних захворювань у колишніх працівників вугільних підприємств, ліквідованих без правонаступника.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Дійсно, судом встановлено, що ОСОБА_1 знаходився в трудових відносинах з шахтою «Луганська» ПО «Стахановвугілля» з 1989 року по 1997 рік. З 24 листопада 1997 року по 15 березня 2005 року працював на шахті «Степова» ВАТ «Павлоградвугілля».
Під час виконання своїх трудових обов'язків на шахті «Луганська» ПО «Стахановвугілля» він отримав виробничу травму, що підтверджується актом розслідування хронічного професійного захворювання №61 від 12 березня 1993 року.
В 2000 році отримав травму на виробництві на шахті «Степова» ВАТ «Павлоградвугілля», що підтверджується актом № 18 від 16 грудня 2000 року.
25 листопада 2009 року був первинно оглянутий на МСЕК, висновком якої йому встановлено 10% втрати професійної працездатності, згідно акту №18 шахти «Степова» з 13 жовтня 2009 року по трудовому каліцтву.
18 листопада 2011 року був повторно оглянутий на МСЕК, висновком якої йому призначено сукупно 80% втрати працездатності та другу групу інвалідності, з яких 10% повторно по травмі на шахті «Степова» ВАТ «Павлоградвугілля» та 70% первинно по травмі на шахті «Луганська» ПО «Стахановвугілля».
Оскільки позивач є застрахованою особою, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», йому призначені ВВД ФССНВУ у місті Першотравенську передбачені вказаним Законом страхові виплати, але не відшкодовано спричинену йому моральну шкоду.
Довідкою виконавчої дирекції Фонду соціального страхування на виробництві та професійних захворювань України в м. Першотравенську Дніпропетровської області № 319/01-10 від 03 березня 2012 року підтверджується, що ОСОБА_1 страхову виплату за моральну шкоду не отримував.
Наказом Міністерства вугільної промисловості України від 10 лютого 1998 року «Про призначення компанії «Вуглереструктуризація» підприємством по виконанню проекту ліквідації шахти «Луганська» підтверджується, що зазначену компанію зобов'язано проводити виплати по відшкодуванню шкоди, завданої здоров'ю робітника при виконанні ним трудових обов'язків.
Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
У відповідність частині 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Суд вважає, що факт спричинення моральної шкоди позивачу наявний, оскільки він несе фізичні та моральні страждання внаслідок втрати здоров'я від отриманої травми, він на 70 % втратив професійну працездатність, є інвалідом другої групу, змушений постійно тривалий час лікуватися, що призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків та вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до п.13 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року /з відповідними змінами/ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/шкоди» роз'яснено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України /набрав чинності з 13 січня 2000 року/ за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин /незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо/, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної /немайнової/ шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
01 квітня 2001 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Одним із завданням цього Закону та обов'язку Фонду було відшкодування моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, застрахованим і членам їх сімей від нещасних випадків.
Законами України «Про Державний бюджет на 2006 рік» та «Про Державний бюджет на 2007 рік» /відповідно пункт 27 ст.77 та пункт 22 ст.71/ на 2006 та 2007 роки зупинялася дія в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим та членам їх сімей абзацу 4 ст.1, підпункту «е» ч.1 ст.21, ч.3 ст.28, ч.3 ст.34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
20 березня 2007 року набрав чинності Закон України „Про внесення змін до Закон України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності”, яким були виключенні статті Закону стосовно обов'язку відшкодування Фондом моральної шкоди.
Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 вказані зміни визнані конституційними, оскільки громадяни, які постраждали від нещасного випадку на виробництві чи внаслідок професійного захворювання, відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України, мають право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу /роботодавця/.
Крім цього, Законом від 28 грудня 2007 року № 107 -У1 з п.3 Прикінцевих положень виключені слова, які свідчили про відшкодування за умов, зазначених у цьому пункті, моральної /немайнової/ шкоди потерпілим на виробництві та членам їх сімей, і водночас доповнено цей пункт таким абзацом: «відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної /немайнової/ шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 01 січня 2008 року».
Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 Рішення № 20-рп/2008 /справа про страхові виплати/ зазначив, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та ст.237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу /роботодавця/.
З урахуванням наведеного суд вважає, що спір про відшкодування моральної шкоди працівникові, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, повинен вирішуватися на підставі норм КЗпП України при доведеності виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах /ст.153 КЗпП України/ та інших юридично важливих обставин. Зазначений спір є спором, що виникає із трудових правовідносин.
Таким чином, виходячи з положень п.3 ч.1 ст.268 ЦК України, позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Обговорюючи розмір відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, суд враховує, характер та об'єм його фізичних, душевних, психічних страждань від отриманої травми, тривалості лікування, втрату можливості його повної трудової та соціальної реабілітації, що призвело до значних тяжких змін його життєвих зв'язків, що потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя, суд вважає, що в відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 потрібно стягнути з відповідача в межах заявлених ним позовних вимог в розмірі 7 000 грн. за встановлені первинно 70% втрати професійної працездатності від отриманої травми на виробництві на шахті «Луганська» ПО «Стахановвугілля». При цьому суд враховує, що максимальний розмір у відшкодування моральної шкоди 200 мінімальних заробітних плат при умові відсутності стійкої втрати працездатності на день постановлення рішення суду (у відповідність п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» в випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються в кратній відповідності з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні цього питання повинен виходити із такого мінімального розміру заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, які діють на момент розгляду справи.
Оскільки ОСОБА_1 втрачено 70% профпрацездатності, згідно висновку МСЕК від 18 листопада 2011 року про стійку втрату профпрацездатності та встановлено другу групу інвалідності безстроково, з урахуванням вказаних позивачем та встановлених судом обставин характеру спричиненої моральної шкоди позивачу, та виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд вважає можливим стягнути на його користь 7 000 грн.
Крім того, згідно ст.8 ОСОБА_2 України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
ОСОБА_2 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_2 України і повинні відповідати їй.
ОСОБА_2 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_2 України гарантується.
Згідно ч.3 ст.22 ОСОБА_2 України - при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
З врахуванням викладених обставин суд вбачає наявність спричинення позивачу моральної шкоди незалежно від наявності чи відсутності з цього приводу висновку МСЕК, яку повинен відшкодувати позивачу відповідач, як власник підприємства, який не створив працівнику безпечні та нешкідливі умови праці, що призвело до ушкодження здоров'я на виробництві, моральних страждань потерпілого.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10,11, 209,212, 214-215 ЦПК України, ст.ст. 23,1167 ЦК України, - суд
Стягнути з ДП «Обласна дирекція «Луганськвуглереструктуризація» на користь ОСОБА_1 в відшкодування моральної шкоди 7 000 (сім тисяч) гривень 00 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ДП «Обласна дирекція «Луганськвуглереструктуризація»судовий збір на користь держави в розмірі 107 (ста семи) гривень 30 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя:
ОСОБА_3