"04" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/11085/11
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
Бутенка В.І (доповідач), Лиски Т.О., Штульман І.В.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в м. Білій Церкві Київської області про зобов'язання провести перерахунок доплати до пенсії,
У січні 2008 року ОСОБА_4 звернулась до суду із вказаним позовом і в обґрунтування позовних вимог вказувала, що виплати, передбачені статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"(далі - Закон № 796-ХІІ), здійснювались відповідачем не в повному розмірі.
Посилаючись на вказані обставини просила зобов'язати відповідача здійснити перерахунок цих виплат за період з 1 липня 2007 року у відповідності до зазначених вимог Закону № 796-ХІІ.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 березня 2008 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2009 року, позов задоволено частково.
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Білій Церкві Київської області провести перерахунок доплати до пенсії позивача згідно ст. 39 Закону № 796-ХІІ за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в м. Білій Церкві Київської області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення цих судів і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що дії відповідача щодо нарахування та виплати доплати до пенсії позивачу були неправомірними, оскільки конкретні розміри всіх доплат, передбачених Законом №796-ХІІ, встановлені саме цим законом, а не постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_4 є громадянкою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю і користується правами та пільгами, передбаченими Законом № 796-ХІІ, в тому числі має право на доплату до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати відповідно до ст. 39 цього Закону.
В порушення наведених норм відповідач виплачував позивачу доплату до пенсії відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року, тобто у меншому розмірі ніж це передбачено ст. 39 Закону № 796-ХІІ.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі №796-ХІІ .
Статтею 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення в зоні посиленого радіоекологічного контролю, підвищуються на одну мінімальну заробітну плату.
Наявність у позивача права на призначення доплати в розмірі не нижчому однієї мінімальної заробітної плати є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (частина 2 статті 46 Конституції України).
Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
При цьому розмір пенсійних виплат, доплат та компенсацій, передбачених постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не відповідає визначеному № 796-ХІІ розміру, кратному мінімальній заробітній платі (мінімальній пенсії), яка збільшувалась в різні роки Законами України «Про встановлення мінімальної заробітної плати» та Законами України «Про Держаний бюджет України» на відповідні роки.
Відповідно до ст. 19 Конституції України суб'єкти владних повноважень зобов'язані діяти лише на підставі та в межах наданих повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та іншими Законами України.
При цьому надання законодавцем Кабінету Міністрів України права визначати порядок виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав таких осіб, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону.
Крім того, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та Законом 796-ХІІ, щодо визначення розміру та виплати грошової допомоги.
Отже, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди дійшли правильного висновку, що при визначенні розміру доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають в зоні гарантованого добровільного відселення, застосуванню підлягає стаття 39 Закону 796-ХІІ, з якої вбачається, що під час визначення розміру передбачених цією статтею виплат за основу їх нарахування береться мінімальна заробітна плата, - а не наведена вище постанова Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав позивача.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» дію положень ст. 39 Закону 796-ХІІ на 2007 рік було зупинено в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 № 6-рп визнано неконституційними деякі положення Законів України «Про Державний бюджет на 2007 рік», зокрема п. 30 ст. 71 зазначеного Закону, яким було призупинено дію ст. 39 Закону 796-ХІІ в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
За таких обставин суди правильно виходили з того, що з 9 липня 2007 року відповідач зобов'язаний був нараховувати та сплачувати позивачу підвищення до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати.
Наведені обставини були правильно враховані судами першої та апеляційної інстанцій, які прийняли законне й обґрунтоване рішення.
Доводи касаційної скарги зроблених цими судами висновків не спростовують.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що підстав для скасування чи зміни оскаржених судових рішень не вбачається.
Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 230 КАС України, суд, -
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Білій Церкві Київської області залишити без задоволення, а постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 березня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
С у д д і : В.І. Бутенко
Т.О. Лиска
І.В. Штульман