01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"25" квітня 2013 р. Справа № 911/775/13-г
Господарський суд Київської області у складі судді Саванчук С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Комунального підприємства Київської обласної ради "Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації",
09100, Київська область, м. Біла Церква, Торгова площа, 5
до Комунального підприємства "Сквирське комунальне підприємство",
09000, Київська область, с. Сквира, вул. Р. Люксембург, 93
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Білоцерківська об'єднана державна фінансова інспекція
09100, Київська область, м. Біла Церква, б-р. 50-річчя Перемоги, 75
про стягнення 10 000,00 грн.
за участю представників:
позивача - не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином;
відповідача - Іващенко О.П. (довіреність від 02.01.2013 № б/н);
третьої особи - Оврашко О.В. (довіреність від 24.04.2013 № 57);
Козлова Ю.М. (довіреність від 08.08.2013 № 30).
Обставини справи:
До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Комунального підприємства Київської обласної ради "Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації" (далі - позивач) до Комунального підприємства "Сквирське комунальне підприємство" (далі - відповідач) про стягнення 10 000,00 грн. збитків.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за наслідками перевірки позивача Контрольно-ревізійним відділом в м. Біла Церква і Білоцерківському районі встановлено, що позивачем відшкодовано частину витрат, що понесені відповідачем у зв'язку з монтажем опалювальної системи за договором від 31.10.2008 № 78, що укладений між позивачем та відповідачем та виконаний сторонами повністю, проте, вказане не передбачено умовами договору об'єкта оренди нерухомості від 13.11.2003, фінансовим планом та установчими документами позивача.
Ухвалою господарського суду Київської області від 07.03.2013 порушено провадження у справі, залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Білоцерківську об'єднану державну фінансову інспекцію, розгляд справи призначено на 26.03.2013.
Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 2262 від 07.02.2013) відповідачем подано письмові пояснення, в яких позов заперечується повністю.
У судове засідання 09.04.2013 представник відповідача та представник третьої особи не з'явились, вимоги ухвали суду від 07.03.2013 не виконали, розгляд справи відкладено на 16.04.2013.
16.04.2013 через канцелярію господарського суду Київської області
(вх. № 9758 від 16.04.2013) відповідачем подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.
У судове засідання 16.04.2013 представник третьої особи не з'явився, розгляд справи відкладено на 25.04.2013.
23.04.2013 через канцелярію господарського суду Київської області
(вх. № 10340 від 23.04.2013) відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому позов заперечений повністю, з підстав спливу строку загальної позовної давності.
У судовому засіданні 25.04.2013 представник відповідача заперечив позов, з підстав, вказаних у відзиві, позивач не забезпечив участі представника у судовому засіданні, про причини не повідомив, хоча належним чином повідомлений про дату та час судового засідання.
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 25.04.2013 оголошено вступну і резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників відповідача та третьої особи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -
встановив:
Між Комунальним підприємством "Сквирське комунальне підприємство" (далі - орендодавець) та Комунальним підприємством Київської обласної ради "Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації" (далі - орендар) укладено договір об'єкта нерухомості від 13.11.2003 (далі - Договір оренди), згідно якого орендодавець зобов'язується передати орендареві у строкове володіння та користування, а орендар зобов'язується прийняти у строкове володіння та користування споруду, що визначена в Договорі оренди та зобов'язується сплачувати орендодавцеві орендну плату (пункт 1.1. Договору оренди).
Відповідно до пункту 7.2. Договору оренди, орендар має право обладнати об'єкт, що орендується, на власний розсуд.
У подальшому, між сторонами укладено договір від 31.10.2008 № 78 (далі - Договір), згідно якого орендар на підставі Договору оренди зобов'язується відшкодувати витрати, пов'язані з встановленням та монтажем опалювальної системи в приміщеннях, які ним орендуються.
Орендодавець відповідно до пункту 2.1. Договору, зобов'язується визначити виконавця робіт та профінансувати витрати, що необхідні для встановлення та монтажу опалення в усьому будинку.
Орендар, у свою чергу, відповідно до пункту 2.2. Договору, зобов'язується оплатити роботу по встановленню та монтажу опалення в орендованому приміщенні на підставі виставленого рахунку протягом 10 банківських днів.
Відповідно до пункту 2.3. Договору, орендар має право контролювати проведення робіт та вносити свої пропозиції та зауваження щодо ходу виконання та якості робіт.
За проведені роботи з встановлення та монтажу опальної системи в орендованому приміщенні, орендар сплачує одноразово 10 000,00 грн.
На виконання умов Договору, орендодавцем виконано роботи з встановлення та монтажу опалення, що підтверджується актом приймання виконаних підрядних робіт за жовтень 2008 року, який підписаний у двосторонньому порядку уповноваженими представниками сторін, а саме: підрядника - Відкритого акціонерного товариства «Міськбуд» та замовника - Комунального підприємства «Сквирське комунальне підприємство» та скріплено відбитками їх печаток.
З матеріалів справи вбачається, що вказаний акт підписано на підставі договору підряду від 16.10.2008, що укладений між Відкритим акціонерним товариством «Міськбуд» та Комунальним підприємством «Сквирське комунальне підприємство».
Враховуючи вищевикладене, суд звертає увагу, що відповідно до пунктом 2.1. Договору, орендодавець зобов'язується визначити виконавця робіт та профінансувати витрати, що необхідні для встановлення та монтажу опалення в усьому будинку.
Згідно частини 4 статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.
Акти виконаних робіт складаються підрядником на підставі виконаних робіт. Акти виконаних робіт за Договором є письмовими документами, які визначають період виконання робіт підрядником, види робіт, які здійснив підрядник за цей період та вартість цих робіт з зазначенням сум податку на додану вартість, в порядку та в розмірах, визначених чинним законодавством України та загальну суму, яка підлягає сплаті замовником.
На підставі Договору та акту приймання виконаних підрядних робіт, позивачем роботи повністю оплачені, що підтверджується копією платіжного доручення від 15.12.2008 № 775 на суму 10 000,00 грн. (наявна в матеріалах справи) та сторонами не заперечується.
З матеріалів справи вбачається, що Контрольно - ревізійним відділом в м. Біла Церква і Білоцерківському районі, правонаступником якого є Білоцерківська об'єднана фінансова інспекція, проведено ревізію фінансово-господарської діяльності позивача у період з 01.02.2008 по 31.01.2011, за результатами якої складено акт ревізії від 15.04.2011 № 11-31/8, який містить висновки про наявність ряду порушень та недоліків, зокрема, за наслідком дослідження договорів, що укладені позивачем, встановлено порушення частини 9 статті 75 та частини 8 статті 78 Господарського кодексу України, у зв'язку з відшкодуванням позивачем частини витрат відповідача з встановлення та монтажу опалення в розмірі 10 000,00 грн., що не передбачено Договором оренди, фінансовим планом та установчими документами позивача.
Посилаючись на висновки акту ревізії, позивач заявив позов про стягнення з відповідача 10 000,00 грн., які, на думку позивача, відповідачем отримані безпідставно і вказаним завдано шкоди економічним інтересам держави.
До матеріали справи залучено листи-вимоги позивача від 20.05.2011 та 15.02.2012, що адресовані відповідачу щодо повернення 10 000,00 грн. Проте, доказів надіслання вказаних листів позивачем не надано.
Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору на підставі доказів у справі.
З огляду на матеріали справи, пояснення представників сторін та вимоги чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлений договором або законом. Зміна ціни договору після його виконання не допускається.
Згідно частини 3 статті 189 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.
Відповідно до частини 2 статті 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін.
За змістом статей 179, 193, 202 Господарського кодексу України, статей 11, 509, 525, 526, 599 Цивільного кодексу України, угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк відповідно до умов договору, вимог законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, зобов'язання припиняється після його належного виконання.
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України, статті 218 Господарського кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання, або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, невиконання господарського зобов'язання є підставою господарсько-правової відповідальності.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли зобов'язальні відносини, які ґрунтуються на Договорі, зобов'язання сторонами виконані повністю і без будь-яких взаємних зауважень і претензій, отже, підстави для покладення на відповідача відповідальності за їх порушення відсутні.
Оцінюючи твердження позивача, які викладені у позовній заяві, що у зв'язку із Договором на відшкодування витрат, пов'язаних з встановленням та монтажем опалювальної системи в орендованому приміщенні позивачу завдано збитків, судом враховано наступне.
У відповідності до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Суд звертає увагу на те, що для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини.
Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.
Доводи позивача про те, що протиправна поведінка та вина відповідача полягає у порушенні частини 9 статті 75 та частини 8 статті 78 Господарського кодексу України, суд вважає необґрунтованими та безпідставними.
При цьому, суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи містяться належні докази виконання відповідачем умов Договору, а саме - акт виконаних робіт. До того ж, виконані відповідачем роботи за умовами Договору оплачені позивачем у повному обсязі.
Суд зазначає, що під час розгляду справи, позивачем не доведено того, що порушення частини 9 статті 75 та частини 8 статті 78 Господарського кодексу України відбулося внаслідок протиправних дій відповідача, адже, вартість робіт встановлена у двосторонньому договорі. Наведені обставини свідчать про відсутність протиправної поведінки та вини відповідача.
Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, акт ревізії фінансово-господарської діяльності від 15.04.2011 № 11-31/8, який покладений в основу обґрунтування позовних вимог, не є підставою для визначення розміру матеріальних збитків, оскільки відносини між сторонами щодо розрахунків регулюються умовами спірного Договору та законодавством України, яке регулює дані господарські відносини.
Разом з тим, дослідивши вказаний акт ревізії фінансово-господарської діяльності, суд зазначає, що відповідно до пункту 2.3. Договору, орендар має право контролювати проведення робіт та вносити свої пропозиції та зауваження щодо ходу виконання та якості робіт.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, у даному випадку, позивачем прийнято виконані відповідачем роботи без зауважень, на підставі акту приймання виконаних будівельних робіт здійснено повну оплату робіт.
Акт ревізії фінансово-господарської діяльності від 15.04.2011 № 11-31/8 не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов'язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти.
Так, згідно з підпунктом 4 пункту 4 Положення про Державну фінансову інспекцію України (затверджено Указом Президента України від 23.04.2011 № 499/2011) врегульовано вжиття Держфінінспекцією України відповідно до покладених на неї завдань заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб. Такі заходи вживаються в установленому порядку Держфінінспекцією України як центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України та який входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю. Акт перевірки вказаного контролюючого органу може бути підставою для вжиття ним в межах своєї компетенції відповідних заходів реагування, в тому числі, притягнення до відповідальності посадових осіб позивача у встановленому чинним законодавством порядку, а не для встановлення певного зобов'язання в межах господарсько-договірних відносин.
Отже, акт ревізії, що складений Контрольно-ревізійним відділом в м. Біла Церква і Білоцерківському районі, не є належним і допустимим доказом порушення відповідачем договірних зобов'язань, висновками акта зафіксовано порушення фінансової дисципліни саме позивачем, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась, у тому числі, і в частині неправомірного проведення відшкодування частини витрат, що понесені відповідачем.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем не доведено належними і допустимими доказами ні факту неправомірного заподіяння відповідачем шкоди, ані факту порушення відповідачем договірного зобов'язання для відшкодування завданих цим збитків у розумінні статті 224 Господарського кодексу України, натомість, судом встановлено повне двостороннє виконання сторонами зобов'язань за Договором, з огляду на що, суд вважає вимоги позивача безпідставними і необґрунтованими.
Відповідачем подане клопотання про застосування позовної давності, оскільки спірний Договір виконаний повністю сторонами за чотири роки до подання позову.
Розглянувши зазначене клопотання, суд зазначає наступне.
Згідно положень статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Стаття 261 Цивільного кодексу України передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Стаття 267 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.
На підставі наведених норм та враховуючи обставини справи, суд вважає, що на спірні правовідносини поширюються положення Глави 19 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності.
При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України).
Разом з цим, у випадку, коли господарський суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право особи, про захист якого вона просить, не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право особи порушено, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення, яким відмовляє в позові за спливом позовної давності, а при визнанні причини пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене.
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (стаття 267 Цивільного кодексу України) суду необхідно досліджувати та встановлювати, насамперед, обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу. Тобто, господарський суд має спочатку розглянути справу по суті, і лише після цього вирішувати питання про наявність підстав для застосування частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України.
Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість, суд не застосовує позовну давність та наслідки її спливу. В свою чергу, відмова у задоволенні позову саме з підстав пропуску позовної давності можлива лише у разі встановлення обґрунтованості позовних вимог.
Оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача, підстав для задоволення клопотання відповідача про застосування позовної давності суд не вбачає, а позов підлягає відмові з огляду на його безпідставність та необґрунтованість.
Судовий збір, що сплачений позивачем при поданні позову у розмірі 1 720,50 грн. відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.
Керуючись статтями 4, 22, 32, 33, 36, 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
вирішив:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Повне рішення складено 30.04.2013.
Суддя С.О. Саванчук