6
Справа № 0901/1968/12
Провадження № 22ц/779/958/2013
Категорія 5
Головуючий у І інстанції Гутич П.Ф.
Суддя-доповідач Меленко О.Є.
26 квітня 2013 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Меленко О.Є.
суддів Горблянського Я.Д., Соколовського В.М.
секретаря Бойчука Л.М.
з участю представників: апелянта ОСОБА_2- ОСОБА_3, позивача ОСОБА_4- ОСОБА_5, Богородчанської селищної ради - Дирів Н.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Богородчанської районної ради, виконкому Богородчанської селищної ради, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання незаконними: рішення комісії Богородчанської районної ради з питань поновлення прав реабілітованих від 23 червня 1995 року; рішення виконкому Богородчанської селищної ради від 29 лютого 1996 року №10; недійсними: свідоцтва про право власності на житловий будинок на ім'я ОСОБА_9; договорів дарування будинку від 21 лютого 2003 року та від 26 лютого 2011 року, за апеляційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Богородчанського районного суду від 14 березня 2013 року,-
В жовтні 2012 року ОСОБА_4 звернулася в суд з вищезазначеним позовом посилаючись на те, що разом із сином на підставі ордеру №405 від 06.10.1984 року вселилися у квартиру АДРЕСА_1, зареєстровані у встановленому законом порядку та постійно в ній проживають. Однак, нещодавно їй стало відомо, що рішенням комісії Богородчанської сільської ради з питань поновлення прав реабілітованих від 23.06.1995 року даний житловий будинок було повернуто спадкоємцям репресованої ОСОБА_11, - ОСОБА_9 Цим же рішення було встановлено порядок передачі будинку ОСОБА_9 - після відселення його мешканців. Проте, всупереч визначеному рішенням порядку, Богородчанська селищна рада не забезпечила виселення жильців з вказаного будинку, а навпаки своїм рішенням №10 від 29.02.1996 року зняла будинок з балансу ЖЕО та передала його у власність ОСОБА_9, яка в подальшому згідно договору дарування від 21.02.2003 року подарувала спірне житло ОСОБА_7, а та в свою чергу уклала 26.02.2011 року договір дарування з ОСОБА_8
Вважала, що рішеннями комісії Богородчанської сільської ради з питань поновлення прав реабілітованих від 23.06.1995 року та Богородчанської селищної ради народних депутатів від 29.02.1995 року №10 про передачу у власність ОСОБА_9 спірного житлового будинку на підставі яких в подальшому були укладені договори дарування порушено її права на житло.
Рішенням Богородчанського районного суду від 14 березня 2013 року позов ОСОБА_4 задоволено. Поновлено ОСОБА_4 строк позовної давності. Визнано незаконними та скасовано:
- рішення Комісії Богородчанської районної ради з питань поновлення прав реабілітованих від 23 червня 1995 року про повернення спадкоємцям ОСОБА_11 житлового будинку АДРЕСА_1;
- Рішення виконкому Богородчанської селищної ради №10 від 29.02.1996 року про зняття з балансу житлового будинку АДРЕСА_1 та передачу його у власність ОСОБА_9.
Визнано недійсними:
- Свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 видане виконкомом Богородчанської селищної ради 24 травня 1996 року на ім'я ОСОБА_9;
- Договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 21 лютого 2003 року та посвідчений приватним нотаріусом Богородчанського районного нотаріального округу ОСОБА_12, зареєстрований в реєстрі за № Д-624;
- Договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 26 лютого 2011 року та посвідчений приватним нотаріусом Богородчанського районного нотаріального округу ОСОБА_13, зареєстрований в реєстрі за № 359.
На дане рішення ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення норм матеріального права.
Зазначає, що оскаржуваними рішеннями жодним чином не було порушено права позивача на житло. Так, рішенням комісії Богородчанської районної ради з питань поновлення реабілітованих від 23.06.1995 року вирішено повернути житловий будинок в АДРЕСА_1, що належав до репресій ОСОБА_11 її спадкоємцям. При цьому було доручено Богородчанській сільській раді народних депутатів забезпечити відселення жильців зі спірного будинку. Рішенням виконкому Богородчанської селищної ради №10 від 29.02.1996 року знято житловий будинок з балансу ЖЕО та передано його у приватну власність ОСОБА_9, з вселенням у вказаний будинок після звільнення його проживаючими там жильцями. Таким чином, в обох рішеннях зазначено про можливість їх (рішення) виконання виключно після відселення та звільнення спірного житлового приміщення його мешканцями. Однак, суд першої інстанції залишив поза увагою даний факт.
Також, апелянт вказує на те, що судом не надано правової оцінки показанням свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 і безпідставно поновлено позивачу строк позовної давності, оскільки ОСОБА_4 знала про те, що спірний житловий будинок було знято з балансу ЖЕО на підставі оскаржуваного рішення Богородчанської селищної ради народних депутатів №10 від 29.02.1996 року, і саме з того часу, вона не здійснювала оплату за обслуговування житлового будинку. Даний факт підтвердила і сама позивач в судовому засіданні суду першої інстанції.
Крім того, ОСОБА_8 вказує, на безпідставне задоволення судом заяви позивача про збільшення позовних вимог, та невідповідність обраної позивачем форми захисту свого цивільного права, а саме визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок, нормам чинного законодавства.
З цих підстав рішення суду першої інстанції апелянт просила скасувати, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В судовому засіданні представник ОСОБА_8- ОСОБА_3 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив про її задоволення.
Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 доводів апеляційної скарги не визнав, рішення суду першої інстанції вважає законним і обґрунтованим.
Представник Богородчанської селищної ради ОСОБА_17 з доводами апелянта погодилася, однак по суті справи пояснень надати не змогла.
Представник Богородчанської районної ради, будучи належно повідомленим про розгляд справи, до суду не з'явився.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що між сторонами виник спір з приводу права власності та права на житло в будинку АДРЕСА_1, в якому на підставі ордеру від 06.10.1984 року проживає та зареєстрована ОСОБА_4
Разом з тим, рішенням комісії Богородчанської районної ради з питань поновлення прав реабілітованих від 23.06.1995 року спірний житловий будинок було повернуто спадкоємцям репресованої ОСОБА_11 Цим же рішенням Богородчанській селищній раді доручено забезпечити відселення жильців з будинку, після чого зняти його з балансу і передати у власність спадкоємцям.
Рішенням виконкому Богородчанської селищної ради від 29.02.1996 року всупереч визначеному комісією порядку, без відселення мешканців, спірний житловий будинок передано у власність ОСОБА_9
На підставі вказаного рішення будинок було знято з балансу Богородчанського ВЖРЕП, а 24.05.1996 року ОСОБА_9 видано свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок по АДРЕСА_1.
Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок прийняття неправомірних (незаконних) рішень комісією з питань поновлення прав реабілітованих та виконкому Богородчанської селищної ради, порушено конституційне право позивача на житло, яке підлягає захисту.
З таким висновком суду погоджується і колегія суддів Апеляційного суду Івано-Франківської області.
Законом України N 962-XII від 17 квітня 1991 року визначено коло осіб, які вважаються реабілітованими, як жертви політичних репресій на Україні ( ст.. 1).
Відповідно до ч.2 ст.5 ЗУ «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» вилучені будівлі та інше майно по можливості (якщо будинок незайнятий, а майно збереглося) повертаються реабілітованому або його спадкоємцям натурою. При відсутності такої можливості заявнику відшкодовується вартість будівель та майна.
Як вбачається з матеріалів справи, даних про застосування до ОСОБА_11 політичних репресій та її реабілітацію у встановленому законом порядку немає.
Питання щодо повернення майна ( за заявою ОСОБА_9) комісією розглядалося на підставі висновку Богородчанського РВВС від 08.08.1992 року ( а.с. 61).
Однак, в порушення вимог п. 9 Постанови Верховної Ради України Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 24 грудня 1993 року за N 3812-XII комісією належним чином не встановлено складу майна, яке було вилучено у ОСОБА_11, хоч саме рішення містить посилання на акт опису, що зберігся в архівах Богородчанського райфінвідділу.
Сама апелянт надала до суду апеляційної інстанції копію акту, завірену печаткою Богородчанської районної ради; на достовірності даних акту наполягає і її представник. З представленого документу вбачається, що ОСОБА_18 належала ? житлової будівлі, а не цілий будинок, як про це зазначено в рішеннях, які стали предметом спору.
Крім цього, на час прийняття оспорюваного рішення комісії будинок по АДРЕСА_1 був зайнятий (у ньому проживала ОСОБА_4 з сином ОСОБА_19.), а тому у комісії не було підстав для повернення його реабілітованим без вирішення питання надання іншого житла жильцям даного будинку, які проживають в ньому на законних підставах. Крім того, судом встановлено, що селищна рада не пропонувала позивачам для переселення будь-яке інше житло, і як наслідок не дотримала порядок виконання рішення комісії.
При таких обставинах справи, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що рішення комісії з питань поновлення прав реабілітованих Богородчанської РДА від 23.06.1995 року про повернення ОСОБА_11 житлового будинку АДРЕСА_1 слід визнати незаконним.
Оскільки незаконним є рішення комісії з питань поновлення прав реабілітованих, то незаконним є і рішення виконкому Богородчанської селищної ради від 29.02 1996 року №10 про передачу вищевказаного будинку в особисту приватну власність ОСОБА_9; свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 видане виконкомом Богородчанської селищної ради 24.05.1996 року на ім'я ОСОБА_9, а також договори дарування від 21.02.2003 року (а.с.11); від 26.02.2011 року (а.с. 12).
Колегія суддів не приймає до уваги доводи ОСОБА_8 про те, що позивачу безпідставно було поновлено строк позовної давності.
Відповідно до ст. 71 ЦК (чинної на час виникнення спірних правовідносин) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Аналогічна норма ( позовна давність - ст.ст. 256,257) містяться й у цивільному кодексі редакції 2003 року. За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Зважаючи на те, що у липні 2012 року ОСОБА_8 пред'явлено позов до ОСОБА_4 про визнання її з сином такими, що втратили право на користування житлом, то саме з цього часу позивач дізналася про порушення своїх житлових прав.
Об'єктивних доказів того, що перебіг позовної давності розпочався в інший час - суду не надано.
Не заслуговують також на увагу, доводи апелянта в частині неправильної оцінки судом показань свідків та доказів у справі, оскільки відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно ч.1 ст.303 ЦПК під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_8 відхилити.
Рішення Богородчанського районного суду від 14 березня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий О.Є. Меленко Судді Я.Д. Горблянський
В.М. Соколовський