Справа № 761/5469/13-ц
Провадження №2/761/3798/2013
іменем України
26 квітня 2013 року Шевченківський районний суд м. Києва
В складі головуючого судді Волокітіної Н.Б.
При секретарі Чернюк А.А.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс», Компанії «Raglam Overseas LTD» про визнання договору частково недійсним,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання договору частково недійсним, мотивуючи тим, що вона є дружиною відповідача ОСОБА_2 В листопаді 2012 року на її адресу надійшли матеріали судової справи № 4772\2012, яка розглядається в районному суді м. Лімасол (Кіпр). Із зазначених матеріалів судової справи їй стало відомо, що її чоловік ОСОБА_2 уклав Договір від 24.11.2003 року, Додаткову угоду № 1 від 22.12.2003 року та Додаткову угоду № 2 від 31.12.2003 року до Договору від 24.11.2003 року, відповідно до яких її чоловік гарантував виконання умов договору всім своїм майном. Таким чином, позивач вважає, що дані правочини укладені з порушенням вимог законодавства та порушують її права, оскільки вони були укладені без її згоди.
З урахуванням викладеного позивач просить визнати недійсними Договір, укладений 24.11.2003 року між Компанією «Raglam Overseas LTD» та ТОВ «Інфокс», ОСОБА_2, ОСОБА_4, Додаткову угоди № 1 до Договору від 24.11.2003 року та Додаткову угоду № 2 до Договору від 24.11.2003 року, укладені 22.12.2003 року та відповідно 31.12.2003 року між Компанією «Raglam Overseas LTD» та ТОВ «Інфокс», ОСОБА_2, ОСОБА_4 в частині надання гарантій ОСОБА_2 всім своїм майном за виконання зобов'язань за цим Договором, а також визнати недійсними гарантійний лист від 24.11.2003 року, підписаний ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та гарантійний лист від 24.11.2003 року, підписаний ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ТОВ «Інфокс».
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.
Представник відповідача ТОВ «Інфокс» в судовому засіданні позовні вимоги визнав та пояснив, що укладаючи спірні Договори, відповідач ОСОБА_2 поручився за виконання зобов'язань за Договором від 24.11.2003 року майном, що є у спільній сумісній власності із ОСОБА_1, а такі дії суперечать вимогам статей 22, 23 КпШС України та свідчать про неправомірне вчинення відповідачем ОСОБА_2 правочину щодо забезпечення виконання зобов'язань шляхом поруки спільною сумісною власністю.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належними чином, направив на адресу суду пояснення, в яких просив розглядати справу без його участі, а також зазначив, що не заперечує проти позовних вимог.
Представник відповідача Компанії «Raglam Overseas LTD» в судове засідання не з'явився повторно, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, а тому суд вважає за можливе розглядати справу без участі представника відповідача Компанії «Raglam Overseas LTD» за наявними у справі доказами.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Перевіряючи обставини справи, судом було встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебувають в зареєстрованому шлюбі з 07.01.1989 року, що підтверджується копією свідоцтва про укладання шлюбу (а.с.8).
24.11.2003 року між Компанією «Raglam Overseas LTD» та ТОВ «Інфокс», ОСОБА_2, ОСОБА_4 було укладено Договір (меморандум) (а.с.22), згідно якого ТОВ «Інфокс», ОСОБА_1 та ОСОБА_4 погодились передати 33,33 % долі уставного фонду ТОВ «Укрспецтранс» компанії «Транснафта» за 1\3 вартість утворення трубопроводу, з'єднуючого Термінал та магістральний трубопровід Снігірьовка - Херсон.
24.11.2003 року між Компанією «Raglam Overseas LTD» та ТОВ «Інфокс», ОСОБА_2, ОСОБА_4 було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору від 24.11.2003 року (а.с.27), а 31.12.2012 року між цими сторонами було укладено Додаткову угоду № 2 до Договору від 24.11.2003 року (а.с. 30).
Як вбачається із вищевказаних правочинів, відповідач ОСОБА_2, будучи в зареєстрованому шлюбі із позивачем ОСОБА_1, надав гарантії всім своїм майном за виконання зобов'язань за Договором від 24.11.2003 року.
Крім того, ОСОБА_2 були підписані гарантійні листи від 24.11.2003 року на виконання умов Договору від 24.11.2003 року (а.с.33- 35).
Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_4, який є одним із учасників оспорюваних правочинів, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Пунктом 1 Прикінцевих та перехідних положень діючого ЦК України визначено, що цей Кодекс набрав чинності 01.01.2004 року.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень діючого ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Відповідно до п. 1 Прикінцевих положень СК України цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України.
Оскільки оспорювані правочини були укладені до 01.01.2004 року, спірні правовідносини, які виникли за цим договорами регулюються нормами ЦК УРСР (1963 року) та КпШС України (1969 року), а також регулюються діючим ЦК України та СК України, оскільки дані правовідносини за спірними правочини продовжують існувати.
Згідно ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР (1963 року) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
Таким чином, стаття 48 ЦК УРСР застосовується при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, а також в інших випадках їх невідповідності вимогам чинного законодавства, якщо для них не встановлені особливі правила визнання угод недійсними.
Статтею 113 ЦК УРСР визначено, що володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом.
Відповідно до ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. У відповідності до ч. 1 ст. 23 КпШС України майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою.
Таким чином, укладання одним із подружжя будь-яких договорів, які стосуються спільної сумісної власності, потребує згоди другого із подружжя.
Як було встановлено судом, позивач не надавала згоди своєму чоловіку - відповідачу ОСОБА_2 на укладання оспорюваних правочинів, крім того, позивач до листопада 2012 року не була обізнана про їх існування.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009, № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Крім того, в п. 9 Постанови зазначено, що згідно зі статтею 217 ЦК правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним.
Згідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Такі підстави для визнання правочину недійсним встановлені ч. 2 ст. 65 Сімейного кодексу України.
Виходячи з вищевикладеного, судом достовірно було встановлено, що відповідач ОСОБА_2, будучи в зареєстрованому шлюбі з позивачем ОСОБА_1, в порушення вимог ст.ст. 22, 23 КпШС України без згоди останньої, укладаючи спірні правочини, поручився за їх виконання всім своїм майном, а отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки за відсутності згоди позивача відповідач ОСОБА_2 не мав права поручатися майном, що є спільною сумісною власністю подружжя.
Таким чином, суд ввжає за необхідне визнати недійсними Договір від 24.11.2003 року, Додаткову угоду від 22.12.2003 року та Додаткову угоду від 31.12.2012 року, укладені між Компанією «Raglam Overseas LTD» та ТОВ «Інфокс», ОСОБА_2, ОСОБА_4 в частині надання гарантій ОСОБА_2 всім своїм майном за виконання зобов'язань за Договором від 24.11.2003 року.
Статтею 196 Цивільного кодексу УРСР встановлено, що правила статей 191 і 194 цього Кодексу поширюються на гарантії, що видаються одними організаціями на забезпечення погашення заборгованості інших.
Відповідно до ст. 191 Цивільного кодексу УРСР гарант, як і поручитель, зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в частині.
Статтею 194 ЦК УРСР встановлено, що гарантія, як і порука, припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання.
У відповідності до ч. 1 ст. 560 ЦК України гарант гарантує перед кредитором виконання боржником його зобов'язання та відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Однак, форма та зміст гарантійного листа законодавчими актами не встановлені.
Разом з тим, згідно чинного законодавства гарантійний лист є специфічним засобом виконання зобов'язання, які виникають між гарантом та кредитором.
Відповідно до ч. 2 ст. 626 ЦК України, такі правовідносини є односторонніми угодами, згідно яких одна сторона бере на себе зобов'язання відносно іншої сторони здійснити встановлені дії або утриматися від них, а іншій стороні надається право вимоги, але зустрічна вимога відносно першої сторони у даному випадку не виникає.
Оскільки відповідач ОСОБА_2 гарантійними листами підтвердив виконання зобов'язань за Договором від 24.11.2003 року, виходячи з вищевказаних положень Закону, суд вважає за необхідне визнати недійсними гарантійний лист від 24.11.2003 року, підписаний ОСОБА_2 та ОСОБА_4, а також визнати недійсним гарантійний лист від 24.11.2003 року, підписаний ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ТОВ «Інфокс».
Керуючись ст.ст. 48. 113, 191, 194, 196 ЦК УРСР, ст.ст. 22, 23 КпШС України, ст.ст. 203, 215, 216, 217, 560, 626 ЦК України, ст. 65 СК України, ст.ст. 10, 60, 88, 212, 213, 215, 218 ЦПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити.
Визнати недійсним Договір, укладений 24.11.2003 року між Компанією «Raglam Overseas LTD» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфокс», ОСОБА_2, ОСОБА_4 в частині надання гарантій ОСОБА_2 всім своїм майном за виконання зобов'язань за цим Договором.
Визнати недійсною Додаткову угоду № 1 до Договору від 24.11.2003 року, укладену 22.12.2003 року між Компанією «Raglam Overseas LTD» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфокс», ОСОБА_2, ОСОБА_4 в частині надання гарантій ОСОБА_2 всім своїм майном за виконання зобов'язань за цим Договором.
Визнати недійсною Додаткову угоду № 2 до Договору від 24.11.2003 року, укладену 31.12.2003 року між Компанією «Raglam Overseas LTD» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфокс», ОСОБА_2, ОСОБА_4 в частині надання гарантій ОСОБА_2 всім своїм майном за виконання зобов'язань за цим Договором.
Визнати недійсним гарантійний лист від 24.11.2003 року, підписаний ОСОБА_2 та ОСОБА_4.
Визнати недійсним гарантійний лист від 24.11.2003 року, підписаний ОСОБА_2, ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфокс».
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі протягом 10 днів апеляційної скарги з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя