ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.486-65-72
№ 7/45-6/633
22.11.06
За позовом Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Рівнегаз»
До відповідача Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»
Про визнання договору частково недійсним
Суддя Ковтун С.А.
Представники:
Від позивача Янкевич Л.Д. (за дов. № 68 від 10.01.2006)
Лихольот А.В. (за дов. № 360 від 08.02.2006)
Від відповідача Левченко О.Є. (за дов. № 264/10 від 18.09.2006)
До господарського суду міста Києва звернулося з позовом відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Рівнегаз»до дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»про визнання пункту 6.1 договору № 06/02-2142 від 28.12.2002 недійсним.
За твердженням позивача, вказаний пункт суперечить постанові Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 13.11.1998 «Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ», порядку розподілу коштів, що надходять за використаний природний газ на розподільні та консолідовані рахунки, відкриті газозбутовим та газотранспортним підприємством НАК «Нафтогаз України»та ДК «Торговий дім «Газ України»НАК «Нафтогаз України»№ 80 від 19.11.1998 та Алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК «Нафтогаз України»за поставлений природний газ, затвердженому постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 759 від 12.07.2000.
Нормативно позивач посилається на положення ст. 48 Цивільного кодексу УРСР, відповідно до яких недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. Оскільки чинним законодавством передбачено обов'язковість дотримання встановленого ними порядку розрахунків за поставлений природний газ для потреб установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів, умова згаданого вище п. 6.1 спірного договору про здійснення остаточного розрахунку за фактично спожитий газ до 10 числа наступного за звітним місяця є такою, на думку позивача, що має бути визнана недійсною.
Рішенням суду № 7/45 від 20.02.2006 у позові було відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2006 вказане рішення було залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 04.10.2006 рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції було скасовано, справу передано на новий розгляд. Підставою для скасування судових рішень стало невірне застосування законодавства щодо позовної давності.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.11.2006 справі присвоєно № 7/45-6/633, розгляд останньої призначено на 22.11.2006.
Відповідач у наданому суду відзиві проти позовних вимог заперечив, зазначивши наступне.
Посилання позивача на згадані вище нормативні акти є безпідставним, оскільки відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Рівнегаз»помилково ототожнює поняття розподіл коштів з поняттям порядок розрахунків за договором. На думку відповідача, наведені акти визначають послідовність дій підприємств та банків, що їх обслуговують при надходженні коштів на розподільні рахунки підприємств за поставлений природний газ, у той же час, вони не містять посилань на остаточний момент розрахунку за отриманий природний газ за договором № 06/02-2142 від 28.12.2002.
Додатково відповідач зазначає, що оскільки позивачеві стало відомо про порушення його права 28.12.2002 (в день підписання договору), а позов подано до суду 13.01.2006, стороною було пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови в позові.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
28.12.2002 між дочірньою компанією «Торговий дім «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(постачальником), правонаступником якого є відповідач, та відкритим акціонерним товариством «Рівнегаз»(покупцем) було укладено договір № 06/02-2142 на постачання природного газу (далі - Договір).
Відповідно до умов Договору (п. 1.1) постачальник зобов'язується передати у власність покупцю в 2003 році природний газ, виключно для потреб споживачів, а саме: установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах Договору.
Пунктом 11.1 Договору встановлено, що його укладено до 31.12.2003, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Згідно з п. 6.1 Договору оплата за газ здійснюється покупцем грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожитий газ здійснюється до 10 числа, наступного за звітним місяця.
Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 12.07.2000 № 759 було затверджено алгоритм розподілу коштів, що надходять на розподільчі рахунки газозбутових підприємств НАК «Нафтогаз України»за поставлений природний газ (далі -Алгоритм). Згідно з його преамбулою, Алгоритм визначає послідовність дій підприємств та банків, що їх обслуговують, при надходженні коштів на розподільні рахунки підприємств за поставлений природний газ. Зміст цих дій визначений у п. 5 Алгоритму, який містить формули, за якими кошти у відсотковому відношенні перераховуються з розподільних рахунків на поточні рахунки газозбутових підприємств, а звідти на консолідований розподільний рахунок.
Оскільки Алгоритм визначає послідовність дій підприємств та банків, що їх обслуговують, при надходженні коштів на розподільні рахунки підприємств за поставлений природний газ, його приписи не позбавляють позивача обов'язку виконувати зобов'язання по оплаті у строк визначений Договором. Алгоритм не впливає на домовленість сторін за Договором щодо строків оплати спожитого природного газу, у зв'язку з чим суд погоджується з твердженням відповідача щодо того, що сторони дійшли згоди стосовно визначення остаточного моменту розрахунку за фактично спожитий газ.
Відповідно до ст. ст. 161 та 162 Цивільного кодексу УРСР, чинного на час укладення Договору, зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк відповідно до умов договору та чинного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Угодою є вид правомірних дій, який виражається у зовнішньому волевиявленні осіб, безпосередньо спрямованому на виникнення, зміну або припинення прав та обов'язків у певних осіб. Цивільно-правовий договір як вид угоди - це правова форма, у якій втілюється узгоджене волевиявлення сторін.
Частиною 2 ст. 21 Закону України «Про підприємства в Україні», чинного на час укладення Договору, встановлено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Редакція пункту 6.1 Договору не суперечить нормам чинного законодавства.
Таким чином позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України,-
У задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя С.А. Ковтун
Рішення підписано 12 грудня 2006 року.