Справа № 1301/2-98/12 Головуючий у 1 інстанції: Гудим Л.Я.
Провадження № 22-ц/783/366/13 Доповідач в 2-й інстанції: Курій Н. М.
Категорія:5
18 квітня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі: головуючого - судді Курій Н.М.,
суддів: Крайник Н.П., Каблака П.І.,
за секретаря Данилик І.І.,
з участю ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 14 травня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа - Бориславська державна нотаріальна контора про визнання права на спадщину за законом на ? частину 47/100 ідеальних частин житлового будинку та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, треті особи - Бориславська державна нотаріальна контора, відділ державної реєстрації актів цивільного стану Бориславського міського управління юстиції Львівської області про визнання шлюбу недійсним,
В листопаді 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищезазначеним позовом та просив суд ухвалити рішення, яким визнати за ним право на спадкове майно за законом, виділивши йому 1/2 частку з 47/100 ідеальних частин житлового АДРЕСА_2.
В обґрунтування позову посилався на те, що 06.10.2011 року державним нотаріусом Бориславської державної нотаріальної контори винесено постанову про відмову у вчинені нотаріальної дії, а саме - відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частину з 47/100 ідеальних частин житлового будинку в АДРЕСА_2.
Зазначені 47/100 ідеальних частин житлового будинку в АДРЕСА_2 що складають двохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 житловою площею 25,8 кв.м., загальною площею 47,5 кв.м., належали згідно з договором купівлі-продажу від 22.11.1989 року, посвідченим державним нотаріусом Бориславської державної нотаріальної контори, зареєстрованим у реєстрі за №2601, покійному вітчиму ОСОБА_2 - ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
На час укладення договору купівлі-продажу квартири його мати, ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, перебувала з ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі. Після смерті матері йому державним нотаріусом Бориславської державної нотаріальної контори видано 03.12.2004 року свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №1859.
Відповідач за первісним позовом ОСОБА_4 є дочкою ОСОБА_5 яка проживала окремо від сім'ї свого батька, а тому оформлення за ОСОБА_4 права власності на цілу квартиру АДРЕСА_2 є незаконним та порушує його інтереси та майнові права.
07.02.2012 року представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_7 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2, треті особи - Бориславська державна нотаріальна контора, відділ ДРАЦС Бориславського міського управління юстиції Львівської області про визнання шлюбу недійсним, у якому просить визнати недійсним шлюб, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 23.03.1983 року, зареєстрований відділом ЗАГС виконкому Бориславської міської Ради народних депутатів Львівської області, актовий запис №92, оскільки на час укладення цього шлюбу її батько ОСОБА_5 перебував у шлюбі з її матір'ю ОСОБА_8, який було зареєстровано 17.07.1943 року в костелі м. Борислава, актовий запис №68, який не був припинений.
Рішенням Бориславського районного суду Львівської області від 14 травня 2012 року в задоволенні первісного позову відмовлено та задоволено зустрічний позов.
Визнано недійсним шлюб, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 23.03.1983 року, зареєстрований відділом ЗАГС виконкому Бориславської міської Ради народних депутатів Львівської області, актовий запис №92.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_2 подав на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом першої інстанції неповно з'ясовано всі обставини, що мають значення для справи.
Апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким визнати за ним право на спадкове майно за законом, виділивши йому ? частку з 47/100 ід.ч. житлового будинку АДРЕСА_2.
В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 доводи скарги підтримали.
Представники відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_7 та ОСОБА_9 в судове засідання не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про день та час судового засідання, що підтверджується особистим розписками на повідомленні про розгляд справи на 18.04.2013р. (а.с.227). ОСОБА_7 подала клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із захворюванням, однак доказів на підтвердження зазначених обставин не подала.
У відповідності до ст.305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. А відтак, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності осіб, які не з'явилися, ураховуючи пояснення представників відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_7 та ОСОБА_9 в судовому засіданні апеляційної інстанції 20.12.2012 року.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши відповідно до ст.303 ЦПК України законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення скасувати з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення судового рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правових відносин та інші. Оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.212 ЦПК України з врахуванням положень ст.57-66 ЦПК України. Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст.61 ЦПК України.
Відповідно до вимог частини першої ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Таким чином суд, розглядаючи цивільну справу у порядку позовного провадження, повинен повно і всебічно з'ясувати фактичні обставини справи та вирішити спір у межах заявлених позовних вимог та зібраних у справі доказів.
Як вбачається із свідоцтва про укладення шлюбу (а.с.11), ОСОБА_6, яка є матір'ю позивача, зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 23.03.1983 року та проживала до дня смерті, ІНФОРМАЦІЯ_4 разом з останнім в квартирі АДРЕСА_2. Власником зазначеної квартири був ОСОБА_5 згідно з договором купівлі-продажу від 22.11.1989 року (а.с.17). Помер ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3, що стверджується свідоцтвом про смерть, виданим відділом РАЦС Бориславського міського управління юстиції ІНФОРМАЦІЯ_1.
Матеріалами справи встановлено, що позивачу 03.12.2004 року державним нотаріусом Бориславської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті його матері ОСОБА_6 на спадкове майно, яке складається з грошового вкладу (а.с.16). В частині видачі свідоцтва на право на спадщину за законом на половину квартири АДРЕСА_2, як майно, набуте за час шлюбу з ОСОБА_5, постановою нотаріуса від 06.10.2011 року відмовлено у вчиненні нотаріальної дії.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права власності на половину квартири в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6, придбаної під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 та задовольняючи зустрічний позов про визнання недійсним шлюбу, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 23.03.1983 року, суд виходив з того, що на час реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 ОСОБА_5 перебував в іншому шлюбі, який не був розірваний, що є підставою для визнання такого недійсним, а тому придбана квартира на ім'я ОСОБА_5 не є спільним майном подружжя.
Проте, з висновком суду не можна погодитись, оскільки він не ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.
Відповідно до ст.ст.104,105 Кодексу Законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР від 31.05.1926 року в УРСР визнається лише цивільний шлюб. Шлюб підлягає реєстрації в органах запису актів громадянського стану… Тільки зареєстрований шлюб породжує права і обов'язки подружжя, передбачені цим Кодексом і іншими законами.
Відповідно до ст.105-1 означеного Кодексу, особи, які фактично перебували в шлюбних відносинах на день 8 липня 1944 р., можуть оформити ці відносини шляхом реєстрації шлюбу в органах запису актів громадянського стану із зазначенням строку фактичного спільного проживання, при умові, що ні одна із цих осіб не перебуває в зареєстрованому шлюбі, і при відсутності інших причин, що перешкоджають укладенню шлюбу, відповідно до ст.ст.108-112 цього Кодексу.
Статтею 106 означеного кодексу передбачено, що здійснення релігійного обряду шлюбу не має ніякого юридичного значення і не може бути доказом укладення шлюбу.
Відповідно до ст.6 Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР від 1969 року (який був чинним на час укладення шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_5.) визнається тільки шлюб, укладений у державних органах запису актів громадянського стану. Релігійний обряд шлюбу так само, як і інші релігійні обряди, не має правового значення і є особистою справою громадян. Це правило не стосується вчинених до утворення або відновлення державних органів запису актів громадянського стану релігійних обрядів і одержаних на їх посвідчення документів про народження, укладення шлюбу, розірвання шлюбу і смерть.
Виходячи зі змісту положень вищезазначеного Закону, релігійний обряд шлюбу (вінчання) має правове значення, якщо він відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР «Про реєстрації актів громадянського стану в Волинській, Дрогобицькій, Львівській, Ровенській, Станіславській, Тернопільській областях Української РСР» від 16.04.1940 року, церковні шлюби визнавалися, якщо вони були здійснені до 05.05.1940 року.
Як вбачається з матеріалів справи, церковний шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_8 був укладений в костелі м.Борислава 17.07.1943 року, відтак, станом на час реєстрації ОСОБА_5 шлюбу з ОСОБА_6 23.03.1983 року не мав правового значення, оскільки до цього не був зареєстрований в державних органах, що здійснювали реєстрацію актів громадянського стану. Реєстрація актового запису про шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_8, що був укладений в костелі м.Борислава 17.07.1943 року у Реєстрі вчинена реєстратором - Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Бориславського міського управління юстиції Львівської області лише 23 січня 2012 року (а.с.82), тобто після смерті ОСОБА_10 та ОСОБА_8 (померла ІНФОРМАЦІЯ_5.), а тому не породжує виникнення прав та обов'язків, пов'язаних з цим шлюбом.
Ураховуючи встановлене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про визнання недійсним шлюбу, зареєстрованого 23.03.1983 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_10 як укладеного останнім під час перебування в іншому зареєстрованому шлюбі.
Відповідно до ст. 22 КпШС України 1969 року, положення якого поширюються на дані правовідносини, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Згідно з договором купівлі-продажу покупцем ОСОБА_10 квартири АДРЕСА_2 від 22.11.1989 року, сторонами, як подружжям, була придбана зазначена квартира, відтак на час смерті ОСОБА_6, крім грошового вкладу до спадкового майна належала 1/2 її частини. Ураховуючи, що ОСОБА_2 вступив в володіння спадковим майном та отримав свідоцтво про право на частину спадщини, а саме - на грошові вклади спадкодавця (а.с.47), а ОСОБА_5 подав до нотаріальної контори заяву, в якій зазначив, що не претендує на оформлення спадкових прав після смерті його дружини ОСОБА_6 (а.с.42), колегія суддів доходить висновку, що єдиним спадкоємцем спадкового майна, що належало на день смерті спадкодавцю ОСОБА_6 є її син ОСОБА_2, і саме ним подана заява у нотаріальну контору про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом і на ? частину з 47/100 ід.ч. житлового будинку АДРЕСА_2 (а.с.49), проте, нотаріусом у видачі йому свідоцтва про право на спадщину за законом на частку квартири відмовлено (а.с.7).
З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку, що за ОСОБА_2 слід визнати право власності на 1/2 частину спірної квартири в порядку спадкування за законом після смерті його матері ОСОБА_6
Виходячи з встановленого, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду, яке ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права в законній силі залишатись не може та на підставі ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову.
Керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст. 307, ст. 309, ч.2 ст. 314, ст. 316 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 14 травня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа - Бориславська державна нотаріальна контора про визнання права на спадщину за законом на ? частину квартири АДРЕСА_2 задовольнити.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом.
В зустрічному позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2, треті особи - Бориславська державна нотаріальна контора, відділ державної реєстрації актів цивільного стану Бориславського міського управління юстиції Львівської області про визнання шлюбу недійсним відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.
Головуючий:
Судді: