Справа № 1309/2-668/11 Головуючий у 1 інстанції: Грищук В.О.
Провадження № 22-ц/783/398/13 Доповідач в 2-й інстанції: Курій Н. М.
Категорія: 30
18 квітня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі: головуючого - судді Курій Н.М.,
суддів: Крайник Н.П., Каблака П.І.,
за секретаря Данилик І.І.
з участю ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Залізничного районного суду м.Львова від 12 липня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди,
Заочним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 12 липня 2011 року вищезазначений позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_2 - 2478 грн. матеріальної коди, 1000 грн. моральної шкоди, а всього 3478 грн. завданої шкоди.
Ухвалою від 28 травня 2012 року заяву ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 липня 2011 року залишено без задоволення.
Зазначене рішення суду ОСОБА_4 оскаржила в загальному порядку, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції неповно з'ясовано всі обставини справи, надана помилкова оцінка доказам у справі.
Апелянт стверджує, що її квартира № 13 не знаходиться ні над квартирою №12, ні над квартирою №4, а водовідведення влаштоване до капітального стояка, який обслуговує тільки квартири №21,№ 13 та №5.
Апелянт зазначає, що після отримання квартири № 13 у спадщину вона не робила в ній жодних перепланувань, суміщеного санвузла також не влаштовувала, оскільки ванна та туалет там були завжди і згідно з договором найму житлового приміщення між ЖЕК-23 та колишньою власницею квартири № 13 ОСОБА_6 від 1969 року, а також договору від 19.03.2008 року. між ЛКП «Привокзальне» та ОСОБА_6 видно, що ванна кімната у квартирі є, і що плата за водовідведення (каналізацію) з мешканки квартири стягувалась завжди.
Апелянт стверджує, що суд не встановив час залиття квартири ОСОБА_2, та не зазначив причини залиття, лише формально дійшов висновку, що причиною залиття є халатне відношення до сантехнічних приладів мешканців квартири №13.
Апелянт також звертає увагу на те, що, позиваючись про відшкодування матеріальної та моральної шкоди одноособово, ОСОБА_2 не подала суду даних про своє право власності на квартиру.
Апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Апелянт ОСОБА_4 в судове засідання повторно не з'явилася (в попереднє засідання подала клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з захворюванням), хоча була повідомлена про день та час судового засідання, що підтверджується повідомленнями про вручення судової повістки (а.с. 135, 142), про причини неявки суд не повідомила та з клопотанням про відкладення розгляду справи не зверталася, тому розгляд справи відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України здійснюється колегією суддів за її відсутності.
Заслухавши доповідь судді апеляційної інстанції, пояснення ОСОБА_2 та її представника -ОСОБА_3, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
У відповідності зі статтею 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а також не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що в квартирі № 4 в будинку АДРЕСА_1, співвласником якої є позивачка ОСОБА_2 (а.с.18) та в квартирі №12 в будинку АДРЕСА_1, власником якої є позивачка - ОСОБА_2 (а.с.23 зворот) на стелях та стінах утворилися мокрі плями.
Матеріалами справи також встановлено, що в квартирі №13 в будинку АДРЕСА_1 відповідачкою ОСОБА_4 було самочинно влаштовано поєднаний санвузол в приміщенні кухні та самочинно підключено каналізаційну мережу до центрального каналізаційного стояка, який проходить у квартирі №12 в будинку АДРЕСА_1, що підтверджується Розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 17.04.2009р. (а.с.13).
Актом перевірки Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області від 23.03.2009р. встановлено, що «власниками квартири №13 житлового будинку АДРЕСА_1 було пробито отвір у капітальній стіні в районі центрального стояка з метою врізки у даний стояк інженерних мереж (каналізації). На момент перевірки отвір виявився вже замурованим. Внаслідок виконання сантехнічних робіт проходить замокання стелі в приміщенні ванної кімнати квартири №4» (а.с. 22).
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Актом, складеним комісією ЛКП «Привокзальне» від 17.03.2009р. встановлено, що «мешканцями квартири №13 самовільно пробита капітальна стіна і встановлено вигоди. Відвід каналізації підключено в загальний каналізаційний стояк, який проходить через квартиру №12» (а.с. 46).
Актом комісії ЛКП «Привокзальне» від 06.05.2010р. також встановлено, що «при зливанні води з туалету в кв. №12, 13 вода не поступає в каналізаційну трубу, а витікає поза трубою, що призводить до замокання стін кв.№4» (а.с.37).
Зі звіту про оцінку розміру відшкодування збитків при залитті квартир за адресою: АДРЕСА_1, кв.12 з фототаблицями та кошторисом встановлено, що загальна вартість ремонтних робіт, пов'язаних з ліквідацією шкоди, заподіяної залиттям зазначеним квартирам становить 1555грн. та 722 грн. відповідно.
За таких обставин, ОСОБА_2 надано суду належні та допустимі докази у підтвердження своїх вимог по спричиненій відповідачем матеріальній шкоді в частині вартості відновлювальних ремонтних робіт та доведено факт залиття квартир №4 та №12, з квартири №13, яка належить відповідачці ОСОБА_4
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 щодо відсутності її вини у залитті квартир № 4 та №12 в будинку АДРЕСА_1 колегія суддів вважає неспроможними, такими, що спростовуються матеріалами справи та висновками суду.
Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Всупереч цим вимогам відповідачкою не надано ні суду першої, ні апеляційної інстанцій належних та допустимих доказів на спростування факту залиття саме з її квартири, чим не доведено, що шкоду позивачці завдано не з її вини.
Розмір матеріальної шкоди відповідачкою не оспорюється.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення з відповідачки на її користь вартість відновлювальних ремонтних робіт квартири квартир № 4 та №12 в будинку АДРЕСА_1, пов'язаних з ліквідацією шкоди, заподіяної залиттям у сумі 2277 грн. та стягнув судові витрати 201 грн. (51 грн. державного мита та 150 грн. за проведення експертизи).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Судом встановлено, що через бездіяльність та небажанням добровільно відшкодувати матеріальну шкоду, завдану внаслідок залиття квартир, відповідачка завдала позивачці моральної шкоди. При цьому, районним судом правильно оцінено визначені фактори заподіяння моральної шкоди позивачці, оскільки вона вимушена була тривалий час доводити вину відповідачки, у тому числі і звертаючись у судові інстанції. А відтак, колегія суддів погоджується із висновком районного суду, що розмір моральної шкоди, заявлений позивачкою є обґрунтованим і підлягає до задоволення.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі та на висновки суду першої інстанції не впливають.
За наведених вище обставин, колегія доходить висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні й апеляційну скаргу на оскаржуване рішення слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст. 308, п.1 ч.1 ст. 314, ст. 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 липня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий:
Судді: