Справа № 1309/2-616/12 Головуючий у 1 інстанції: Гедз Б.М.
Провадження № 22-ц/783/364/13 Доповідач в 2-й інстанції: Курій Н. М.
Категорія:5
18 квітня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі: головуючого - судді Курій Н.М.,
суддів: Крайник Н.П., Каблака П.І.,
за секретаря Данилик І.І.,
з участю: представника Львівської міської ради Процик І.І, представника Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради Зварича В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Львівської міської ради на рішення Залізничного суду м. Львова від 03 травня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Львівської міської ради, треті особи - ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради про визнання права власності на цегляний гараж,
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 03 травня 2012 року вищезазначений позов задоволено, визнано право власності за позивачем на цегляний гараж, розміром 4,92 х 8,95 м., позначений у технічному паспорті літерою «Б», що розташований у дворі АДРЕСА_1.
Рішення суду оскаржила Львівська міська рада.
В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на невідповідність законодавству висновків суду, вважає рішення незаконним у зв'язку із порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Апелянт стверджує, що будівництво гаражу проведено самочинно, без належного дозволу та на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності, а тому в порядку ст. 376 ЦК України у суду першої інстанції не було підстав для визнання за позивачем права власності на збудований гараж.
Апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.
В судове засідання позивач ОСОБА_4 не прибув, просив розгляд справи відкласти у зв'язку із його тимчасовою непрацездатністю. Колегія суддів, ураховуючи, що в судовому засіданні 20 грудня 2012 року ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5 давали пояснення вважає за можливе в силу ст. 305 ЦПК України розглянути справу без участі осіб, що не з'явились, які належно були повідомлені про час і місце розгляду справи (а.с.105).
Заслухавши доповідь судді апеляційної інстанції, пояснення представника Львівської міської ради Процик І.І. та представника Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради Зварича В.В. на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до з ч.1 ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Відповідно до ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_4, районний суд посилався на укладену між позивачем та Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради угоду про погодження самочинного будівництва від 02 листопада 2011 року, згідно з якою міська рада зобов'язалася надати дозвіл на здійснене самочинне будівництво та прийняти його в експлуатацію за зверненням забудовника за умови дотримання вимог чинного законодавства, затвердженої проектно-кошторисної документації, будівельних нормативів та цього договору. Забудовник зобов'язувався замовити проектну документацію на самочинно споруджений об'єкт у проектній організації, яка має відповідну ліцензію, погоджує цю документацію у встановленому порядку з відповідними службами, затверджує її, отримує дозвіл на виконання будівельних робіт; на вимогу міжвідомчої комісії або управління архітектури і містобудування або управління охорони історичного середовища представляє висновок про технічний стан збудованого об'єкта або окремих його елементів.; перераховує кошти у сумі 7740,40 грн. що становить 10% від оціночної вартості самочинного будівництва, визначеної у встановленому порядку організацією, яка відповідно до законодавства має право здійснювати оцінку майна на окремий рахунок спеціального фонду районного бюджету; зобов'язується надалі не допускати проведення самочинного будівництва.
Крім цього, суд першої інстанції як на доказ підставності позову послався на довідку про правовий статус землі від 21 липня 2011 року; характеристику самочинного будівництва, що відображена у технічному паспорті на домоволодіння; заяву-згоду ЛКП «Сріблястий» та факт внесення позивачем 7 747 грн. 40 коп. на розвиток інфраструктури Залізничного району.
Також судом наведено в рішенні відповідь №2401-2 від 28 липня 2011 року управління архітектури департаменту містобудування Львівської міської Ради, яке вважає можливим розгляд самочинно здійсненого будівництва гаражу на прилеглій ділянці до житлових будинків АДРЕСА_1 при умові виносу колектора Д-300 мм за межі ділянки та погодження з ЛМКП «Львівводоканал», згоди власників сусідньої нежитлової будівлі та вирішення питання землекористування (а.с.3).
Як на правову підставу для задоволення позовних вимог суд першої інстанції послався на норми ст. 376 ЦК України.
Колегія суддів вважає, що ухвалене судом рішення не узгоджується з матеріалами справи та вимогами закону, ґрунтується на неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, судом неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права.
У відповідності до ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Частина 2 ст. 376 ЦК України передбачає, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Згідно з ч. 4 ст. 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво або за її рахунок.
Визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч. 3 ст. 376 ЦК України).
Отже, підсумовуючи приписи ст. 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самовільного будівництва, правовою підставою визнання права власності на нерухоме майно насамперед є надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Як встановлено з матеріалів справи, позивачу ОСОБА_4 не надавалась земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудований гараж.
Згідно з п. 1.2. Положення про порядок врегулювання питань з самочинного будівництва у м. Львові, затвердженого Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 835 від 09 вересня 2011 року, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Відповідно до положень Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», зазначено, що, вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.
Залізничним районним судом м. Львова при ухваленні оскаржуваного рішення не дотримано положень чинного законодавства та практики їх застосування.
З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення в законній силі залишатись не може, а тому в силу ст. 309 ЦПК України його слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позовних вимогах ОСОБА_4
Керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст. 307, ст. 309, ч.2 ст. 314, ст. 316 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Львівської міської ради задовольнити.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 липня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позовних вимогах ОСОБА_4 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь Львівської міської ради 107 грн. 30 коп. судових витрат.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.
Головуючий:
Судді: