07 грудня 2006 р.
№ 15/69
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Кочерової Н.О.
суддів :
Рибака В.В.
Ковтонюк Л.В.
розглянув касаційну скаргу
Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України"
на постанову
від 11.05.2006
Львівського апеляційного господарського суду
у справі
№ 15/69
господарського суду Івано-Франківської області
за позовом
Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України"
до
Відкритого акціонерного товариства "Тисменицягаз"
про
стягнення 1 145 358,92 грн.
за участю представників сторін :
від позивача
Левченко О.Є. дов. від 18.09.2006
від відповідача
Козакова О.А. дов. від 04.09.2006
Слухання справи відкладалося 14.09.06 і 05.10.06 та оголошувалась перерва 28.09.06.
В лютому 2005 року Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" пред'явила в суді позов до відкритого акціонерного товариства "Тисменицягаз" про стягнення заборгованості за переданий у 2002 році природний газ в сумі 751210,26 грн., інфляційних нарахувань на суму боргу, 3% річних, пені.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 28.12.2001 між сторонами було укладено договір № 06/01-816-00000001 на постачання природного газу для потреб населення. На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв газ в об'ємі 45525859 куб. м. на загальну суму 5405761,47 грн., проте розрахувався лише на суму 4654551,21 грн.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області (суддя Деделюк Б.В.) в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.05.2006 (судді: Дух Я.В., Зданкевич З.І., Краєвська М.В) рішення скасовано в частині відмови в стягненні 44613,26 грн. основного боргу і провадження у справі в цій частині припинено на підставі п.1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. В решті рішення залишено без змін.
Скасовуючи рішення господарського суду в частині відмови у стягненні 44613,26 грн. і припиняючи в цій частині провадження у справі, апеляційна інстанція виходила з того, що в процесі розгляду справи 28.03.2005, тобто після звернення з позовом, було сплачено 44613,26 грн. платіжним дорученням № 820 від 28.03.2005.
Відмовляючи в іншій частині позову, господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, виходили з того, що до суми 706597,47 грн., яку просить стягнути позивач, відносяться комерційні втрати, витоки та притоки; питання оплати комерційних втрат не встановлено чинним законодавством, не передбачено договором та додатковими угодами до нього, з моменту підписання укладеного між сторонами договору відповідач не набув права власності на природний газ, характер відносин сторін дає право вважати правовідносини - відносинами доручення.
Відмовляючи в позові про стягнення інфляційних та трьох процентів річних, суди виходили з вимог Закону України від 08.10.1999 № 1136-ХІУ "Про внесення змін до статті 214 Цивільного кодексу Української РСР".
Відмовляючи в стягненні штрафу, судові інстанції послалися на те, що договором була встановлена інша відповідальність, а саме пеня, що виключає можливість застосування штрафу.
У позивача, враховуючи п.6.2 договору, були відсутні підстави нараховувати пеню на суму простроченого зобов'язання.
В касаційній скарзі Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду і справу передати на новий розгляд до господарського суду, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено судовими інстанціями і вбачається з матеріалів справи 28.12.2001 між сторонами було укладено договір № 06/01-816-0000001, відповідно до якого Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" зобов'язалась передати відкритому акціонерному товариству "Тисменицягаз" природний газ для потреб населення з урахуванням комерційних втрат у кількості 45525859 куб. м., а останнє оплатити на умовах даного договору.
Відкрите акціонерне товариство "Тисменицягаз" оплатило вартість отриманого газу за мінусом 706597,47 грн., які вважає комерційними втратами, витоками, притоками.
Господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, відмовляючи в позові, вказав, що питання оплати комерційних втрат не встановлено чинним законодавством, не передбачено договором.
Нормами чинного законодавства також не визначено й порядку обліку та нарахування вартості комерційних втрат природного газу, а також не врегульовано питання щодо джерел відшкодування вартості таких втрат.
Проте, з цими висновками погодитись не можна виходячи з наступного.
Згідно п.п 1.1 договору, укладеного між сторонами, Постачальник зобов'язується передати Покупцю в 2002 році природний газ, надалі газ, виключно для потреб населення, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.
Відповідно до п.2.1 цього договору Постачальник передає Покупцеві в 2002 році газ в обсязі, з врахуванням комерційних витрат, 43 449 117 куб. м., в тому числі по місяцям і кварталах.
Як вбачається з матеріалів справи, сторонами щомісячно погоджувались обсяги постачання природного газу у актах подачі -приймання природного газу, сторони визначили частину переданого відповідачу, але втраченого у технологічному процесі газу (комерційні втрати) і ціну цього газу розрахували за роздрібною ціною на газ для населення за відсутності лічильників газу затвердженого Національною комісією регулювання електроенергетики України.
Зазначені обсяги втрат відповідачем не оспорювались і визначені як різниця між обсягами надходження газу до газорозподільної мережі та сумою обсягів реалізації газу населенню.
Весь обсяг природного газу придбано у позивача оплатно, комерційні втрати є складовою частиною загального обсягу переданого відповідачу природного газу, а тому висновок судових інстанцій про те, що відповідач не повинен сплачувати газ при наявності вищенаведених актів та умов договору є непереконливим.
На час укладання договору та його виконання діяло Тимчасове положення про облік відтоків та притоків природного газу, затверджене наказом НАК "Нафтогаз України" № 209 від 09.08.1999 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 13.09.1999 за № 617/3910, яке втратило чинність згідно наказу НАК "Нафтогаз України" № 326 від 09.06.2004.
Згідно п.1 цього Тимчасового положення відтоки газу -перевитрачання газу, яке може виникати внаслідок перевищення фактично спожитих населенням обсягів газу в осінньо-зимовий період порівняно з діючими середньорічними нормами споживання газу; притоки газу - недобір газу, який може виникати внаслідок того, що у весняно-літній період фактично спожиті населенням обсязі газу менші за діючі середньорічні норми споживання газу.
Відповідно до п.2.9 якщо за результатами року відтоки газу не компенсувалися притоками, а розмір підсумкових втрат не перевищив рівня граничних розрахункових втрат природного газу, то вартість цих втрат газу компенсуються з прибутку власника газу.
Наявні в матеріалах справи акти приймання-передачі природного газу підтверджують виконання позивачем своїх зобов'язань по договору щодо поставки газу.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Зміст укладеного між сторонами договору поставки природного газу для потреб населення не містить будь-яких застережень з цього приводу.
Згідно ст. 128 ЦК УРСР, яка була діючою на момент виникнення у відповідача зобов'язання по оплаті отриманого природного газу, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено договором або законом.
Відносно переходу вправа власності на природний газ до відповідача укладений сторонами договір будь-яких застережень не містить, ВАТ "Тисменицягаз" підписані акти щодо отримання природного газу.
З урахуванням викладеного, висновок судових інстанцій про те, що відповідач не є власником отриманого за договором № 06/01-816-00000001 від 28.12.2001 природного газу і він не повинен оплачувати комерційні втрати, є непереконливим.
Згідно до положень "Порядку нормування виробничо-технологічних витрат у сфері транспортування, постачання і споживання природного газу в системах газопостачання України" затвердженого Наказом Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України за № 1-69 від 29.07.1998 комерційні втрати природного газу, це втрати газу, які обумовлені: - недоліками способів вимірювання кількості газу та методів, які реалізують ці способи; - похибками приладів обліку кількості газу та приладів визначення фізико-хімічних параметрів газу; - невідповідністю нерівномірного споживання газу без приладів обліку рівномірному обліку за середніми нормами; - використанням побутових газових плит для опалення та гарячого водопостачання внаслідок порушень в роботі систем централізованого теплопостачання та систем гарячого водопостачання; - пошкодженнями та аваріями на газопроводах за умов, коли витоки газу не обліковані; - різницю між кількістю газу, зафіксованою за показаннями побутових газових лічильників і приведеною до умов згідно ГОСТ 2939-63, і кількістю цього газу, зафіксованою за показаннями побутових газових лічильників у разі відсутності приладів визначення тиску та температури газу та при відсутності коректора; - недоліками в інших аспектах організації обліку.
Враховуючи наведене визначення комерційних втрат не можна погодитись з висновком суду, що вартість газу, отримана відповідачем і за яку ним не проведена плата, є комерційними втратами.
Згідно Протоколу № 1 від 29.12.2004 комісії з врегулювання претензій за боргами між дочірніми підприємствами та товариствами, що знаходяться в корпоративному управлінні НАК "Нафтогаз України", відповідно до наказу НАК "Нафтогаз України" № 589 від 28.10.2004 рекомендовано ВАТ з метою зменшення суми боргу встановити її розмір через суди з врахуванням штрафних санкцій, зменшену на пеню за рішенням суду.
Провести бухгалтерську експертизу, яка підтверджує факт комерційних втрат із незалежних від ВАТ причин, що надасть можливість ВАТ зменшити заборгованість перед ДК "Газ України" на відповідну суму.
Викладене свідчить про те, що постановлені судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір у відповідності з вимогами закону і обставинами справи.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" задовольнити.
Постанову від 11.05.2006 Львівського апеляційного господарського суду та рішення від 27.10.2005 господарського суду Івано-Франківської області у справі № 15/69 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Н. Кочерова
Судді: В. Рибак
Л.Ковтонюк