Справа № 2-45/12
22 квітня 2013 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:
головуючого судді Пархоменко О.В.
при секретарі Харитоновій К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, законним представником якого є ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним,
Позивачка звернулася до суду із даним позовом, посилаючись на те, що 18 жовтня 2007 року померла її мати ОСОБА_5, після смерті матері вона у встановлений законодавством строк звернулася із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 і п'ятою Київською державною нотаріальною конторою за її заявою заведена спадкова справа № 1061 за 2007 рік, тому відповідно до ст. 1268 ЦК України вона вважається такою, що прийняла спадщину після смерті своєї матері. ОСОБА_5 була спадкоємцем другої черги в порядку спадкування за законом після смерті брата ОСОБА_6, який помер 07 липня 2007 року. Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1.
Позивачка вказує, що у вересні 2007 року ОСОБА_5 звернулася до Ірпінської міської держнотконтори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 і їй стало відомо, що за життя ОСОБА_6 склав заповіт, посвідчений 09.04.2003 року державним нотаріусом Ірпінської державної нотаріальної контори ОСОБА_7, реєстровий № 2297, яким все своє майно заповів ОСОБА_8. Вважає, що при складанні заповіту ОСОБА_6 не в повній мірі усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними і вказаний заповіт має бути визнаний судом недійсним, виходячи із наступного. ОСОБА_6 на протязі багатьох років зловживав спиртними напоями, страждав на стійку алкогольну залежність, мав неврівноважену психіку по причині невдалого особистого життя; зловживання спиртним ОСОБА_6 почав після смерті у 1990 році його дружини і його залежність посилилась після смерті сина у 2001 році. ОСОБА_5 намагалася полікувати брата, возила до лікарів, але це результату не дало; на ґрунті зловживання спиртним ОСОБА_6 вів себе неадекватно, періодично його доставляли до Ірпінського МВ; останні роки свого життя він знаходився під піклуванням ОСОБА_5, між ними були добрі стосунки і під час спілкування з братом її матері достеменно було відомо, що заповідати будь-кому належну йому на праві власності квартиру ОСОБА_6 наміру не мав. Крім того на час складання заповіту у ОСОБА_6 були ознаки онкологічного захворювання, він схуд, постійно скаржився на біль, в подальшому йому був поставлений діагноз “рак правої легені“. Так як ОСОБА_6 зловживав алкогольними напоями та протягом останніх років був вимушений вживати сильнодіючі медичні препарати, які подавляють біль, він не міг свідомо, у здоровому глузді, твердій пам'яті та при ясній свідомості, діяти добровільно, розуміти значення своїх дій та не помилятися у відношенні такого правочину як заповіт.
Вказує, що згідно діючого законодавства до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті; так як вона прийняла спадщину після смерті ОСОБА_5, то вважає, що її право на спадкове майно після смерті ОСОБА_6 перейшло у спадщину до неї.
В зв'язку із викладеними обставинами позивачка просила визнати заповіт, складений ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_8, посвідчений 09.04.2003 року державним нотаріусом Ірпінської державної нотаріальної контори ОСОБА_7, реєстровий № 2297, недійсним.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_9 позов підтримала, підтвердила обставини, викладені в позовній заяві, просила позов задовольнити.
Представник відповідачів ОСОБА_10 в судовому засіданні позов не визнав, суду пояснив, що на час складання заповіту ОСОБА_6 був повністю дієздатною особою, дієздатність була перевірена нотаріусом під час посвідчення заповіту. Він ніколи не лікувався від алкоголізму, до адміністративної відповідальності не притягувався, на обліку у лікаря-нарколога не перебував. Медична документація щодо якої він лікувався від алкоголізму є сумнівною. Просив у позові відмовити.
Заслухавши пояснення учасників процесу, свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17І,, вивчивши письмові докази по справі, суд вважає заявлений позов таким, що підлягає до задоволення, виходячи із наступного.
У відповідності до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У відповідності до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
У відповідності до ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі не підлягають доказуванню; обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
В судовому засіданні встановлено, що 18 жовтня 2007 року померла ОСОБА_5, після її смерті відкрилася спадщина на належне їй за життя майно. Спадкоємцем за законом першої черги після смерті ОСОБА_5 є її дочка ОСОБА_1 Встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були рідним сестрою та братом. Дані обставини визнаються сторонами та у відповідності до ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягають.
Встановлено, що 07 липня 2007 року помер ОСОБА_6, після його смерті відкрилася спадщина на належне йому за життя майно. За життя ОСОБА_609 квітня 2003 року склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Ірпінської державної нотаріальної контори ОСОБА_7, зареєстровано в реєстрі за № 2297, яким все своє майно заповідав ОСОБА_8.
Встановлено, що за життя ОСОБА_6 на праві власності належала квартира АДРЕСА_2.
В судовому засіданні встановлено, що після смерті ОСОБА_6 11.09.2007 року до Ірпінської міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом звернулася ОСОБА_5; 17.07.2007 року до Ірпінської міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_6 звернувся ОСОБА_8
В судовому засіданні встановлено, що згідно ОСОБА_14 посмертної судово-психіатричної експертизи № 450 від 01.09.2010 року ОСОБА_6 за життя, у тому числі і під час складання заповіту 9.4.2003 р. страждав на хронічний алкоголізм із вираженими змінами особистості по алкогольному типу та інтелектуально-мнестичними порушеннями, а тому він не міг повною мірою усвідомлювати (розуміти) значення своїх дій та керувати ними.
В судовому засіданні також встановлено, що 05 квітня 2011 року помер ОСОБА_8, після його смерті відкрилася спадщина на належне йому за життя майно, за життя ОСОБА_8 заповіту не залишив. 07.09.2011 року до Ірпінської міської державної нотаріальної контори звернувся із заявою про прийняття спадщини за законом син померлого ОСОБА_2, який діяв за згодою свого законного представника матері ОСОБА_3; іншим спадкоємцем за законом першої черги після смерті ОСОБА_8 є його син ОСОБА_4.
В судовому засіданні також встановлено, що за життя ОСОБА_6 зловживав спиртними напоями та періодично проходив лікування від цього, зокрема, у Донецькому обласному наркологічному диспансері у 2003 році.
Встановлено, що згідно висновку Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 05.12.2012 року № 315 відбиток штампу на титульній сторінці медичної картки амбулаторного хворого б/н на ім.“я ОСОБА_6, виданої Донецьким обласним наркологічним диспансером, нанесено струменевим способом друку з використанням знакодрукуючого пристрою (струменевого принтеру); питання стосовно встановлення відносної давності відбитку штампу в наданій медичній картці на ім.“я ОСОБА_6, виданої Донецьким обласним наркологічним диспансером, не вирішувалось, у зв'язку з тим, що відбиток штампу на титульній сторінці медичної картки амбулаторного хворого б/н на ім.“я ОСОБА_6, виданої Донецьким обласним наркологічним диспансером, нанесено струменевим способом друку. Вирішити питання відносної давності відбитку штампу (печатки) , а саме встановлення часу отримання відбитків штампу (печатки), можливо лише в тих випадках, коли відбиток штампу (печатки) нанесено за допомогою кліше. Питання стосовно встановлення абсолютного часу нанесення рукописних записів (підписі) в наданій медичній картці на ім.“я ОСОБА_6, виданої Донецьким обласним наркологічним диспансером, не вирішувалось у зв'язку з тим, що на даний час у розпорядженні фахівців Експертної служби МВС України відсутня науково-обгрунтована методика визначення абсолютної давності виготовлення документу, в тому числі виконаного фарбовими матеріалами кулькових ручок. Тому для проведення експертизи по встановленню абсолютного часу виконання рукописних записів (підписів) кульковою ручкою та визначення давнини виготовлення документа на базі ДНДЕКЦ МВС України не можливо.
Наведені обставини підтверджуються поясненнями учасників процесу, свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17І,, матеріалами справи.
Так свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснив, що у 2002 році він працював лікарем-психіатром у психоневрологічному диспансері № 1 м. Києва і в цей час до нього звернулася ОСОБА_5 та розповіла про те, що у її брата є проблеми з алкоголем. По її проханню він прийшов до неї додому в м. Києві та оглянув ОСОБА_6, який на той час перебував у неї. Його стан був такий, що він потребував лікування у фахових медичних установах, він хворів на психічні та поведінкові розлади внаслідок зловживання алкогольними напоями та судинну деменцію. Він відмовлявся від самостійного лікування і він запропонував ОСОБА_5 примусове лікування її брата, але вона сказала, що їй буде важко це зробити. Тоді він запропонував їй вивезти брата з м. Ірпеня, де він проживав, щоб вивезти та відволікти його від його оточення і вона сказала, що відвезе його в м. Донецьк, де у них є родичі. Пізніше вона йому розповідала, що возила брата на лікування в Донецьк. Нещодавно йому стало відомо, що ОСОБА_6 помер. Пояснив, що він оглядав його як лікар-психіатр і встановив психіатричний діагноз - судинна деменція, це був неофіційний огляд. Також пояснив, що ОСОБА_5 зверталася до нього за порадою своїх знайомих; він спілкувався особисто з ОСОБА_6, запитував його про вживання спиртних напоїв, він розповів, що вживає невелику дозу спиртного, т. я. у нього вже була залежність від них. Він провів деякі дослідження з приводу його інтелектуально-мнестичного стану.
Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_1 її мати. До 2003 року вона постійно їздила до бабусі ОСОБА_5 в с. Яроповичі Житомирської області. Декілька раз вона чула, як бабуся казала її матері, що треба забрати її брата ОСОБА_6 до себе, щоб врятувати його від алкоголю. Вона бачила, як ОСОБА_6, проживаючи у її бабусі, зловживав алкоголем, постійно напивався, у нього були проблеми з пам'яттю, відносини з бабусею у них були дружні, вона дуже переживала, що він п'є. Пояснила, що ОСОБА_6 в стані сп'яніння був агресивний, без алкоголю він міг протриматися 2-3 дні; бабуся намагалася лікувати брата, возила його до лікаря. До себе бабуся забрала його приблизно у 2003 році.
Свідок ОСОБА_13 суду пояснив, що він знав ОСОБА_6 як прийомного батька його друга ОСОБА_18, був наглядно знайомий з ним. Він бачив його часто випивши, він просив часто позичити грошей, близько вони не спілкувалися із-за різниці у віці. ОСОБА_6 проживав в ІНФОРМАЦІЯ_1.
Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_6 знає з кінця 80-х років, він спілкувався з ним років п'ять, були в дружніх стосунках. Він з ним разом розпивав у дворі будинку по вул. П. Комуни,5 спиртні напої, часто бачив його на вокзалі. Він любив випити, постійно просив гроші, боргів не віддавав, не пам'ятав, про що говорив, був постійно у стані алкогольного сп'яніння. Йому невідомо, чи працював ОСОБА_6, так як він практично завжди був п'яний.
Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_1 його дружина, ОСОБА_6 був рідним дядьком його дружини. Починаючі з середини 2001 року він почав заходити до нього на роботу разом із ОСОБА_8 , просив грошей. Він дізнався, що він пропивав гроші. Вони з ОСОБА_5 стали возити йому продукти, щоб не давати йому грошей, пропонували йому лікуватися, але він не хотів. Приблизно у 2002 -2003 році ОСОБА_5 стала забирати його в село Яроповичі в Житомирську область, щоб оградить його від друзів, з якими він п'є. Він відмовився лікуватися в Глевасі, за характером він був добрий, часто забував, що робив та говорив, його возили в Донецьк щоб позбавити від алкогольної залежності. Знає, що з ОСОБА_8 вони разом пиячили, ОСОБА_8 не родич ОСОБА_5, тому було дивно, що ОСОБА_6 склав заповіт на цю особу. Бувша дружина ОСОБА_19 огородила ОСОБА_6 від спілкування з ними, поїла його спиртним. ОСОБА_5 лікувала його в Донецьку, так як там були родичі, у яких можна було зупинитися. ОСОБА_6 жив у Ірпені, за квартиру не платив, у 2001-2006 роках вони тісно спілкувалися, були з ним у дружніх стосунках. Чи працював він йому не відомо, зі слів родичів знає, що по його трудовій книжці хтось працює. В Донецьку він лікувався у 2002-2003 роках, лікування йому не допомогло, також він лікувався в приватному порядку.
Свідок ОСОБА_16 суду пояснила, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 її рідні брат та сестра. Пояснила, що вони були у хороших стосунках. ОСОБА_6 жив у Ірпені, ОСОБА_1 до нього не приїжджала. Він працював до 2002 року, до пенсії; вони часто спілкувалися, їздили один до одного в гості, він пив небагато, алкоголем не зловживав. В Житомирській області він не жив, деякий час він жив у неї після того, як його побив син. Пояснила, що помер ОСОБА_6 від хвороби легень, лікувався він в Києві. Хата в Яроповичах належала їх батьку. Хоронили брата її діти в Гостомелі за власні кошти.
Свідок ОСОБА_17 суду пояснила, що вона знала ОСОБА_6 з 2000 року, їй відомо, що він працював на склозаводі в охороні. Вона бувала в гостях у ОСОБА_8 та ОСОБА_3 і бачила , що ОСОБА_6 вони забирали на вихідні до себе. Він був присутнім на днях народження, інших світах, алкоголь вживав в міру. Бачила його вона не кожен день, але на п'яницю він схожий не був. З розмов знає, що ОСОБА_5 є сестрою ОСОБА_20, інших родичів його вона не бачила. Коли він захворів, то за 2-3 тижня до смерті появилися родичі. Пояснила, що вона возила його на консультацію до туб лікарні, діагноз не підтвердився, у нього був діагноз онко. Їй відомо, що до родичів у Житомирську область він не їздив, проживав він до смерті у ОСОБА_8. Хоронили його ОСОБА_8, родичі приїжджали до його смерті. Вона спілкувалася з ОСОБА_6, він їй довіряв. Вона працює медсестрою в туб лікарні. Також ОСОБА_6 їй розповідав, що у нього неблагополучний син і якщо б не ОСОБА_8, то йому б не було куди піти. Стверджувати того, що він з 2000 року по день своєї смерті нікуди не виїжджав, вона не може.
У відповідності до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У відповідності до ст. 225 ЦК України правочин, якій дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
У відповідності до ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Як встановлено в судовому засіданні за життя ОСОБА_6 зловживав спиртними напоями та проходив лікування від цього; згідно ОСОБА_14 посмертної судово-психіатричної експертизи № 450 від 01.09.2010 року ОСОБА_6 за життя, у тому числі і під час складання заповіту 9.4.2003 р. страждав на хронічний алкоголізм із вираженими змінами особистості по алкогольному типу та інтелектуально-мнестичними порушеннями, а тому він не міг повною мірою усвідомлювати (розуміти) значення своїх дій та керувати ними.
За таких обставин суд приходить до висновку, що є підстави для визнання заповіту складеного ОСОБА_6 09 квітня 2003 року на ім'я ОСОБА_8, посвідчений 09 квітня 2003 року державним нотаріусом Ірпінської державної нотаріальної контори ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за № 2297 недйсним.
На підставі ст. ст. 215, 225, 1216-1217, 1233-1235,1247-1248,1257 ЦК України, керуючись ст. ст.10, 11, 60, 61, 212, 214, 215, 218 ЦПК України суд:
Позов задовольнити.
Визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_6 09 квітня 2003 року на ім'я ОСОБА_8, посвідчений 09 квітня 2003 року державним нотаріусом Ірпінської державної нотаріальної контори ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за № 2297.
Повне рішення буде виготовлене протягом п'яти днів з дня закінчення розгляду справи 27.04.2013 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Ірпінський міський суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя:
ОСОБА_21