22 квітня 2013 року Справа № 13/096-12
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді Прокопанич Г.К.
суддів Алєєвої І.В.
Євсікова О.О.
за участю представників:
Позивача (відповідача за зустрічним позовом): Нестеришина Т.С., дов. № 1604-1 від 16.04.2013 року;
Відповідача (позивача за зустрічним позовом): Шкелебея О.В., дов. № б/н від 22.05.2012 року;
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Славянка" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2012 року
у справі № 13/096-12 господарського суду Київської області
за позовом приватного підприємства "ЛВТ"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Славянка"
про стягнення 2 429 480,55 грн.
за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Славянка"
до приватного підприємства "ЛВТ"
про стягнення 2 191 729,09 грн.
У травні 2012 року приватне підприємство "ЛВТ" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Славянка", просило стягнути з відповідача 2 176 635,36 грн. основного боргу, 217 663,536 неустойки, 28 690,68 грн. пені, 746,38 грн. інфляційних втрат, 5 744,59 грн. 3% річних та покласти на відповідача судові витрати, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору № 59/08-10 Сл/ЛВТ від 12.08.2010 року (т. 1, а.с. 5-9).
Свої заперечення проти позову відповідач висловив шляхом звернення з зустрічними вимогами про стягнення безпідставно отриманих коштів також у порушення виконання умов договору № 59/08-10 Сл/ЛВТ від 12.08.2010 року (т. 1, а.с. 41-54).
Ухвалою господарського суду Київської області від 11.06.2012 року прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву (т. 2, а.с. 6-7).
Рішенням господарського суду Київської області від 01.10.2012 року (суддя Наріжний С.Ю.) у задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Стягнуто з приватного підприємства "ЛВТ" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Славянка" 2 191 729,09 грн. та 43 834,58 грн. судового збору (т. 3, а.с. 18-30).
Судовий акт мотивовано тим, що позивач (відповідач за зустрічним позовом) у порушення договірних зобов'язань невірно формував ціну предмета договору, що призвело до завищення вартості продукції.
За апеляційною скаргою приватного підприємства "ЛВТ" постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2012 року (головуючий Сітайло Л.Г., судді Дикунська С.Я., Калатай Н.Ф.) рішення господарського суду Київської області від 01.10.2012 року скасовано, прийнято нове, яким первісний позов задоволено. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Славянка" на користь приватного підприємства "ЛВТ" 2 429 480,55 грн., з яких 2 176 635,36 грн. основного боргу, 217 663,536 грн. неустойки, 28 690,68 грн. пені, 746,38 грн. інфляційних втрат. 5 744,59 грн. 3% річних, 40 335,91 грн. судового збору. У задоволенні зустрічного позову відмовлено (т. 3, а.с. 103-110).
Керуючись приписами ст.ст. 101, 103 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції повторно розглянув справу та надав іншу правову оцінку доказам, якими апелювали сторони.
Посилаючись на загальні положення про зобов'язання суд апеляційної інстанції встановив, що сторонами не надано доказів існування між ними розбіжностей, а також спорів по специфікації та, відповідно, врегулювання останніх, а після підписання договору та протягом його дії, сторони виконували умови договору, з огляду на що визнав первісний позов обгрунтованим.
Не погодившись з постановленим апеляційною інстанцією судовим актом, товариство з обмеженою відповідальністю "Славянка" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2012 року, рішення господарського суду Київської області від 01.10.2012 року залишити в силі (т. 3, а.с. 114-121).
Ухвалою Вищого господарського суду України від 11.02.2013 року касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Славянка" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 20.02.2013 року (т. 3, а.с. 113).
Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати № 02-05/68 від 20.02.2013 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Мирошниченко С.В., судді Кролевець О.А., Хрипун О.О. (т. 3, а.с. 126).
Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.02.2013 року розгляд касаційної скарги відкладено на 06.03.2013 року (т. 3, а.с. 128).
Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/96 від 04.03.2013 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Мирошниченко С.В., судді Барицька Т.Л., Хрипун О.О. (т. 3, а.с. 129).
Ухвалою Вищого господарського суду України від 06.03.2013 року розгляд касаційної скарги відкладено на 15.03.2013 року (т. 3, а.с. 131).
Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 08.03-04/257 від 14.03.2013 року призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв'язку з відпусткою судді Хрипуна О.О. (т. 3, а.с. 132).
Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.03.2013 року касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Славянка" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 25.03.2013 року (т. 3, а.с. 133-135).
Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.03.2013 року розгляд касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Славянка" перенесено на 08.04.2013 року у зв'язку з тим, що 25.03.2013 року оголошено неробочим днем на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2013 року № 152-р "Про перенесення робочого дня у зв'язку з подоланням наслідків стихійного лиха, що сталося 22-23 березня 2013 року у Київській області та м. Києві" (т. 3, а.с. 138-139).
Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.04.2013 року розгляд касаційної скарги відкладено на 17.04.2013 року (т. 3, а.с. 141-143).
Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.04.2013 року продовжено строк розгляду касаційної скарги та відкладено на 22.04.2013 року (т. 3, а.с. 147-149).
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Пунктом 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно п. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Пунктом 1 ст. 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до п. 2 ст. 189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.
Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.08.2010 року між приватним підприємством "ЛВТ" та товариством з обмеженою відповідальністю "Славянка" було укладено договір поставки продукції № 59/08-10 Сл/ЛВТ, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставляти покупцю продукцію (салат кочанний "Айсберг" для промислової переробки, томати свіжі марки М), а покупець зобов'язався приймати та оплачувати дані товари (п. 1.1 договору) (т. 1, а.с. 13-17).
Відповідно до п. 1.2 договору кількість та номенклатура (асортимент) товару, що є предметом договору, його ціна, строки та місце поставки визначаються в специфікаціях, які погоджуються сторонами і є невід'ємними його частинами (т. 1, а.с. 13).
Згідно п. 1.3 договору специфікація вважаться прийнятою в редакції покупця, якщо постачальник протягом 5 робочих днів після її одержання не передасть покупцю розбіжності по ній (т. 1, а.с. 13).
Строки і порядок поставки продукції визначені розділом 3 договору (т. 1, а.с. 14).
Відповідно до п. 4.1 договору сторони за цим договором домовились, що при визначенні вартості продукції користуються принципом відкритого ціноутворення. Покупець оплачує поставлену постачальником продукцію, що є предметом договору, за погодженою сторонами у відповідній річній специфікації ціною, яка складається з вартості товару, придбаного постачальником у товаровиробника (що підтверджується остачальником шляхом пред'явлення товаровідпускної документації виробника продукції), товарної надбавки (прибутку постачальника), транспортно-експедиційних, митних та інших, визначених п.4.2 договору (т. 1, а.с. 14).
Згідно п. 4.2 договору до ціни на продукцію, що є предметом договору, встановлюються наступні доплати (надбавки): транспортно-експедиційні витрати; вантажні витрати; митне оформлення та товарна надбавка (націнка) постачальника у розмірі 10% собівартості продукції (т. 1, а.с. 14).
Пунктами 4.3, 4.4 договору передбачено, що розрахунок за продукцію, що є предметом договору, проводиться протягом 7 календарних днів з моменту приймання продукції покупцем шляхом банківського грошового переводу на розрахунковий рахунок постачальника (т. 1, а.с. 14).
Відповідно до п. 5.3 договору за необгрунтовану відмову або ухилення від оплати продукції покупець виплачує постачальнику за вимогою останнього неустойку у розмірі 10% від вартості заборгованості (т. 1, а.с. 15).
Згідно п. 5.4 договору за прострочення в оплаті продукції покупець виплачує постачальнику за вимогою останнього пеню у розмірі 5% але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (т. 1, а.с. 15).
Пунктами 8.1, 8.2 договору сторони визначили строк дії договору до 21.12.2011 року (т. 1, а.с. 16).
Додатковою угодою № 1 від 21.12.2011 року до договору № 59/08-10 Сл/ЛВТ від 28.08.2010 року сторони продовжили дію останнього до 21.12.2012 року (т. 1, а.с. 19).
Специфікація № 1 до договору поставки продукції № 59/08-10 Сл/ЛВТ була погоджена сторонами 12.08.2010 року (т. 1, а.с. 18).
Судом першої інстанції встановлено, що позовні вимоги приватного підприємства "ЛВТ" мотивовані тим, що воно поставило у період з 01.03.2012 року по 31.03.2012 року відповідачу (позивачу за зустрічним позовом) продукцію на суму 2 320 495,50 грн., проте, останнім оплачено лише 143 960,14 грн., у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 2 176 635,36 грн., що також підтверджується актом звірки взаєморозрахунків від 27.04.2012 року.
Відповідно до п. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Таким чином, ціна на товар, який приватне підприємство "ЛВТ" поставляло товариству з обмеженою відповідальністю "Славянка", а також порядок її формування були чітко визначені у договорі № 59/08-10 Сл/ЛВТ від 12.08.2010 року.
Відповідно до ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Частиною 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Перевіривши надані сторонами розрахунки та оцінивши докази в їх сукупності, місцевий господарський суд дійшов висновку про порушення позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) порядку формування ціни на продукцію і, як наслідок, про необгрунтоване її завищення.
Суд першої інстанції надав критичну оцінку доводам відповідача (позивача за зустрічним позовом) стосовно наявності акту звірки взаєморозрахунків, визнавши його неналежним доказом у справі.
Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Колегія суддів зазначає, що акт звірки взаєморозрахунків свідчить тільки про стан розрахунків між сторонами на певну дату та звірку бухгалтерського обліку операцій, а тому не може вважатись первинним документом у розумінні п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Встановивши завищення позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) ціни на продукцію, місцевий господарський суд з посиланням на ст. 1212 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала, дійшов висновку про обгрунтованість зустрічних позовних вимог.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Скасувавши прийнятий у справі судовий акт, апеляційна інстанція у своїй постанові перелічивши всі можливі підстави для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду, передбачені ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, не зазначила конкретний пункт вищенаведеної норми закону, який було порушено судом першої інстанції та не вказала у чому саме полягає порушення місцевим господарським судом матеріального чи процесуального права, а лише фактично надалі іншу правову оцінку обставинам справи.
Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.
За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційним господарським судом без достатніх правових підстав було скасовано рішення місцевого господарського суду.
Враховуючи вищенаведене, судова колегія вважає за необхідне скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити рішення місцевого господарського суду в силі.
Відповідно до ч. 4 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.
З врахуванням вищезазначеного сплачений товариством з обмеженою відповідальністю "Славянка" судовий збір у розмірі 32 190 (тридцять дві тисячі сто дев'яносто) грн. 00 коп. за розгляд касаційної скарги повинен бути відшкодований приватним підприємством "ЛВТ".
Керуючись ст.ст. 49, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Славянка" задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2012 року у справі № 13/096-12 скасувати.
Рішення господарського суду Київської області від 01.10.2012 року у справі № 13/096-12 залишити в силі.
Стягнути з приватного підприємства "ЛВТ" (місцезнаходження: 02081, м. Київ, вул. Клеманська, б. 1/5; код ЄДРПОУ 31092809) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Славянка" (місцезнаходження: 07800, Київська обл., Бородянський район, смт. Бородянка, вул. Леніна, б. 224 Б; код ЄДРПОУ 24883794) 32 190 (тридцять дві тисячі сто дев'яносто) грн. 00 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги.
Доручити господарському суду Київської області видати наказ.
Головуючий суддя Г.К. Прокопанич
Судді: І.В. Алєєва
О.О. Євсіков